Українська Служба

Марія Яніон. In memoriam

29.08.2020 16:58
Про Марію Яніон нам розповідала її учениця Анна Рембовська, публіцистка, літературознавиця та режисерка з Центру кінокультури ім. Анджея Вайди
Аудіо
  • Вона була представницею такої породи дослідників, науковців, гуманітаріїв, але й людей, котрі вже, власне кажучи, не зустрічаються. Це такі люди, що все своє життя присвятили якійсь одній темі, котра їх цілковито захопила ще в дитинстві або у ранній молодості
      (Prezentacja Wykwitexu (Iwona Ogrodzka, Jagoda Dobecka) podczas XI edycji Seminarium Feministycznego SemFem: SZTUKA I AKTYWIZM FEMINISTYCZNY, 7 grudnia 2019, lokal_30, Warszawa)
Портрет Марії Яніон на презентації "Виквітексу" (Prezentacja Wykwitexu (Iwona Ogrodzka, Jagoda Dobecka) podczas XI edycji Seminarium Feministycznego SemFem: SZTUKA I AKTYWIZM FEMINISTYCZNY, 7 grudnia 2019, lokal_30, Warszawa)Kolektyw Kariatyda - CC BY-SA 4.0 (Wikimedia)

23 серпня у Варшаві у віці 93 років померла Марія Яніон – професорка Інституту літературних досліджень Польської академії наук, член Польської академії наук та Польської академії знань, літературознавиця та історик ідеї, дослідниця польської та європейської романтичної, але також дохристиянської слов’янської культури. Вона писала про прадавні, але досі живі міфи, що зі своїми світлими і темними сторонами незмінно продовжують визначати наше життя. Яніон виховала декілька поколінь польських гуманітаріїв, створивши, без перебільшення, власну школу.

З проханням розповісти про Марію Яніон я звернувся до її учениці Анни Рембовської, публіцистки, літературознавиці та режисерки з Центру кінокультури ім. Анджея Вайди:

- Я маю враження, що, мабуть, не підходжу для словникового представлення пані професор. Щоправда, перед своїм навчанням я знала, ким вона є і знала її творчість, особливо завдяки певній серії, яку вона видавала і що була своєрідним записом та обговоренням її семінару, який вона в 70-х роках вела у Ґданському університеті. Це була серія «Transgresje» – цілковито неймовірна на тлі польських досліджень літератури. Це декілька книжок, винятково багатоаспектних, вкорінених у дійсностях явищ пограниччя. Гадаю, їхні назви можуть дуже багато про них розповісти. Це, наприклад, книжки про дітей, але про дітей як фігури. Зрештою, загалом всі книжки були присвячені певним фігурам, архетипам, уявленням, з усім тим, що з ними пов’язано у, на перший погляд, неочевидний спосіб. Це були діти, це були особистості, це були одмінчуки, а також галерники вразливості. Коли я читала ці книжки, вони були для мене джерелами натхнення, збірками літературних постатей, якихось літературних елементів. А згодом на додаток до них публікувалися опрацьовані лекції з цих семінарів, а також критичні, полемічні голоси, що на них звучали. Так, власне, Марія Яніон все життя вела свої семінари. Вона була оточена студентами і докторантами, від котрих вимагала відваги, праці та відповідальності, а також усвідомлення того, чого вони шукають і що хочуть сказати. А разом з цим сама від себе вимагала неймовірно багато. І, власне, на кожному семінарі ми бачили таку картину, коли пані професор, людина вже досить похилого віку, йшла на семінар, а за нею слідував її асистент або якийсь знайомий із великою спортивною торбою, з якою ходять до спортзалу, і в ній було декілька десятків кілограмів книжок. Ці книжки розкладалися на її столі і під час семінару студент або студентка спочатку представляли свій текст, що був частиною їхньої планованої наукової праці, а після цього пані професор впродовж години на основі всіх тих книжок, що з собою принесла (безперечно, вона щоразу надзвичайно ретельно до цього готувалася), робила до цієї теми коментарі. Я ніколи раніше не зустрічала такої пристрасті і проникливості, що неймовірно розширювала наші горизонти як учнів. Бо коли нам здавалося, що ми опрацювали якусь тему, то, лише коли вона включалася до дискусії, ми могли переконатися, що існує вдесятеро або вп’ятнадцятеро більше різних ниток, котрі з цієї тканини ще можна витягнути, і різних стежок, якими можна піти.

- Поза тим неймовірним доробком, який професор Яніон після себе залишила, вона, у певному сенсі, була людиною-освітньою інституцією. Вона мала ці свої семінари у Ґданську і Варшаві, де виховала багатьох учнів, чимало з яких вже самі стали заслуженими дослідниками, письменниками або видавцями. І це дуже великою мірою свідчить про те, ким вона була сама.

