1 серпня виповнилося 79 років від початку Варшавського повстання. Його річницю відзначають не лише в польській столиці. До багатьох установ, які пропонують різні заходи, приурочені роковинам Повстання 1944 року, приєднався і Музей Другої світової війни в Ґданську.
А ми пропонуємо вашій увазі фрагменти розмови з директором цієї установи, істориком Ґжеґожем Берендтом, яка цими днями прозвучала на хвилях Польського радіо 24. Спочатку доктор Ґжеґож Берендт розповів про асоціації, пов’язані з Варшавським повстанням.
— Я думаю про готовність тисяч людей різного віку, які присвячували своє здоров’я і життя, щоб повернути незалежність нашої батьківщини, цілком свідомі загроз, які приносить протистояння німецьким окупантам. Але також, коли вчитуємося в спогади повстанців, коли їх сьогодні слухаємо, вони пригадують атмосферу літа 44-го року, коли після кількох років кривавої окупації вони хотіли боротися. Вони обговорювали ще 44-го року й пізніше, знаючи наслідки повстання, чи мало воно сенс. Але перед 1 серпня 44-го року десятки тисяч людей у Варшаві та в усій країні просто хотіли скинути німецьке панування, німецький терор.
В останні дні липня 1944 року назріла атмосфера спротиву, люди вже не витримували німецької окупації, пригноблення, екзекуцій своїх близьких, яких припускалися німці. Проте, як вважає доктор Ґжеґож Берендт, вони були готові підпорядкуватися кожному рішенню керівництва.
— Я дотримуюся думки, що солдати підпільної польської армії виконали б накази своїх командувачів. Якби рішення командування Польської підпільної держави, представників війська, передусім Армії крайової було таким, що не починаємо операції «Буря», вони просто послухали б цього наказу, навіть не зважаючи на внутрішній спротив.
Пам’ятаймо, що влітку 1944 року до Армії крайової входили солдати, які прийшли до цієї формації з різних політичних напрямків. Адже поряд із тими, хто був у Союзі збройної боротьби (Związek Walki Zbrojnej), в Армії крайовій тоді були тисячі солдатів з національної конспірації, із Cелянських батальйонів (Bataliony Chłopskie), також спільно діяли люди із соціалістичних формацій. Вони мали різні погляди. Їх об’єднувало стремління до визволення Польщі і вони були спроможні порозумітися понад усіма поділами, а принаймні їх абсолютна більшість. Звичайно, ми говоримо про людей, які відстоювали незалежність і суверенітет польської держави. Влітку 44-го року було ясно, що до цієї спільноти не належать комуністи, які раніше створювали Народну гвардію (Gwardia Ludowa), а в цей час — уже Народну армію (Armia Ludowa) — тому що це була де-факто збройна рука Совєтського Союзу, лише в її складі були громадяни довоєнної Польщі.
Тому були дискусії, спори, рефлексії стосовно того, чи повстання може закінчитися успіхом. Ці дискусії тоді тривали, знаємо, що вони йшли в цивільному керівництві Польської підпільної держави, в командуванні Армії крайової та інших формацій.
Коли настала година «W» (17:00 година 1 серпня, коли почалося повстання), до боротьби стали люди, пов’язані з підпільною Польщею, і ті представники Народної армії, які рушили проти окупантів, навіть несвідомі цілей тих, хто створив цю формацію і їхньою остаточною метою було підпорядкувати Польщу совєтській Росії.
Існує думка, що дискусії про те, чи повстання мало сенс — самі позбавлені сенсу, тому що повстання стало фактом. За словами директора Музею Другої світової війни Ґжеґожа Берендта, Варшавське повстання — це подія, важлива для всіх поляків.
— Я в першу чергу даю слово тим повстанцям, які вже відійшли і тим, які ще з нами є. А людям, які з перспективи зручного крісла розповідають, що повстання не мало сенсу, нагадаю — тоді ж, у серпні 44 року, до боротьби рушили парижани і також словаки. Словаки були в значно кращій ситуації, ніж повстанці у Варшаві, позаяк там, крім конспіраторів, були регулярні частини словацької армії, а їхніми чинними союзниками були солдати Червоної армії. Незважаючи на це, за кілька місяців повстання в Словаччині придушено. Своєю чергою, парижани допомогли звільнити своє місто, столицю Франції, тому що американці та інші союзники йшли вперед, займаючи Париж. Не вважаймо рішення наших командувачів і політиків, які прагнули до незалежності, чимось ірраціональним, бо тоді ірраціональними треба визнати також французів і словаків. Крім того, насправді ніхто, мабуть, не міг собі уявити, що німці, придушуючи повстання, будуть здатними вигнати мешканців і зрівняти лівобережну Варшаву із землею.
