X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Криза

06.06.2020 16:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Криза стає у джерел всього сущого. Вона відділяє одну річ від другої, творить їх, дарує їм обличчя й наділяє іменами. Вона дозволяє світу існувати в його визначеності, матеріальності і конкретності.
  ,
Бастіано да Санґалло, копія "Битви під Кашіною" Мекеланджело Bastiano da Sangallo - Public Domain

Під час своїх лекцій та семінарів для докторантів у Польській академії наук філософ Цезари Водзінський звертав увагу на те, що криза як переломний момент чи навіть стан занепаду, кінець ситуації, яка склалася в способі мислення, культурі, суспільстві або в житті окремої людини, у своєму первинному значенні вказувала на суд, що над такою ситуацією відбувається, аби її оцінити в теперішньому стані. Суд, оцінка, покладання на ваги – щось необхідне, перманентне, і зовсім не остаточне. Не кінець, а лише промацування ґрунту із кожним наступним кроком, якщо ми не хочемо безоглядно звалитися в безодню, оступитися, не зауважити роздоріжжя, вибравши довший шлях.

Недаремно криза – krísis – споріднена з критикою. А ця остання, натомість, аж ніяк не полягає у висуванні претензій. Її оцінка – це насамперед визначення меж, себто визначення як таке, дефініція, що за прискіпливим поглядом веде до артикуляції та розуміння. Ґрунтовна критика будь-якого явища, а отже й демонстрація його в стані кризи, покликана дозволити на пізнання найглибшої його сутності, вона має справедливо віддати йому належне. Так, як свого часу це чинив Кант, створивши свою критичну трилогію, що аж ніяк не зводилася до закидів на адресу розуму в різних його проявах, а радше була гімном на його честь. Чим бо ще лишається займатися мисленню, як не самим собою: єдиним явним, відкритим і, зрештою, вартим уваги? Суд над розумом виростає у революцію, названу Кантом Коперніканською, коли це не розум обертається довкола світу, але всі можливі порядки зовнішніх речей виявляються цілковито розуму підлеглими. Цікаво, до речі, що третя з кантівських критик – Критика спроможності судження – є, по суті, тавтологічним виразом самоспоглядання нашого мислення.

У такій тавтології, натомість, проблискує ще більш фундаментальна роль, яку разом із критикою відіграє криза. Йдеться про такі основи, що мовою Гайдеґґера можна було б звести до питання буття – єдиного питання вартого мислення. Єдиного, можна було б заявити, вартого гріху мислення. Настільки рідкісного, що його й не варто боятися. Мислення ж, на переконання цього німецького філософа, відбувається, діється – чи які ще тут нестереотипні, але найбільш властиві дієслова варто було б ужити? – стосується лише його. Та не забігаймо уперед: наступним кроком убік найглибшої основи тут можуть стати словники. І, власне, класичний вже британський лексикон Лідделла, Скотта і Джонса, як і грецько-польський словник Юревича на першому місці, пояснюючи значення як іменника ‘krísis’, так і вихідного для нього дієслова ‘krínō’, наводять, відповідно, ‘відділення, відрізнення’ та ‘відділяти, відрізняти’.

Сама різниця входить тут у гру. Найбільш фундаментальна, а тому й найбільш невловима з можливих. Це не лише її бліда тінь, що роздрібнює суще на міріади уламків, які неначе морський пісок тікають крізь пальці. В ній, отій одвічній, явиться сам рух цієї втечі. Тяжіння, що не потребує одного й другого, аби їх вектором зводити-розводити. Натомість оті одне й друге потребують його, з нього виростають, та не визначають.

Криза, таким чином, стає у джерел всього сущого. Вона відділяє одну річ від другої, творить їх, дарує їм обличчя й наділяє іменами. Вона дозволяє світу існувати в його визначеності, матеріальності і конкретності. А заразом, зіставляючі одна поруч із другою ті чи інші риси, речі, сторони та барви світу, таке проникнуте творчістю розділення, поділ, відсікання, творить їхні вервиці, послідовності подій. Завдяки різниці можливою стає зміна. Можливим є рух від одної до другої. І своєї нещадності набуває час. Тут він народжується.

З себе ж вона чинить мить поміж ними, всередині цього часу, тут і тепер, вклинившись у рух, експонуючи рухомість часу, але й зробивши з нього винятки: собі криза завжди надає особливі привілеї в універсальних законах сущого. Якщо їх не призупинити, не відставити на бік, аби добре можна було роздивитися, то як їх побачити? І поготів не збагнути бо інакше, в чому полягає їхнє право. Криза не належить ані до часу, ані до звичайного порядку речей саме тому, аби вони були можливі, а також аби їх можна було відрізнити одне від одного й оцінити. Аби було кому оцінювати.

