X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Диво з Фарасу

06.02.2021 16:51
60 років тому в селищі Фарас на терені сучасного Судану польська археологічна експедиція майже випадково відкрила коптський кафедральних собор VIII століття з унікальними фресками. Відкриття стало сенсацією. Частина врятованих пам’яток залишилася в Судані, але чимало з них вирушили також до Варшави.
Аудіо
  • Від 2 лютого, після тривалої перерви, зумовленої, зокрема й закриттям з огляду на пандемію коронавірусу, у Національному музеї у Варшаві, разом з іншими експозиціями, Галерея Фарас знову доступна для глядачів
            . .    , 1960- .
Професор Казімєж Міхаловський поруч з врятованою ним у Фарасі фрескою із зображенням Св. Анни. Національний музей у Варшаві, 1960-ті роки.Wikimedia: Harry Weinberg/FOTONOVA - Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Poland

60 років тому в селищі Фарас на терені сучасного Судану польська археологічна експедиція майже випадково відкрила коптський кафедральних собор VIII століття з унікальними фресками. Вчені були запрошені єгипетським урядом для проведення розкопок і порятунку всього, що вдалося б завдяки їм знайти, оскільки згодом ці терени мали бути залитими водами Нілу внаслідок спорудження Асуанської греблі. Відкриття стало сенсацією. Частина врятованих пам’яток залишилася в Судані, але чимало з них вирушили також до Варшави. Там у Національному музеї була створена Галерея Фарас, а свята Анна з неї стала символом цього варшавського музею.

Від 2 лютого, після тривалої перерви, зумовленої, зокрема й закриттям з огляду на пандемію коронавірусу, у Національному музеї у Варшаві, разом з іншими експозиціями, Галерея Фарас знову доступна для глядачів. Додатковим приводом для відкриття стало 60-річчя Дива з Фарасу. У зв’язку з цим музей провів типове для цих епідемічних часів напіввіртуальне відкриття, започаткувавши також Рік Фарасу.

Говорить Йолянта Герцоґ, віце-директор Національного музею у Варшаві:

- Ми запрошуємо на ювілей відкриття Галереї Фарас та відкриттів, започаткованих 2 лютого 1961 року, коли експедиція під керівництвом професора Казімєжа Міхаловського дісталася невеличкого селища Фарас на території сьогоднішнього Судану. Це були терени стародавньої Нубії. Ті відкриття і скарби, до яких докопалися польські археологи, є найважливішим польським відкриттям ХХ століття.

Галерея, присвячена відкриттю у Фарасі, після тривалої перерви, зумовленої також і необхідністю проведення реставраційних та дослідницьких праць, з 2 лютого 2021 року знову доступна для відвідувачів Національного музею у Варшаві:

- Це галерея, що була наново створена 2014 року завдяки щедрості нашого відомого благодійника Войцєха Павловського з родиною. Це один з найпрекрасніших прикладів публічно-приватного партнерства, відомий історії польських музеїв. Саме його відкриття і ті об’єкти, що знаходяться довкола, мають світове значення. Вони доступні лише тут, у Варшаві, а також у Національному музеї в Судані, а декілька з них було позичено Лувру. Отже, ще раз, щиро запрошую.

Йолянта Герцоґ розповіла також про заходи, заплановані на Рік Фарас:

- Рік, тобто ювілей Фарас, триватиме значно довше, ніж 12 місяців. Ми розповідатимемо про це відкриття упродовж 20 місяців. Весь цей час ми запрошуватимемо Вас на різні міжнародні події, дві наукові конференції, дуже багато освітніх заходів, призначених як для дітей, так і для старших глядачів. А також на нашому подвір’ї ми збудуємо намет археолога і сподіваємося, що Ви отримуватимете задоволення від цього разом із нами. Цей ювілей ми організовуємо разом із Центром середземноморської археології Варшавського університету, Інститутом середземноморських і східних культур Польської академії наук. Він відбувається під почесним патронатом Міністерства закордонних справ та Польського відділення ЮНЕСКО.

Про феноменальне значення відкриття польських археологів у Фарасі розповіла професор Алєксандра Суліковська-Белчовська, кураторка галереї:

- 2 лютого 1961 року археологічна місія на чолі з професором Казімєжом Міхаловським прибула до Фарасу. Тоді ще ніхто особливо не знав, що цікавого можна там знайти. І, мабуть, цю дату б не запам’ятали, якби не суть знахідок, відкритих у цьому місці. Археологічні роботи почалися двома днями пізніше, і впродовж декількох наступних днів [учасники експедиції – ред.] оглядали місця, де в околицях так званого Великого Кому знаходили фараонські блоки. Професор Казімєж Міхаловський дуже хотів знайти фараонський храм і мав надію виявити його в цьому місці. Та надії повільно згасали. Проте виникла цілковито інакша перспектива, позаяк унаслідок земляних робіт, що саме тоді велися на цьому Великому Комі, було виявлено рештки якоїсь церкви. Про те, що це церква, було відомо від самого початку, оскільки там знайшли два прекрасні настінні розписи. І це був початок досліджень у Фарасі, початок того дива, про яке згодом світова преса писала саме як про «Диво з Фарасу». Це був початок великої кар’єри професора Міхаловського та інших дослідників, котрі там працювали.

