Польща отримує значне фінансування на розвиток оборонних технологій, насамперед завдяки європейським програмам STEP і SAFE. Наявність коштів — лише половина справи. Друга, складніша половина — визначити, як і куди їх спрямувати, щоб вони перетворилися на реальну технологічну перевагу для армії.
Про це на виставці MSPO у Кельцях під час дискусійної панелі говорили представники влади, науки та оборонної промисловості.
Державний секретар Міністерства науки та вищої освіти Марек Ґжик окреслив три пріоритети, які сьогодні стоять перед польськими науковцями. Перший — залучення дослідників до розробки проривних технологій світового рівня. Другий — здатність ефективно співпрацювати з бізнесом. І третій — міжнародний вимір. Польща, за словами Ґжика, не здатна самотужки створити технологічну базу, достатню для протистояння такому супернику, як Росія.
Польща покладає великі надії на міжнародну співпрацю та розвиток оборонної галузі всередині країни. Головне питання, каже він, полягає в тому, чи стануть STEP і SAFE справжнім рушієм розвитку — не лише безпеки, а й самої польської науки та промисловості.
Президент оборонного концерну PGZ Адам Лешкевич описує інший бік цього процесу — промисловий. У PGZ понад 700 продуктів, тож питання не в тому, чи вистачає ідей, а в тому, куди саме спрямувати фінансування.
«Сьогодні найважливішим є мультидисциплінарне поєднання різних компетенцій і функцій. Тому штучний інтелект може стати дуже перспективним напрямом для впровадження нових рішень, підготовки проєктів і фінансування за програмою STEP. Йдеться про застосування високих технологій, де важливу роль відіграють ІТ, зв’язок і космічна промисловість», — пояснює Адам Лешкевич.
Досвід війни в Україні показує, що окремі технології, передусім безпілотні системи, засоби РЕБ, програмне забезпечення та штучний інтелект, можуть змінюватися протягом кількох місяців. Цю суперечність окреслює очільник Департаменту інновацій Міністерства національної оборони Польщі, генерал Марцін Ґурка:
«Коли говоримо про довгострокову перспективу, ми маємо на увазі період від п’яти до п’ятнадцяти років. І тут виникає питання: чи готова держава укладати контракти на такий термін, якщо технології сьогодні змінюються за лічені місяці, а не за роки?»
На його думку, необхідно змінювати саму модель взаємодії. Армія має визначити конкретну потребу. Промисловість — отримати замовлення на розробку рішення. Далі до процесу долучаються наукові установи та державні структури, які фінансують дослідження. Після цього результат має якомога швидше повертатися до промисловості для доопрацювання та підготовки до виробництва.
Фактично йдеться про замкнений цикл «військо — промисловість — наука — виробництво», у якому кожен етап має бути пов’язаний із конкретною потребою армії.
Технологія не повинна вважатися завершеною лише тому, що її вже поставили на озброєння. Вона має постійно вдосконалюватися відповідно до досвіду війська та появи нових технологій.
Аудіоверсія матеріалу — у прикріпленому звуковому файлі.
Transm.PGZ/Опрацювала Вікторія Машталер