Українська громада у Вірменії сьогодні складається як зі старої діаспори, так і з тих, хто переїхав після початку повномасштабної війни в Україні. Про інтеграцію українців, російські наративи, вплив війни на вірменське суспільство, ставлення до Росії та перспективи європейського курсу Вірменії — в інтерв’ю з головою організації «Українці Вірменії» Оленою Шевчук.
Коли говорять про українську громаду у Вірменії, то про кого саме йдеться і якою є її чисельність?
Йдеться про українців, які живуть у Вірменії вже багато років, десятиліттями. Також це нові українці, які приїхали після початку повномасштабного вторгнення. Є ще одна унікальна частина громади — люди, які приїхали з України, але є вірменами за походженням. Вони кажуть, що належать і до України також, спілкуються українською мовою. Це така наша частинка, своєрідна Україна у вірменській єдності. Багато змішаних родин, і вони виховуються в атмосфері поєднання двох культур.
Якщо говорити про кількість, то стара діаспора налічує до двох тисяч осіб. Після початку повномасштабної війни до Вірменії прибуло ще понад дві тисячі людей. Це дуже динамічна структура, тому що люди приїжджають і згодом повертаються. У піковий момент, коли прибуло найбільше українців, тут перебувало близько восьми тисяч осіб.
Якщо говорити про біженців та вимушених мігрантів, чому вони обирали саме Вірменію? І чи відбулася їхня інтеграція?
Більшість приїхали тому, що вони вірмени за походженням або належать до змішаних родин. Були й ті, хто просто обрав Вірменію, тому що давно про неї знав або вже бував тут. Коли один раз відвідаєш Вірменію, вже неможливо не повернутися, тому що тут справді є куди повертатися і що дивитися.
Ми навіть аналізували це за нашими анкетами: приблизно 70 відсотків тих, хто приїхав, — це вірмени за походженням, і близько 30 відсотків — українці. Здебільшого йдеться саме про змішані родини.
З чим вам доводиться стикатися тут у контексті російських наративів чи контенту?
Потрібно розуміти, що це Вірменія зі своїми особливостями та власним контекстом. Ми намагаємося створювати власні наративи. У нас є медіаресурс, є своє коло спілкування, яке розповідає про Україну, є люди, які спілкуються українською мовою.
Що стосується російської мови, то це мова, яку розуміють вірмени. Іноді доводиться переходити на неї, щоб щось пояснити. Але це не означає, що саме через російську мову до нас автоматично приходять російські наративи.
Чи викладають зараз у школах українську мову? Наскільки поширена російська мова в освітній системі?
У Єревані є дванадцять шкіл із російськомовними класами навчання. Жодної школи з українською мовою викладання немає. Є школа імені Шевченка, але там також є російський клас.
Для вірмен ситуація в Україні загалом зрозуміла. Усі розуміють, що відбувається. Але це історично сформована система, а зміни не відбуваються за один день. Вони відбуватимуться поступово і, найімовірніше, зрештою призведуть до того, що російської мови викладання не буде.
Щодо української мови, ми займалися цим питанням. Це досить складно, тому що необхідно набрати повноцінні класи, а це непросте завдання.
Наскільки сильною є російська дезінформація у Вірменії? На які болючі точки вона тисне?
Російська дезінформація тут присутня буквально на кожному кроці. Особливо це помітно під час виборів. Але нам, українцям, легше її розпізнавати, тому що методички й наративи практично не відрізняються від тих, які використовувалися в Україні. Це ті самі повідомлення, ті самі підходи, ті самі аргументи. Ми вже проходили через це.
Наприклад, історії про торговельні війни, заборону певних товарів через нібито санітарні норми — усе це вже було в Україні. Так само використовуються меседжі про те, що «якщо не ми, то прийде НАТО», «прийде Європа», починаються маніпуляції навколо ЛГБТ-спільноти. Усе це майже дослівно повторює те, що ми вже бачили в Україні.
Зберігається й характерна імперська манера подачі інформації: мовляв, ми старший брат, ми наймудріші, ми все вже пройшли, тому ви повинні до нас прислухатися, а якщо ні — вам буде погано.
До цього додався ще один аргумент: «Ви хочете, щоб було як в Україні? Хочете український сценарій?» На цьому вони також дуже активно спекулюють. Ми добре це розрізняємо і пишемо про це. І я дуже радію тому, що вірменське суспільство виявляється дуже мудрим і добре розуміє ці механізми.
Наскільки «український сценарій» лякає самих вірмен? Наскільки цей аргумент працює?
У 2020 році вірмени пережили війну, а у 2023 році — втрату Нагірного Карабаху та вимушений вихід усього населення з цієї території. Тому налякати людей, які вже пройшли через подібний досвід, досить непросто.
Більшість вірмен розуміють, чому були втрачені ці території. І більшість розуміють, що головним винуватцем стала саме Росія, яка брала на себе зобов’язання щодо стримування конфлікту, але не виконала своїх обіцянок. Тому зараз країна має ті наслідки, які має.
Звісно, існує невелика частина суспільства, яка орієнтується на Росію. Умовно суспільство можна поділити на тих, хто апелює до Росії, і тих, хто дивиться в бік Європи. Проросійська частина менша за проєвропейську. Але навіть говорити лише про проєвропейськість не зовсім правильно. Йдеться насамперед про національні інтереси.
Сьогодні більшість вірмен розуміють, що національні інтереси — це суверенітет, незалежність, розвиток торгівлі не лише з Росією, а з багатьма країнами, де є спільні інтереси. Країна повинна бути незалежною, суверенною і діяти як самостійний суб’єкт. Це неможливо, коли ти повністю підпорядкований одній державі.
Що означають парламентські вибори, які відбулися 7 червня, для Вірменії? Чи справді це зіткнення двох курсів — на Захід і Росію?
Я теж чула думку про те, що ці вибори фактично є референдумом щодо майбутнього курсу країни. Саме через вибори вірмени висловляться щодо того, яким шляхом вони хочуть рухатися далі. Питання незалежності та суверенітету сьогодні є ключовими суспільними інтересами. Вірмени багато чого зрозуміли за останні роки. І вони точно хочуть жити краще.
Тому вибори справді демонструють, який вибір робить країна. І вона зробила проєвропейський вибір.
Які настрої існують щодо євроінтеграції? Чи пов’язують вірмени своє майбутнє з Європейським Союзом?
Для цього є об’єктивні підстави. Вірменія — країна Південного Кавказу, але за своєю сутністю вона дуже європейська. Незалежно від того, який курс офіційно проголошує держава, існують об’єктивні умови її розвитку.
Це західний стиль життя. Це демократія. Це свобода. Усе це органічно притаманне Вірменії. Тому я вважаю, що історичне місце Вірменії — у Європі. Я переконана, що для країни кращим є рух у напрямку Заходу, а не Росії. І загалом вважаю, що майбутнє Вірменії пов’язане саме із західною культурою та західною моделлю розвитку.
Повну версію розмови можна послухати в аудіоверсії.
Лариса Задорожна