Криза бездомності — це не лише відсутність даху над головою, а глибший стан втрати опори й поступового випадання з соціального життя. За даними Національного опитування щодо безпритульності, координованого Міністерством сім’ї, праці та соціальної політики Польщі у 2024 році, у країні понад 31 тисяча людей перебуває в кризі бездомності. Йдеться передусім про тих, хто користується державною допомогою або підтримкою великих благодійних організацій. Значна ; частина людей залишається поза системою, а отже — поза статистикою. За офіційними даними, близько 6% серед цієї групи становлять українці, однак ця цифра не є точною, зокрема через різні підходи до обліку в окремих воєводствах. Водночас експерти відзначають, що кількість іноземців серед людей у кризі бездомності справді зростає.
Координаторка Польського центру міжнародної допомоги Анна Радецька пояснює, що проблема довгий час залишалася «між» секторами допомоги. Організації, які працюють із мігрантами, і ті, що займаються бездомністю, не завжди мали інструменти для взаємодії.
Наприкінці 2024 року Польський центр міжнародної допомоги запустив проєкт підтримки українців у кризі бездомності. Його метою було не забезпечення житлом чи інтервенційна допомога, а радше створення системи напрямків допомоги, як для самих людей у кризі, так і для організацій.
Спершу команда зібрала й систематизувала інформацію про установи, які працюють із вразливими групами в різних регіонах, зокрема в Мазовецькому, Малопольському та Сілезькому воєводствах, а також у Перемишлі у співпраці з Об'єднанням українців. Паралельно підготували інформаційні матеріали польською та українською мовами, які допомагали орієнтуватися в системі підтримки.
Порадник
«Ми створили базу організацій і підготували листівки та плакати двома мовами. Стрітворкери говорили нам, що часто не можуть порозумітися з людьми, які до них звертаються. Тоді вони просто передавали ці матеріали. Крім того, ми підтримували консультаційні пункти, фінансували психологів, а також співпрацювали з організаціями, які займаються лікуванням залежностей, щоб можна було скеровувати людей на терапію доступною для них мовою», — пояснила Анна Радецька.
Проєкт включав і практичні форми допомоги. Зокрема, фінансували оформлення документів, адже для багатьох людей це виявлялося серйозним бар’єром. Також надавали підтримку в доступі до медикаментів і спеціалізованої медичної допомоги, зокрема психіатричної.
«Часто люди змушені були обирати між оплатою житла і лікуванням. Ми фінансували ліки, психологічну й психіатричну допомогу. Особливо складною є ситуація з дитячими психіатрами, які володіють українською мовою, їх майже немає, а без діагнозу дитина не може отримати соціальну підтримку. Це дорогі послуги, тому ми покривали такі витрати разом із партнерами», — зазначила Анна Радецька.
Інший вимір цієї теми відкриває досвід волонтерів. Роберт Кваснєвський уже дев’ять років працює з людьми у кризі бездомності в межах ініціативи Gy Dziung Norbu, яка організовує роздачу їжі, одягу та базової допомоги на вулицях Варшави. До волонтерства він долучився випадково, замінивши сина на одному з чергувань, і залишився.
У своїй роботі він стикається передусім із розривом між уявленням про бездомність і реальністю.
«Стереотип про бездомних як про брудних і залежних людей не відповідає дійсності. Такі випадки помітні, але вони не становлять більшості. Людина, яка живе на вулиці, мусить бути постійно активною, шукати ресурси, переміщатися містом. Багато з них виглядають як звичайні бідні люди — непомітні, із рюкзаком, у темному одязі. У торгових центрах чи на вокзалах їх не впізнають».
За його словами, серед людей у кризі бездомності є дуже різні історії: від тих, хто втратив житло через шахрайство, до людей із професійним і творчим досвідом. Важливою частиною його діяльності є також культурні проєкти. Разом із колегами він організовує зустрічі для людей у кризі бездомності в Музеї сучасного мистецтва у Варшаві, а також залучає їх до мистецьких ініціатив.
Запрошуємо слухати програму
Христина Срібняк