Археологічні розкопки відбувалися в Судані декілька років:

- Ціла місія працювала у Фарасі до 1964 року. Фрески почали приїздити до Варшави трохи раніше. Перші з них прибули до нашого музею вже 1962 року. Місія закінчилася 1964 року, і це, власне кажучи, був кінець існування містечка Фарас, і кінець собору, який було там виявлено, оскільки води Нілу залили це селище.

Останній свідок тих подій, професор Стефан Якобєльський, що вперше прибув до Фарасу в рамках другої місії на межі 1961 і 1962 років, так про це розповідає:

- Це відкриття могло бути цілковито інакшим, так, могло бути цілковито інакшим. І на цілковито інакше відкриття розраховував Міхаловський. Передусім рятували храми фараонів. Це була тема єгипетської акції і про це Єгипет просив ЮНЕСКО. У Фарасі ситуація виглядає так, що це великий штучний пагорб. Він мусив сформуватися на якомусь великому будинку. Міхаловський просто знав, що це не випадковий пагорб, на якому араби звели свою цитадель. Це мав бути будинок, засипаний дюною, і лише на ньому щось будували. У підніжжя цього будинку, з західного боку, лежали декілька десятків вже раніше виявлених фараонських блоків. І це вони вже дозволяли сказати: «Ось, ми знайшли блоки Тутмоса ІІІ, блоки Рамзеса ІІ». Ці знахідки вже дозволили Міхаловському сказати, що він має привід повернутися до Фарасу. Тоді він міг насмілитися атакувати, так би мовити, цей пагорб настільки, аби було можна досягти будівлі, на якій він сформувався. Інакше кажучи, до храму Тутмоса ІІІ, бо він знав, що шукає. Адже якщо є блоки Тутмоса ІІІ, то має й бути будинок Тутмоса ІІІ. Але того будинку не було. Був натомість цілковито інакший будинок, споруджений з того самого матеріалу. Більше того, цей будинок виглядає дивно, бо його цоколь був з фараонських блоків, а згори він був з червоної цегли. Що можна сказати про такий будинок? Його можна назвати «великим будинком», і так його й назвали. А це був кафедральний собор. І з кожним рухом, так би мовити, із кожним винесеним кошиком піску відкривалися щораз нові фрагменти будівлі і фрагменти розписів. Це був найбільший тріумф і найбільший клопіт, що мав професор Міхаловський. Бо все це треба було врятувати. А про те, аби цей собор реконструювати деінде, так само, як храм фараона, не було мови. Відомо було, що він піде під воду, і відомо було коли. І так сталося. Ми намагалися рештки кафедрального собору вже після зняття фресок розбирати, але ми не були в стані до кінця цієї структури розібрати. Там само ми не були в стані провести порядних досліджень під собором. Часом приходиться робити вибір: якщо ви маєте справу зі скарбами нубійського мистецтва, або ж із ліпшою документацією будинків з саману, то вибір очевидний. І такий вибір зробив Міхаловський. З цим було дуже багато проблем, це правда. Але менше з тим.

Про те, як рятували фрески, розповідає професор Алєксандра Суліковська-Белчовська:

- Тільки-но було відкрито перші розписи в соборі, відразу стало зрозуміло, що їх треба зняти зі стін і перенести на іншу поверхню. Адже було зрозуміло, що собор заллють води Нілу. Саме тому перший реставратор, який працював у Фарасі, Станіслав Ясєвич з Національного музею у Варшаві, здійснив перші спроби зняття фресок. І ці спроби відразу були вдалими. Ті перші розписи сьогодні знаходяться у Суданському національному музеї в Хартумі. Але чергова фреска, знята Станіславом Ясєвичем, потрапила вже до Національного музею у Варшаві, як і наступні. Це сталося 1962 року. Наступні фрески надходили до музею після 1964 року. Їх зі стін собору вже знімав також пов’язаний із Національним музеєм у Варшаві реставратор Юзеф Ґази. Відтак упродовж багатьох років, аж до відкриття галереї у 1972 році, відбувалася реставрація цих розписів. Вона була великим, тяжким, працемістким процесом. Тимчасова реставраційна майстерня Фарас знаходилася саме там, де ми є – у Галереї Фарас. Всі ці роки реставратори робили все необхідне, аби фрески могли радувати очі публіки.

Антон Марчинський