- Так. Передусім вона була неймовірно харизматичною людиною. І враження від цієї харизми посилювалося через те, що вона була жінкою. Вона мала такий тип завзяття, магнетизму, інтелектуальної енергії, спосіб ведення своїх учнів, через що впродовж багатьох років формувалося щораз ширше коло людей обох статей, для котрих вона була, у певному сенсі, гуру. А була гуру, як мені здається, тому, що вона була представницею такої породи, можна сказати, дослідників, науковців, гуманітаріїв, але й людей (я маю на увазі певний клас людськості), котрі вже, власне кажучи, не зустрічаються. Це такі люди, що все своє життя присвятили якійсь одній темі, котра їх цілковито захопила ще в дитинстві або у ранній молодості. І вони, без жодних мартирологічних конотацій, цілковито себе їй присвятили, визнавши її змістом і сенсом власного життя. Для Марії Яніон таким змістом і сенсом була бібліотека, література, а також дослідження дійсності за її допомогою. Готуючись до нашої розмови, я переглянула інтерв’ю, зроблене вісім років тому Казімєрою Щукою, однією з її учениць і близькою приятелькою. Це називалося «Rozmowy poszczególne». І там Марія Яніон розповідає про те, як, будучи кільканадцятирічною дівчинкою під час окупації (це саме тоді визначилася її доля) вона просто занурилася в книжки, що їх просто не розуміла, позаяк вони були для неї занадто дорослими. Так, як у «Хроніках Нарнії» діти входять до шафи і з іншого боку опиняються в якійсь чудесній країні. Мені здається, що це добре порівняння: книжки – це інша дійсність. Попри те, що Яніон часто описує реальну дійсність, ту, в якій ми живемо. Проте, як мені здається, в цьому полягає магія таких людей, як Марія Яніон. А таких людей майже вже немає. Та з іншого боку, дивлячись сьогодні це інтерв’ю (можливо, це прозвучить дивно), я дивлюся на людину, що була мені дуже близька і що декілька днів тому померла. Проте, дивлячись на неї, мені здається, що якимось чином її смерть не змушує її зникнути, а навпаки – через неї вона є ще більше.

- Марія Яніон займалася дослідженням романтизму, що розквітнув два сторіччя тому, але також дохристиянською Слов’ящиною тощо. Чи можна сказати, що тому, зокрема, її присутність і актуальність настільки сильно виражена, що вона сама, звертаючись до цих тем наче до справ минулого, насправді розповідала про світ, котрий нас оточує тут і тепер?

- Так, це напевно дуже актуально. В тій розмові з Казімєрою Щукою Казя питає її: як це народитися істориком літератури? Бо Марія Яніон справді була істориком літератури і, на мою думку, була істориком ідеї – крізь призму літератури, але все йшло до цього. І навіть якщо впродовж всього свого життя вона, наприклад, цікавилася спробами повернення Польщі до незалежності або романтичною культурою, то, відстежуючи всі фігури і способи мислення, що з нами лишилися до сьогодні з часів тієї культури і насправді стали польською ідентичністю, вона відстежувала їх дуже чесно, тобто разом із їхнім темним боком. Я гадаю, що Марія Яніон була однією з тих, хто дуже сильно причинився до розшифрування якоїсь не до кінця усвідомленої польської ідентичності (звісно, для тих, хто хотів читати її книжки, аби ліпше зрозуміти себе самих). Тобто, йдеться про теоретичний опис того, що ми сьогодні, використовуючи її термінологію, зрештою, називаємо месіансько-романтичною парадигмою. Вона, щоправда, констатувала смерть цієї парадигми після 89 року. Проте виявилося – зрештою, вона сама це визнала – що так було не до кінця. Тобто в нас, поляках, десь глибоко сидить щось темне, повне претензій і часто жорстоке і бездумне, а заразом сповнене якоїсь духовності, для котрої життя не є чимось святим, тобто не є найвищою цінністю. Це, на мою думку, приклади дуже глибокого аналізу. Марія Яніон (що також було важливим для мене, чим я намагалася займатися і в школі, і поза нею) звертала дуже велику увагу на визначення культури крізь її ставлення до меншин, до інших, або ж до тих, з кого ця культура робила інших, робила жертовного цапа, проти якого могла би піти й на кого вивалити свою часто неусвідомлену фрустрацію. Окрім того, що займалася одмінчуками, різноманітними дивними фігурами, напівфантазматичними, як, наприклад, вампіри або самогубці, наприкінці життя Марія Яніон інтенсивно також займалася польським антисемітизмом і його фундаментальними міфами. А також, безперечно, вона присвятила свою увагу правам жінок та загалом фігурі жінки, котра у романтичній культурі представляється так, що ігнорується істинна роль жінок у дійсному поверненні Польщею незалежності.

Жінки та євреї і є у Яніон отими іншими, можливо, навіть, не завжди зауваженими метафізиками ХХ сторіччя, котрі про інших писали. Марія Яніон це підкреслювала. І їх також вона мала на увазі, коли в назві однієї зі своїх відомих книжок заявила: «До Європи – так, але разом із нашими померлими».

А я нагадаю, що про Марію Яніон нам розповідала її учениця Анна Рембовська, публіцистка, літературознавиця та режисерка з Центру кінокультури ім. Анджея Вайди.

Антон Марчинський