Приступаючи до дій у таких екстремальних умовах як війна, ми не можемо передбачити, чи наші дії закінчаться успіхом, чи виникнуть такі умови, що доведуть до поразки.
Доктор Ґжеґож Берендт звернув увагу на значення життя цивільного населення і його допомогу під час Варшавського повстання.
—При нагоді попередньої так званої круглої дати — роковин спалаху повстання 2014 року — підготовлено документи і сюжети, які показували піднесення, радість варшав’ян у перші дні повстання. Зрозуміло — спосіб ведення боротьби, знищення міста, злочини проти мешканців з боку німців і допоміжних формацій спричинили те, що протягом наступних місяців атмосфера змінилася. Кількасот тисяч жителів, які ховалися в підвалах без доступу до води, електроенергії, наражених на втрату здоров’я і життя були вичерпані, вони були в стані кризи. Іноді повстанські сили мусили наказувати послух тим, кому зраджували нерви. Але загалом повстанці протягом цих двох місяців могли розраховувати на сприяння цивільного населення. Зі свого боку вони робили все можливе, щоб захищати населення. Але німці мали в розпорядженні аеропорт у районі Окенцє і могли щоразу проводити нальоти на частини столиці, які зайняли польські сили, і це, звісно, приносило страшні особові втрати і страшні руйнування.
Директор Музею Другої світової війни Ґжеґож Берендт додав, що на Побережжі, тобто на півночі Польщі, біля Балтійського моря, також пам’ятають про роковини Варшавського повстання.
— Ми мали, маємо на Побережжі сильне середовище, пов’язане зі Світовою спілкою солдатів Армії крайової. Але також тут чимало комбатантських організацій, які згуртовують і ветеранів, і молодь. Добре розвинуті гарцерські структури — Союз польського гарцерства і Союз гарцерства Речі Посполитої. Коли настають дні найважливіших роковин, які широко відзначають у Польщі — всі ці середовища мобілізуються, щоб нагадати про героїв або про мучеників. А 1 серпня — це день, коли також у Тримісті (тобто в Ґданську, Сопоті і Ґдині — ред.) та ширше, на Побережжі, нагадують про тих, що станули до боротьби за вільну Варшаву 1-го серпня 1944 року.
Урочисті заходи організують установи, відповідальні за історичну пам’ять, державні установи. Ініціатором частини подій є поморський воєвода, їх підготовлено у співпраці з нашим музеєм, зі значною активністю відділення Інституту національної пам’яті. А самоврядування Ґданська традиційно проводить урочисті заходи при пам’ятнику Польській підпільній державі.
Щороку при нагоді роковин багато людей купує футболки з логотипом «Польща, яка бореться» (Polska Walcząca, PW), виходять книжки, комікси, фільми, адресовані молоді. Постає враження, що Варшавське повстання вже давно ввійшло до польської культури, а навіть попкультури. За словами доктора Ґжеґожа Берендта, це позитивне явище.
— Спостерігаючи різні форми нагадування про повстання та про інші роковини, я не помічаю тут загрози тривіалізації. Просто, як історики, представники культури, представники ЗМІ ми звертаємося до наших земляків з тематикою, пов’язаною з важливими справами. Ще кількадесят років тому, я думаю, переважна більшість жителів Польщі могла повторити принаймні один-два куплети і приспів найбільш відомих повстанських пісень. Добре, що завдяки культурним подіям, які відбуваються щороку, ці мелодії, ці пісні нагадують також молодшим людям, що батьки співають їх разом із кілька- чи кільканадцятирічними дітьми, бо це формує зв’язок між поколіннями, патріотичну естафету поколінь. А це надзвичайно важливо для спільноти.
Директор Музею Другої світової війни в Ґданську звернув увагу, що серед відвідувачів цієї установи багато молодих людей.
— Можливо, вона не домінує, але молоді дуже багато і це нас тішить. Тішить те, що організатори таборів, літнього відпочинку, плануючи візити в Ґданську, приводять до нас тисячі своїх підопічних. Ми їх чекаємо з нашою освітньою пропозицією. Це молоді люди, які беруть участь у літніх таборах, але також у цьому сезоні нас відвідали сотні гарцерів у мундирах своїх організацій. Наш музей відіграє важливу роль у процесі нагадування загально, про те, чим була Друга світова війна, якої гекатомби ми зазнали у 1939-1945 роках як польське суспільство. Але також нагадуємо про тих, хто від 1 вересня 1939 року до травня 1945 року в різних формаціях без перерви боровся за повернення незалежності. На жаль, у випадку Польщі кінець німецької окупації не означав незалежності, не означав повернення суверенітету. На це ми мусили почекати ще кількадесят років.
PR24/Н.Б.