Саме тому наступні в низці наведених словниками значень кризи нагадують про оцінки та вироки, про різні версії епікризів (у залежності від перспективи, підходу, завзяття), про відділення пшениці від куколю, овець від козлів, свого теперішнього від минулого, про демаркаційні лінії в нас самих, аби кожне Я було спроможне споглянути на себе й сказати: «Я той, хто є». Саме тому наступні значення кризи вказують на суд. Суд того, що є, або над тим, що є.

Криза-суд відділяє, виокремлює Я з-поміж інших істот, виносить його дії на світло денне, ставить минуле під осуд. Незадовільність ситуації особливо цьому сприяє: вона стає помітною, бентежить мов скалка, домагаючись, аби її витягнути, допоминаючись про оцінку та очищення. Це останнє, kátharsis, виявляється продовженням krísis, очищення – необхідною функцією суду, незалежно від того, чи воно полягає в знятті звинувачень, чи в накладанні кари. Катарсис підтримує спадкоємність подій, несхожих на себе речей, відповідальність за вчинки, яку може й має нести одна, часом така неоднорідна особистість, суспільство або епоха. Криза і катарсис є тим, що встановлює різниці та разом із цим на якомусь іншому, але незмінно присутньому тут і тепер, рівні згладжує всілякі відмінності. Криза і катарсис відкривають до цього дивного рівня віконце, сіють в нашому світі іскри його проблиску. Дають надію, а зрештою й прирікають нас на вихід з нього до «моря незнання і неподільності», як це називав французький філософ Владімір Янкєлєвич, наводячи всім відомий приклад такого судного очищення – смерть. До неї натомість, ідучи за іншим французьким мислителем, Жоржем Батаєм, який, своєю чергою, посилався на древніх, можна додати еротичне піднесення.

Та, безперечно, для того, аби досвідчити кризи й очищення не потрібні Ерос і Танатос. Криза для людини має бути перманентна. Суспільна, економічна, кліматична, епідеміологічна чи екзистенційна, будь-яка... життя потребує її як джерела. Криза задає ритм змін та визначає їхню мету. Суд має за ціль очищення заради чогось нового. Без чітких орієнтирів він не має сенсу. Оновлення потребує критеріїв (до речі, це поняття так само етимологічно та семантично споріднене із кризою та критикою, адже означає міру, без якої не обійтися в оцінюванні). І попри всю телеологічність, цілеспрямованість цього процесу, який твориться перманентною кризою, навіть найважливіші критерії можуть підлягати перегляду. Справжня криза не має жалю навіть до себе. Проте ми пам’ятаємо, що на якомусь загальному, неприступному для прив’язаного до конкретної ситуації тут і тепер, обставин, перспективи погляду, вона, однак, зберігає для себе потаємний прихисток. Насправді ж бо криза й катарсис не служать жодному тут і тепер. В своїй істоті – як суд і очищення – вони непідсудні та неосудні.

Цікаво, що їхні маскулінізовані як в українській, так і польській мові версії немовби домагаються перегляду свого вироку, належної класифікації за статтю, ґендером, стихією. ‘Kátharsis’ бо, так само, як і ‘krísis’, - це іменник – а також явище – жіночого роду. Вони народжують нове конкретне і скінченне життя – bíos, що цілком уміщається в тиражованих обкладинках метрик, паспортів, телефонних довідників або алгоритмах соцмереж. Та заразом, неначе мати-Земля, вони підтримують життєвий потік як невловиму й безмежну zō. Це та різниця між конкретним та загальним життям, на яку звертав увагу угорський мислитель Карл (Карой) Кереньї.

У цьому світлі слова Юзефа Тішнера про те, що «сучасна криза характерна тим, що вона є невід’ємним елементом нашого світу», можна сприйняти як остаточне одкровення – апокаліпсис – із tremendum et fascinans, жахом i трепетом у серці. Саме вона спроможна відкрити щось, що інакше ніяк недоступне, назавжди стаючи судним днем, kairós, який, однак, лишає місце для надії.

Антон Марчинський


Побач більше на цю тему: філософія

Дорога

17.01.2020 17:23
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Біль

28.02.2020 16:25
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Сором

06.03.2020 16:12
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Філософія кольору

25.04.2020 16:06
«Кольори спроможні являтися незалежно від фактичної наявності пігментів, насичення ділянок спектру чи навіть очей. Вони криються десь глибоко в самій здібності їх сприймати та мислити». Філософський фейлетон Антона Марчинського

Питання про питання

23.05.2020 16:19
У питання напевно вписана свобода. Це перше, що кидається у вічі, коли хтось ставить питання, навіть на рівні повсякденного досвіду. Якщо хтось отримає наказ і ставить цей наказ під питання, в цьому проявляється бунт, свідоцтво того, що цей хтось є автономним сущим, спроможним сказати «ні»