Повномасштабна війна показала, що жодна військова система не може існувати ізольовано від суспільства. Особливо це стосується медицини. Український досвід довів, що ефективність на фронті значною мірою залежить від того, наскільки швидко держава інтегрує цивільні компетенції у військову сферу. Нейрохірург, керівник школи тактичної медицини «CIMMIC» Олександр Кулик наголошує, що сучасна українська армія стала технологічною саме завдяки залученню бізнесу й цивільних фахівців.
«Якщо подивитися на українську практику, всі сучасні технології та круті підходи в Збройних Силах України прийшли з цивільного сектору. Управління військами, мікроменеджмент, дрони, виробництво — усе це мобілізований бізнес і IT-сектор. Фактично нічого з того, що сьогодні працює найкраще в армії, не виникло всередині самої військової структури. Українське військо стоїть на технологіях, і ці технології прийшли ззовні, через висококваліфікованих фахівців, які стали доступні для ЗСУ завдяки мобілізації ресурсів», — пояснює Олександр Кулик.
Ця логіка, за його словами, повною мірою стосується й медицини. Якщо країна не має внутрішнього кадрового та технологічного резерву у військовій системі, вона має створити механізм інтеграції цивільних спеціалістів у структуру оборони. Інакше, система не витримає навантаження.
Російська війна в Україні продемонструвала, що найскладніші травми та критичні поранення неможливо ефективно лікувати лише силами військових шпиталів. Пік навантаження неминуче переходить у цивільну систему охорони здоров’я.
«Військова медицина не може існувати окремо від цивільної. Найскладніші випадки вирішує саме цивільна медицина, а не військова. Якби ми покладалися тільки на військову медицину, люди з найтяжчими пораненнями не доїжджали б до шпиталів вчасно. Тому цивільна система має бути готовою приймати великий потік пацієнтів. Бо якою б сильною не була військова медицина — сама вона не впорається», — каже Олександр Кулик.
Фактично йдеться про нову модель: єдину медичну систему, здатну працювати як злагоджений механізм у мирний час і миттєво переходити в режим воєнної мобілізації. Український досвід показує, що головним ресурсом стає людський капітал — спеціалісти, які можуть адаптувати цивільні знання до фронтових реалій. В умовах тривалої війни, коли загроза масштабних обстрілів і масових поранень стає постійною цивільна мережа має бути готовою: мати сховища, працювати в умовах дефіциту та децентралізації. Лікарі повинні розуміти загрози, пройти базову військову підготовку та вміти діяти в екстремальному режимі.
12:41 NA 0303.mp3 Медицина – стратегічний ресурс у війні. Український досвід
Повне інтерв’ю доступне у прикріпленому аудіофайлі
Вікторія Машталер