Родина Примаченків — це ціла династія художників та митців. Усе почалось від Марії Примаченко, фантастичні звірі якої стали відомими ще за життя мисткині. Свій талант художниця розвинула зокрема й тому, що мала творчих батьків. Її тато, Оксентій був теслею, а мати, Параска, вишивала. Марія також починала з голки та ниток, проте завжди тягнуло її до фарб та пензлів. Її син, Федір, також став художником, у своїх творах часто втілював образ матері. Один з онуків Марії, Петро, також перейняв від неї художнє мистецтво. Свою першу виставку він планував провести у 2022 році, проте повномасштабне вторгнення росії в Україну змусило Петра Примаченка відкласти цю та інші справи, натомість він долучився до територіальної оборони, в лавах ЗСУ залишається донині.
Почуття справедливості та патріотизм, як каже Петро, йому передалось, зокрема, й від бабусі: «Думаю, вона б зараз малювала картини та організовувала збори на дрони, на потреби ЗСУ, вона в мене була такою патріоткою, що всім би такими бути!».
Колись Марія Примаченко сказала дітям, що їм доведеться пережити багато складних часів. Тоді це здавалось далеким та, можливо, надуманим. На шляху Марії Примаченко було чимало лиха: Голодомор, Друга світова війна, Чорнобильська катастрофа, тому художниця розуміла — майбутнє не буде таким яскравим, як би вона хотіла змальовувати в картинах. Тож слова бабусі Петро Примаченко пригадав вже у 2022-му році, коли росія розпочала повномасштабну війну проти України. Тоді Петро долучився до територіальної оборони. Ті події він пригадує з жахом: «Коли ми звільняли Київщину, було дуже важко. Ми ще були зі сторони Гостомеля, там є село Мощун. Навіть передати складно. Села майже немає, все зрівняно було із землею».
Тоді ж і постраждав краєзнавчий музей у селищі Іванків, де зберігались картини Примаченко. На щастя, місцеві їх врятували.
«Є у нас герої. На жаль, їх якось особливо не відзначили, просто подякували. Люди справді зробили героїчний вчинок. У нас тоді не було зв'язку з Іванковом. До нас доходила неправдива інформація, що селища вже нема. Я думаю, це спеціально нагніталося, щоб нас деморалізувати. Але нічого, вистояли. Потім вже коли відновився зв'язок, я дізнався про музей. Перша думка була, що згоріла бабусина хата, а у мене там майстерня, там половина мого життя. Потім я дізнався, що це краєзнавчий музей згорів, але люди молодці, врятували картини», — розповів Петро.
Сам Петро Примаченко також малює і мріє після перемоги України повернутись до художньої справи.
«Коли я зайшов у майстерню, будинок, де жила бабуся, подивився на пензлі. Чесно кажучи, душа болить, воно й хочеться творити, але нема того настрою, думки в іншому напрямку», — поділився він.
Запрошуємо слухати розмову в доданому аудіофайлі.
Анастасія Купрієць