Ситуація на тимчасово окупованих територіях України відрізняється залежно від регіону. Росія застосовує різні методи контролю, однак на новоокупованих територіях Запорізької та Херсонської областей дедалі виразнішою стає ізоляція населення.
Один із таких прикладів — Олешки на Херсонщині. Люди, які залишилися в місті, стикаються з серйозними труднощами, намагаючись виїхати. За словами правозахисника Олександра Павліченка, деякі мешканці намагалися дістатися інших населених пунктів пішки через заміновані території, але російські блокпости розвертали їх назад.
«Фактично, це політика, яка вже випрацьована: вони не повинні допускати переміщення цього населення», — пояснює правозахисник.
За його словами, цивільні в таких населених пунктах опиняються в становищі заручників окупаційної системи. Подібна ситуація склалася і в Енергодарі, де людей примушували працювати на Запорізькій атомній електростанції, застосовуючи шантаж, тиск і фізичне насильство.
Павліченко наголошує, що міжнародні гуманітарні організації могли б допомогти з доставкою продуктів, ліків та евакуацією людей. Однак для проведення гуманітарної місії потрібен дозвіл Росії. Масштаб документування російських злочинів в Україні величезний. Проте між збиранням доказів і реальним покаранням винних залишається значна дистанція.
«Питання документування і питання притягнення до відповідальності — це дві різні матерії», — зазначає Павліченко.
За його словами, українські правоохоронці ретельно збирають докази та розслідують злочини. Однак одна з головних перешкод — відсутність доступу до місць, де їх було скоєно. На окупованих територіях неможливо повноцінно провести всі необхідні слідчі дії. А для доведення відповідальності військового командування потрібно встановити, хто віддав наказ і як він призвів до конкретного злочину.
Статистика судового переслідування, наведена правозахисником, залишається невтішною. За його оцінкою, на початку 2026 року близько 200 осіб отримали вироки у справах про воєнні злочини. Приблизно 80% вироків були заочними. Менше ніж 40 осіб пройшли судові процедури за їхньої присутності, а більшість із цієї групи згодом передали Росії в межах обмінів.
«Дай Бог, щоб 1% був проведений через судові процедури і фактично пройшов через судове переслідування. Це було б блискучим результатом», — говорить Павліченко.
Детальніше про життя українців в окупації, воєнні злочини Росії та шляхи притягнення винних до відповідальності — слухайте в матеріалі.
Анна Львова