X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Філософія і гроші

02.08.2019 18:30
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Фейлетон Антона Марчинського про поняття грошей у філософії та, зокрема, про філософію грошей Ґеорґа Зіммеля
 ,  480420 .  ..
Афінська тетрадрахма, 480–420 рр. до н.е.Foto: Wikipedia: Marie-Lan Nguyen (User:Jastrow) - Creative Commons Attribution 2.5 Generic license.

Попри універсальність філософії, яка мала би займатися будь-якою тематикою, що її лише може сягнути достеменне мислення, нерідко можна зіткнутися з думкою, що, однак, від деяких тем варто було б її берегти або ж переказати їх тим галузям, що з філософії виокремилися з бігом історії. Котрісь із таких предметів рефлексії, що ними починають займатися щораз більш зосереджені на деталях науки, можуть сприйматися як недостатньо загальні (хоча чи ж насправді універсальні розмисли час від часу не народжуються зі споглядання навіть найдрібніших і неповторних явищ?), а часом – сприйматися як щось далеке від духу філософії або ж і просто видаватися негідними серйозних розмислів. Швидше за все, зазвичай, якщо не як правило, в таких випадках ідеться про стереотипи, котрі у міркуваннях про гідність або негідність об’єкту рефлексії подекуди межують зі снобізмом. Натомість прикладом такого явища, яким досить часто у контексті філософії можуть легковажити, є, зокрема, гроші. Й це попри те, що вони належать до питань, якими філософи займалися з давніх давен.

Хоча, важко заперечити, що це одне з таких понять, котрі в більшості філософських текстів (та напевно, зрештою, й узагалі у всіх випадках), якщо там з’являються, то з’являються поруч із оціночними судженнями – становлять тло, елемент або знаряддя тої чи іншої аксіології (себто галузі філософії, яка зосереджується на цінностях). Очевидно, немає чого дивуватися. Адже суть самих грошей полягає у виразі цінності тої чи іншої речі. Натомість, дуже часто, претензії до них ґрунтуються на запереченні універсальності грошей як міри. Коли вже йдеться про загальність, універсальність, то людина і гуманістичні вартості претендують тут на беззаперечну монополію: «людина є мірою всіх речей», як казав Протагор, виражаючи чи не найпоширеніший підхід стародавніх греків до її ролі. І це, врешті, не суперечило пізнішій християнській доктрині, згідно з якою людину було створено за образом і подобою Божою.

Але щоб поставити на місце людини гроші?! Про це пише, наприклад, Платон у Державі: «ти, здається мені, не надто любиш гроші. А такими, зазвичай, є ті, котрі не самі нажили маєток, той же, хто набув його самотужки, тішиться ним подвійно. Тому як поети люблять свої витвори, а батьки — своїх дітей, так само й ті, що доробились грошей, прив’язуються до них передусім як до витвору своєї працьовитості, а вже потім, як і інші, в міру потреби. Тож спілкуватися з такими людьми неприємно, вони нічого іншого не бажають схвалювати, лише багатство»[1]. Платон визнає особливу роль грошей у функціонуванні суспільства, хоча й надмірну шану до них пов’язує з «браком культури»[2]: «Хіба не таке співвідношення ми бачимо між багатством і доброчесністю, які ніби лежать на шальках терезів, і коли одне йде догори, то друге обов’язково спадає донизу?»[3].

Самі ж гроші залишаються бездушними й байдужими до всього. Чи ж не це, між іншим, виражає славнозвісний вислів Веспасіана «Pecunia non olet» - «Гроші не смердять»? І саме з цього випливає критика меркантилізму, до якої вдається, зокрема, Адам Сміт.

Та, однак, було б неправдою, якби сказати, що гроші як предмет філософських розмислів набували лише негативних рис. Свою увагу – як предметові теоретичних міркувань – мислителі присвячують їм у всі епохи. Ними займаються навіть ті, чий погляд, як би здавалося, більше прикутий до неба, ніж до справ земних. Маю на увазі, зокрема, Коперника, який зосередився не на аксіології грошей, а на певних аспектах їхнього безпосереднього функціонування у фінансовій системі, та чи не першим сформулював закон про те, що ліпші гроші витісняються гіршими за умови їхньої схожої або однакової вартості (це так званий закон Коперника-Ґрешема).

Та, однак, гроші не перестали для аксіології, а з нею етики і подекуди навіть метафізики,  бути вагомим поняттям. Відомо, що вони повертаються і вже у загаданого Адама Сміта як один з ключових елементів ринку, і у Карла Маркса в іпостасі капіталу. Та я хотів би тут згадати про Ґеорґа Зіммеля, німецького філософа і соціолога єврейського походження, професора Гумбольдського університету у Берліні, який на межі ХІХ і ХХ століть творить філософію грошей. Його книжка під назвою Philosophie des Geldes виходить 1900 року. І в цьому творі, - як у Історії філософії ХХ століття пише Тадеуш Ґадач, - Зіммель, з одного боку, «поставив тезу, що явище грошей становить вирішальний фактор капіталістичного способу виробництва, а з огляду на це також сучасної економіки і культури»[4]. Та з іншого, - наголошує польський історик філософії, - «Цей твір є похвалою грошей. Гроші, згідно з Зіммелем, дають можливість збільшення сфери особистої свободи у відкритому суспільстві, що ґрунтується на обміні. Безперечно, вони мають також і негативні наслідки, як опредметнення цінностей і почуттів»[5].

Німецький філософ не обмежується, однак, суто економічною площиною. Гроші стосуються всього, що людське. Польський перекладач Зіммеля і дослідник його творчості Анджей Пшилембський пише про це так: «Гроші є для нього призмою, в якій зосереджуються всі найважливіші процеси суспільного життя від найдавніших часів до сучасності. Входження грошей на історичну арену та їхній блискучий розвиток відображують зміну фундаментальної суспільної взаємодії, якою є обмін, що для Зіммеля є більш первинним за виробництво. (…) Однак, філософія грошей прагне бути чимось більшим, аніж загальною теорією культури, теорією суспільно-історичного життя. Як каже Ернст В. Орт, видатний знавець того періоду німецької філософії, Зіммелеві йдеться, по суті, про першу філософію, про загальну теорію категорій, про науку про принципи дійсності, про нову онтологію»[6].

«Концепція цінностей, яку представив Зіммель, радикально суб’єктивна, і об’єктивізується лише на потреби обміну, - підсумовує, з іншого боку, Ґадач. - Цінності не понадісторичні або абсолютні, як твердили Віндельбанд і Ріккерт, або також прихильники аксіологічного об’єктивізму, але відносні та історичні. Передусім світ цінностей є світом з іншою ієрархією та порядком, аніж порядок природи, у якому часто зберігається те, що є найменш цінним, а знищенню підлягає те, що цінне. Того, що предмети і думки є чимось цінним, не можна вичитати з самого їхнього існування. Світ сущого і світ цінностей становлять, згідно з Зіммелем, два окремі світи. А цінність не є власністю речі, але суб’єктивним судженням про неї»[7].

Переконання в об’єктивності цінностей зумовлено передусім тим, що, - пише Ґеорґ Зіммель, - «наш дух має особливу спроможність мислення про предмети незалежно від того, що вони мисляться»[8]. Крім того, наша воля приписує цінність тому, чого вона не може досягти. Та, зрештою, переконання в об’єктивності цінностей випливає з факту обміну, головним прикладом якого є гроші. З цього також можна зробити висновок, що обміну підлягають всі цінності, коли одна може прийти на зміну іншій. Такий релятивізм був однією з причин критики, спрямованої проти Ґеорґа Зіммеля (хоча, віддаючи належне істині, слід визнати, що нерідко він був лише приводом спротиву щодо цього філософа, який базувався не на його конкретних твердженнях, а на націоналістичних та антисемітських переконаннях його опонентів).

Та роль грошей, на думку німецького філософа, може бути ще більш фундаментальна, аніж того можна було б очікувати – вона може лежати у підстав моральності і будь-якого уявлення про людину, відтісняючи наведене твердження Протагора про останню як міру всіх речей на дальший план. Так, Тадеуш Ґадач наголошує на тому, що саме гроші могли, відповідно до цієї теорії, дати початок сприйняттю людини як чогось цінного самого по собі: «спираючись на історичні та аксіологічні дослідження, Зіммель показав, наприклад, як гроші змінили функцію практики "зуб за зуб" у відшкодуванні вбивства, а відшкодування перетворили в переконання у цінності самої людської особи»[9]. Зрештою, сам Зіммель пише: «коли раз і назавжди був визначений розмір вири (компенсації за вбивство – А.М.) для конкретної верстви, незалежний від людей і випадків, тоді це призвело до формування уявлення, що людина сама по собі у стільки, власне, ціниться»[10].

Антон Марчинський


[1] Платон, Держава, 330 b. (Переклад з давньогрецької та коментарі Дзвінки Коваль, Київ 2000, http://izbornyk.org.ua/plato/plat01.htm, доступ: 2 серпня 2019).

[2] Там же, 554 b.

[3] Там же, 550 e.

[4] Tadeusz Gadacz, Historia filozofii XX wieku, t.1., Kraków 2009.

[5] Там же.

[6] Andrzej Przyłębski, Przedmowa [w:] Georg Simmel, Filozofia pieniądza.

[7] Tadeusz Gadacz, Historia filozofii XX wieku, t.1., Kraków 2009.

[8] Georg Simmel, Filozofia pieniądza.

[9] Tadeusz Gadacz, Historia filozofii XX wieku, t.1., Kraków 2009.

[10] Georg Simmel, Filozofia pieniądza.

Що криється за словами?

05.07.2019 13:01
Філософський фейлетон Антона Марчинського про зв’язок речей із їхніми назвами

Рух слів

05.07.2019 13:24
Другий з філософських фелетонів Антона Марчинського про те, що криється за словами

Між словами

05.07.2019 13:29
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Час

08.07.2019 16:38
«Чим же є час? Якщо ніхто мене про це не питає, то знаю. Якщо тому, хто питає, намагаюся пояснити, то не знаю», - писав у «Сповіді» Августин