У містечку Тикоцін на Підляшші нещодавно відбулися щорічні Майстер-класи художнього радіорепортажу. У них взяли участь репортажисти зі всієї Польщі – ті, що вже давно займаються радіорепортажем, а також початківці. Традиція радіорепортажу у Польщі – доволі довга, цікава, має дві школи, а самі польські радіорепортажисти мають безліч нагород на польських і світових конкурсах та фестивалях. Це – один з найбільш елітарних жанрів радіожурналістики, що вимагає неабиякої праці, часу, а передусім ідей. Під час майстер-класів у Тикоціні було запрезентовано 22 радіорепортажі. Формат цієї події – слухання і дискусії, - розповідає керівниця редакції репортажу Польського радіо Білосток Аґнєшка Чарковська:
«Історію наших семінарів ми чітко ще не описали. Перший семінар відбувся під час Фестивалю репортажу і радіотеатру, співорганізатором якого було білостоцьке регіональне радіо (а це були ще часи Польської народної республіки, радіокомітет і радіо було під однією структурою) і Польське радіо. Це було у 1976 році у Біловежі на Підляшші. Під час воєнного стану цей фестиваль не відбувався. Ці зустрічі репортажистів збереглися, але набрали іншої форми. Після відлиги і воєнного стану, десь у 1983-84 році вже Радіо Білосток організовувало цей семінар – без конкурсу, без фестивалю, без суперництва. Були перерви, були роки, коли майстер-класи не відбувалися. Але загалом великих перешкод не було. Тож можна вважати, що з 1984 року щороку ми стараємося запрошувати репортажистів зі всієї Польщі. Слухачам, комусь ззовні, можливо, те, про що ми говоримо під час наших зустрічей, може здаватися доволі герметичним, адже ми розмовляємо про те, як краще творити репортаж, як працювати над якістю звуку, своїх записів, як працювати з мікрофоном, як будувати драматургію, як підбирати музику, яким чином розповідати історію, яким чином взагалі думати про тему».
«Все те, що ми хочемо показати слухачеві, що ми йому пропонуємо, те, як ми допомагаємо йому зрозуміти той світ, в якому він живе, має проходити через нас самих – репортажистів. Щоб це був наш погляд. Щоб це було також важливе і для журналіста, так само, як і він хотів би, щоб це було важливо для його слухача. Надзвичайно важливим є те, коли журналіст звертається до якоїсь теми, то йому самому повинно бути цікаво. Він не може лише виконувати завдання, які йому хтось дав, сказавши, що це важливо, після чого він йде і це робить. Журналіст сам повинен цим цікавитися. А якщо навіть і виконує завдання, то також повинен шукати того, що на його думку є найважливіше і того, з чим він би хотів познайомити свого слухача. Я зауважила, що репортаж останнім часом змінюється. Я маю з цим кількадесятилітній досвід. Я знаю репортажі з часів ПНР, коли була цензура, також я працювала у самвидаві, після воєнного стану, коли ми робили самвидавні репортажі на аналогових касетах. Ці касети поширювалися, але не звучали в ефірі. Я думаю, що журналістика взагалі змінилася. Загалом так це відбувається тому, що люди менше зосереджуються. Жанрові форми стають все коротші», - розповідає ведуча майстер-класів у Тикоціні, дама польського радіорепортажу Яніна Янковська.
Майстер-класи у Тикоціні розпочалися від репортажу «Пісні пробудження» Жміцєра Косціна і Аліції Пєтручук з Польського радіо Білосток. Це історія про білоруські протести після президентських виборів у серпні 2020 року. За словами Жміцєра Костіна, репортаж охоплює місяць подій, а саме серпень 2020 року, коли у Білорусі почалися масові протести. Керівниця редакції репортажу Радіо Білосток запропонувала зробити репортаж про події у Білорусі. Спочатку, як розповідає Жміцєр Костін, разом з Аліцією Пєтручук вони щодня передивлялися та перечитували тисячі різних повідомлень, вибирали, що має бути в репортажі. Ключовим у певний момент для них стали пісні. Як каже Жміцєр, що сам походить з Білорусі, але вже 13 років проживає у Польщі, ще ні на одній революції, протестах білоруси так багато не співали. Тож через пісні вони і розповіли цю історію. Репортаж «Пісні пробудження» уже нагороджено багатьма нагородами у Польщі та Європі.
«Звідси я завжди вертаюся натхненний, але також трохи заздрісний. Іноді трохи знервований тим, що іноді я не зробив якоїсь теми, що була поруч мене, а тут бачу, як гарно колеги щось схоже використовують. Тому ці зустрічі дуже важливі. Аби лише сили вистачило. Дуже багато зворушень, репортажі - дуже різні, починаючи від мистецьких до дуже людських справ, де вирішується певна проблема, які є дуже потрібні, адже постійно показують нашу демократичну незрілість. На мою думку, поляки мають тенденцію вивищуватися, думають, що вони прекрасні. А завдяки репортажам, які створюються у маленькому селі на Підляшші, ми дізнаємося, скільки нам ще треба зробити. Це є постійна покора і це те, що дає гарний репортаж. Він дозволяє нам подивитися на реальність і вчить покори, - каже Міхал Слободзян з Польського радіо Помор’я і Куяв.
«Коли йдеться про проблеми над створенням радіорепортажу, то, гадаю, що передусім це ідея – ідея, як розповісти тему. Адже, відомо, що теми повторюються, не приховуймо цього. Певні речі – універсальні, сьогодні є щось одне, а завтра – щось інше, але подібне. Є інші люди, інші герої, але й інші автори цих репортажів. Завжди це буде інша розповідь. Але окрім теми ми маємо основу, якою є ідея, як передати певну тему. І це ще кульгає, на мою думку. У цьому контексті є ще дуже багато роботи. Адже те, що автор хотів сказати, - це одне. А інша річ: як це представити слухачеві, який зазвичай не має 25 хвилин, аби сидіти біля радіоприймача і уважно весь час слухати, аби він так слухав, щоб міг на цьому зосередитись, щоб він взяв щось для себе після одного прослуховування. Адже це не друкований репортаж. Такі репортажі є, хоч я вважаю, що це не репортажі, які можна взяти і переписати на папір. Але це не те, чим ми займаємось. Адже радіорепортаж має свої правила. Йдеться про те, аби створити театр уяви. І, гадаю, що ці радіозасоби вираження є постійно актуальною темою для дискусій і це є те, чим ми можемо надихати один одного. Тому такі майстер-класи дуже важливі і дуже потрібні. Друга справа – це час. Ми весь час працюємо з живою людиною, яку треба відкрити, до якої треба дійти, з якою треба збудувати відносини. Цього за годину ми не зробимо, поміж різними справами. Це багато роботи, іноді до цієї людини треба повернутися, треба провести з нею час. Тож це довготривалий процес», - розповідає незалежна репортажистка Маґдалена Сьвєрчинська-Долот.
Запрошуємо послухати програму у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль