Коли йдеться про зв’язок між людиною і світом, природою, то техніка виявляється ключовим поняттям. Ще грецькі досократики казали, що людина є мірою всього, себто також природи. Й те, як вона впливає на природу, виражається власне у техніці. Але йдеться про первинне грецьке розуміння техніки, а саме – techne, що становить певний тип мистецтва. Притому, греки говорили про те, що існує два основних типи мистецтва. Вищим, творчим є поезія, яка також не повністю збігається з сучасним розумінням цього слова, оскільки, пов’язана з дієсловом poieo (робити, чинити, творити). Отже, вказує на будь-яку творчість. Однак, насправді джерело поезії не криється в людині, але за посередництвом останньої промовляють боги. Людині, натомість, доступна techne, тобто такий тип мистецтва або навіть ремісництва, що полягає в наслідуванні та відтворенні взірців, котрі вже існували перед цим. Отже, така техніка не створює нової дійсності, але уможливлює експансію, своєрідне поширення влади людини на дійсність довкола неї. Техніка дозволяє створити якесь продовження людини назовні неї. І в цьому сенсі, коли Геґель каже про техніку як продовження розуму, він якось відтворює отакий грецький підхід. З іншого, однак, боку (про що, зокрема, йшлося в попередній частині цієї розмови), виявляється, що плуг як техніка у модерному розумінні, є вже чимось цілковито новим. Це нове суще, посередник між людиною і природою, що немовби стає новою мірою всього. Можливо, це одне з ускладнень, що з’являються в мисленні про техніку. Адже коли техніка є мірою всього, то людина вже скроєна за лекалами техніки.
Продовжуємо розмову з доктором Матеушем Фальковським з Інституту культури Яґєллонського університету, автором монографії «Про машини. XVII століття і філософія техніки»:
- Перш, ніж я повернуся до греків, бо до греків напевно треба дійти – це мені здається одна з найцікавіших справ… Є, однак, щось загадкове в тому, що рефлексія над такою автономною річчю, як вітряк у полі, з’явилася так пізно, а цей предмет так довго не заслуговував на окремі розмисли. Це не значить, що такого роду знаряддя взагалі не з’являлися в філософії або в теорії. З’являлися. Наприклад у Сократа є дуже багато прикладів – і це його улюблені приклади – різного роду ремісників або ремесел. Або, скажімо, Галілей, який заохочує філософів, аби вони зійшли до арсеналів і подивилися, як сконструйована артилерійська зброя, гармати. І вже виходячи з цього, тобто з різноманітних технічних предметів, Галілей починає будувати свою теорію проекції, тобто, інакше кажучи, фізичну теорію, послугуючись конкретними технічними предметами. Або, наприклад, коли Ляйбніц задумується над розумом, то входить до млина. Він наводить цей приклад або, власне, метафору. І це дуже цікава річ, що справді технічні знаряддя, або загалом ця автономна сфера предметів, дуже різноманітна, з’являлася в теорії або у філософії, проте найчастіше – так можна сказати дещо на виріст – вона слугувала джерелом прикладів і, часом, метафор. Проте не була предметом окремих розмислів.
- З цим, зокрема, пов’язані різноманітні способи представлення світу як механізму. Як це є, наприклад, у деїзмі. Чи це, зокрема, така метафора?
- Власне. Це таке джерело радше квазіпонять, це були такі трохи метафори. Це, зрештою, характерна річ. Звернімо увагу на ще один цікавий мотив присутності техніки в історії людської думки: як механічні, так термодинамічні, а також інформатичні знаряддя кожного разу слугували джерелами понять, квазіпонять або метафор для, наприклад, людського мислення або організму. Тобто їх можна було представляти на взірець механічних або термодинамічних знарядь, або ж, як це робиться тепер, моделювати людське мислення за посередництвом комп’ютерів. І в тому, що техніка, яка еволюціонує разом з людською цивілізацією, стала заразом джерелом самоусвідомлення людських груп або певних функцій, людського організму або розуму, нічого не змінилося. Зрештою, це також дуже цікаво і важливо, як мені здається (і тут, на мою думку, прихована одна з суттєвих причин тривалої відсутності окремої рефлексії на тему техніки), - це об’єктивна складність факту, що техніка еволюціонує. Тобто, що предмети, які начебто творять люди, еволюційно змінюються. Проте звернімо увагу на те, що людський організм (хоча про це можна було б, звісно, посперечатися) фундаментально не еволюціонував за цей час. Тобто генотип homo sapiens є такий самий. Ми належимо до того самого виду декілька десятків тисяч років. Але предмети, котрі ми якимось чином творимо у зовнішній матеріальності світу, еволюціонують. Більше того – це мені здається однією з найцікавіших проблем у філософії техніки – чи існують якісь принципи і закони такої еволюції? Адже якщо існують закони еволюції організмів, то, може, існують якісь принципи і закономірності еволюції таких предметів, знарядь? Є такі теорії, що, власне, намагаються продемонструвати, як ці знаряддя еволюціонують, й то у дуже конкретний спосіб.
- Але повернімося до Греції, а отже до зв’язку між технікою і techne.
- Я маю таке враження, що у Греції, безперечно, ми радше маємо теорію людини – її мислення, душі, світу, стихій і небесних тіл. І технічна сфера радше не перебуває в центрі уваги. Це зумовлено якимось особливим відношенням до праці у грецькому світі, що, на відміну до військової або політичної активності, не була центром людських зацікавлень або ідеалу досконалості. Цим можна пояснювати відсутність глибокої філософської рефлексії над сферою техніки. Проте, з іншого боку, я маю таке враження, що, однак, така рефлексія над технікою і techne розсіяна у різних місцях. А нагадаймо, що techne означає дві різні речі. Ти згадав про мистецтво. Але techne – це також грецькою і знання, і вміння. Тобто, в ній є епістеме, тобто знання, і в techne є те, що згодом на латинську мову перекладуть як ars, тобто конкретне ремісниче вміння. Це, звісно, пов’язано з походженням цього слова, адже techne виводиться з того кореня, що, своєю чергою, пов’язаний з одним з перших розвинутих людиною ремесел, тобто з теслярством – to tekton. А тут, отже, йдеться про фахівця з дерева. Цікаво, зрештою, що дерево дало початок також іншим філософським поняттям. Адже поняття матерії – hyle – також виводиться звідси. А, отже, тому що techne означає знання і вміння, спір про його природу був у центрі спору Платона з софістами. Саме про це вони сперечалися: чи вмінням передбачається якесь знання, а також чи наявність знання значить володіння певним вмінням. Коротко кажучи, перекладаючи це на нашу більш зрозумілу мову, це, у певному сенсі, був спір про зв’язок між теорією та практикою. Або, може, - пам’ятаючи, що techne означала і знання, і вміння, - це був спір про єдність techne. На мою думку, це центральний пункт усієї грецької філософії, або ж отого переходу від так званого досократизму до складної філософії Платона. Ключовим тут є діалог «Ґорґій». У чому полягає тверде знання і як воно пов’язане з твердим умінням? І що це значить? (Бо це також важливо.) Що значить здобувати знання і вміння? Можна сказати, що цей спір зводиться до питання, чи здобуваючи якесь уміння, ми одночасно здобуваємо якесь знання (і навпаки)? Відповідь Платона: так, безперечно. Відповідь софістів (принаймні, очима Платона, бо як було насправді – це вже інше питання): ні, вони розділяють єдність techne.
- Але ти говориш про розсіяну у Греції рефлексію над технікою. Якими є інші приклади?
- Вона розсіяна, напевно, трохи у міфах, трохи вутрагедіях, і трохи, звісно, у філософії. Я вкажу два такі місця, що дещо одне від одного відрізняються. По-перше, зрозуміло, це міф про Прометея. Це таке місце, де грецька культура (назвімо це так) вдається до певної рефлексії на тему джерел і природи техніки. І незалежно від божественних джерел (це Прометей, що краде вогонь, аби дати його людям, а також сам вогонь – як початок якоїсь технічності і, можливо, перше знаряддя), техніка і techne для греків мало в собі якесь крутійство, хитрощі. І це, безперечно, пов’язано з божественістю – це щось чудесне, показове, витончене, віртуозне. А також, у зв’язку з отим крутійством, це проявляється, наприклад у міфі про Одисея. Це, власне, мені здається надзвичайно цінним в отій розсіяній і неоднозначній грецькій рефлексії (над технікою – ред.). І це, зрештою, вертається у відомому розмислі з «Антигони», у пісні хору про людину, що є – як це згодом аналізував Гайдеґґер – deinotaton – несамовитою. А також тут криється якась потворність, монструозність… В будь-якому разі, тут присутній елемент жаху. І, отже, отакий жах, несамовитість людини або її безпритульність у світі полягає, власне, у тому, що вона дуже хитро підходить до природи, і хитро її, власне, використовує. Крутійство людини полягає не лише у тому, що вона поміж собою і природою вставляє знаряддя, наприклад вітрило. Але в тому, що цим вітрилом вона в стані використати сили самої природи.
А я нагадаю, що про зв’язок між технікою, мистецтвом і хитрощами ми розмовляли з доктором Матеушем Фальковським з Інституту культури Яґєллонського університету.
Антон Марчинський