X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Фотопроєкт «Там був кордон. Кордон, якого немає»

21.10.2019 10:22
Анна Клосек із Варшави фотографує колишнє східне польське прикордоння — місцевості, що прилягали до державного кордону ІІ Речі Посполитої і Радянського Союзу
Аудіо
Zbrucz
ZbruczFot. Mikołaj Falkowski

Анна Клосек із Варшави багато років займається street-фотографією. Подорожуючи Польщею, Західною Європою, фіксувала — загалом непомітні іншим — моменти міської юрби. Деякий час тому почала відвідувати схід Європи — Білорусь і Україну, після чого, можна сказати, переорієнтувалася. Цього року, за сприяння Міністерства культури і національної спадщини Речі Посполитої, здійснює проєкт «Там був кордон. Кордон, якого немає», фотографуючи загалом забуті села колишнього східного польського прикордоння — місцевості, що колись прилягали до державного кордону Польщі і Радянського Союзу, кордону, що проіснував із 1921-го до вересня 1939 року. Нам вона розповіла про подробиці цього фотопроєкту.


Анна Клосек:
— Вуличною фотографією я займаюся вже10 років. Це такий вид фотографії, коли одна світлина це по суті одна історія, вона вміщує все — від початку і до кінця... Це цілі дні мандрування вулицями міст, у юрбі людей, і чим їх більше, тим більше я почуваюся як риба у воді, позаяк тоді легше зловити цікавий кадр. Утім настав момент, коли я відчула потребу фотографувати так, щоб весь процес поєднувала одна думка, одна тема. Так виникла ідея помандрувати давнім східним прикордонням Польщі і розповісти світлинами про його сьогодення... Та всі причини вибору даної теми — це окрема, довга історія...

Якщо коротко, то одна з них — це родинне коріння Анна Клосек, бабця якої родом зі Львова... Хоч їй вже 91 рік, то вже 5 років поспіль вони удвох із Анною відвідують Львів, відвідують помешкання, де вона провела дитинство — у будівлі театру ім. Заньковецької... І за кожним разом її бабця — надщаслива від поїздки. А навесні цього року Анна вже сама вирушила в Україну у подорож уздовж всього східного кордону довоєнної ІІ Речіпосполитої і Радянського Союзу.
— Плануючи цей проєкт, я оптимістично розраховувала на те, що мені вдасться подолати всю відстань протягом одного року. Це маршрут у 1000 кілометрів: я стартувала у селі Окопи Святої Трійці, де збігалися кордони ІІ Речі Посполитої, Радянського Союзу та Румунії.
Тепер, у жовтні, я вирушаю в останню цьогоріч поїздку. І я вже знаю, що цього року проєкт не буде завершеним. Для цього є багато причин. Я відвідую кожне село, кожне. У мене немає пропущених місцевостей. Я багато спілкуюся з людьми. Своє значення мають погодні умови, і те, що не усі сусідні села сполучає проїзна дорога, іноді треба проїхати вдвічі-тричі більше кілометрів, аніж відстань між ними.

На сьогодні за Анною Клосек половина маршруту, вона відвідала 56 сіл. А на лічильнику автомобіля — 5500 кілометрів, тисячі світлин і дуже багато зустрічей, розмов та спогадів — не лише про довоєнний кордон...
— Усупереч тому, що мені здавалося, цей кордон існує у пам'яті людей, які там живуть. Зокрема у місцях, де він пролягав річкою — Збручем або Вілією. Люди знають, що він проходив серединою ріки, що на їхньому березі стояло польське військо, якого було значно менше, аніж радянського. Люди розповідають багато моторошних історій з того часу. Дуже вразили спогади про те, як спілкувалися родичі, що жили по обидва боки кордону на Збручі, хоч, звісно, спілкуватись їм було заборонено. Отож, коли в одній родині сталася якась важлива подія — хтось помер, хтось народився — вони підходили якомога ближче берега і співали народних пісень, зі змісту яких їхні родичі в СРСР дізнавалися про те, що відбулося. А найбільше мене вразила розповідь 92-річної жінки, польки, яка вже слабо говорила по-польськи, про жахливі вбивства, що сталися у її селі у роки війни. Про них вона розповіла мені вперше у своєму житті.

Як і закладено у проєкті, фотографка відвідує села правобережного Збруча. Каже, що і нині добратися на той берег не так і просто, через малу кількість мостів. Багато чого компенсують зустрічі з людьми...
—Люди так само цікаві мені, як я їм — це чергове моє відкриття. Я задумувалася над тим, якби це було тоді, коли б я була українкою. Тому що, це як вони до мене ставляться — це тільки добро, інтерес до моєї роботи, подив, що я відвідую їхнє віддалене село чи селище — іноді доволі велике, проте наполовину порожнє, оскільки їхні жителі або повмирали, або переїхали до міста, або — останнім часом — на заробітках у Польщі. Люди, з якими розмовляю, дуже відверті... Вони здебільшого українці. Часом розказують про якогось польського предка або показують фотографії родичів, що служили у довоєнному польському війську.

Анна Клосек ще не знає, що буде результатом її проекту: каталог, альбом чи ще інше видання. Утім, вже знає, що це не будуть лише світлини, що їх мають супроводжувати описи. На щастя, каже, щось її спонукало записувати розповіді людей на диктофон.
І хоч проект «Кордон, якого немає» ще триває (фотографка, мабуть, зараз в Україні), то її надзбручанські фотографії вже можна в Польщі оглянути — у Малій галереї фотографії у Перемишлі. На презентацію виставки, яка відбулася цього місяця, прийшло дуже багато поціновувачів фотографії, зі Львова приїхали українські колеги варшавської фотохудожниці.

Ось що вони сказали про виставку:
Беата Єндрух з Перемишля, членкиня Польської спілки фотохудожників:
— Виставка — чудова. Тим більше, що показує територію колишньої Польщі. Це раз. А два, що авторка зуміла гарно розробити тему — зобразити життя наших сусідів. На цих фотографіях видно, що вона ладнає з людьми, яких фотографує. Це важко пояснити, але це чітко простежується на кадрах. І це головне — немає значення на якому боці кордону людина живе...

Роман Геринович зі Львова— член Спілки фотохудожників України, фотохудожник FIAP

Запрошуємо послухати передачу у доданому файлі.

Галя Леськів, Яна Стемпнєвич, Тарас Андрухович

Побач більше на цю тему: кордон СРСР