X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Очікування та спустошення

05.12.2020 15:45
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Ставання – це винятково цікавий, особливий стан переходу від того, що не є, до того, що є. І саме на нього ми маємо час споглянути під час адвенту. Саме в ньому проявляється очікування як таке, незалежно від того, чого воно стосується. Більше того, можемо його досвідчити саме тому, що не від чого, а точніше – від нічого воно не залежить
 ,   (1915)
Казимир Малевич, "Чорний квадрат" (1915)Казимир Малевич - Public Domain

«Чекають і ті, й інші. (…) Ті вірять у Месію зболеного, зіштовхнутого на саме дно, бо лише звідти можна піднятися на висоти. Вірять у Месію-жебрака, який уже прийшов майже сто років тому, хоч на перший погляд цього й не видно, а ті, що це знають, покликаються на Ісаю». Очікування та слабкість є тим, що насамперед впадає у очі в цьому описі месіанізму подільських євреїв XVIII століття (та не лише ж подільських!), який Ольга Токарчук рядок за рядком виплітає в «Книгах Якова»[1]. А де йдеться про очікування – там мова про час і місце, а отже такий месіанізм можна представити як естетику (в Кантівському широкому сенсі), або й поготів як онтологію. Себто як відчайдушну спробу вхопити буття в його русі. Або принаймні його слід. Та навіть слід сліду[2], як висловився італійський постмодерніст Джанні Ваттімо під час славнозвісного Семінару на Капрі 1994 року, коли філософи намагалися поставити діагноз релігії та її майбутньому (хоча на полях необхідно зазначити, що цього італійця навряд можна назвати автором метафори слідів буття, Бога чи ницості).

Натомість варто додати, що очікування на «зболеного» та «зіштовхнутого» месію має особливу, але й вельми універсальну структуру. Структуру, що присутня в численних метафізиках, повторюється від релігії до релігії, та напевно є органічним елементом юдео-христянської традиції. Традиції Ебед Яхве з Книги Ісаї: «Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його» (Іс 52:3). «Це невідомий і мучений, онімілий Месія, - пише польський філософ Збіґнєв Міколейко в одному зі своїх численних роздумів про смерть. - Це Месія без краси і приваби, зневажений людьми та зламаний Богом. Це Месія, який бере на себе гріхи народу і якого ховають поруч із безбожниками. Але за це все, за весь той мученицький шлях він дістає "багатьох" у володіння»[3]. І нагадує далі: «Однак Старий Заповіт не вказує напевно, ким є (ким був або ким буде) Ebed Jahwe. Конкретною історичною постаттю? Ідеалом, узірцем людини Божої? Цілим обраним народом? Його прийдешнім спасителем? І лише в Новому Заповіті, в Євангелії св. Луки (Лк 22, 27), ці пророцтва віднесено до Ісуса»[4].

Безперечно, для частини рогатинських євреїв з «Книг Якова» Токарчук йдеться не про Ісуса, а про Саббатая Цеві. Та очікування на сповнення пророцтва як, власне, переповнення простору, пронизаного, - хотілось би сказати, - стужавілою пусткою, в усіх цих випадках однакові.

Це онтологія слабкості (знову Міколейко, але вже про філософію, що від Мартіна Гайдеґґера з метафорою «слабкої думки» виростає як до Джанні Ваттімо, так і до Рене Жирара[5]).

А онтологія слабкості в цій релігійній традиції, що так сплелася з філософією, називається кеносис, κενώσις. Це особливий прихід, що його сповіщають як грецька парузія, так і латинський адвент. Рух до певної мети у часі і просторі, мети навмисно нікчемної, ницості, що становить крок на шляху до всеосяжної повноти. Місце, час, надходження і очікування, пустка і повнота.

Про що, отже, йдеться? Як читаємо в словнику Октавіуша Юревича[6] (а схоже пояснення можна знайти і у Йосифа Дворецького[7]), κένωσις – це притаманна радше поетичній мові назва пустки або спустошення, натомість у повсякденній мові – це «випорожнення». Κένωσις – це іменник жіночого роду, так само, як, наприклад, κρίσις, ἀποκάλυψις, κάθαρσις, з якими й за значеннями вона стоїть в одному ряду, а принаймні дуже до них близька. Відповідно, коли йдеться про кеносис (не менш органічно українською було б назвати її кенозою), то її антонімом, а заразом теологічно-метафізичною протилежністю є πλήρωμα (плерома) яке вказує, зокрема, на зміст, повноту, але теж і сповнення[8].

Обидва поняття з’являються як у канонічних текстах, так і в, скажімо гностичних, де плерома набуває особливого статусу. Проте якщо обмежитися, однак, до домінантної традиції, то в Новому заповіті мову про повноту бачимо, зокрема, у Посланні до римлян. Тут плерома виявляється саме сповненням міри, осягненням, довершенням дії: «любов – [це – А.М.] виконання Закону» (Рим 13, 10; «πλήρωμα [οὖν] νόμου ἡ ἀγάπη»). Що важливо, вона відбувається у відповідний момент (кайрос): заповнення як просторова характеристика тут збігається зі сповненням, що розвивається у часі.

Воно варте очікування. Лише воно варте очікування, прагнення приходу, надходження, що зветься адвентом та парузією.

Це месіанське сповнення, на яке слід очікувати, заслужити його та підготуватися до нього. Але, що цікаво, шлях очікування, очищення та спустошення – як ми це бачимо і в наведеному фрагменті з книги Ольги Токарчук, і у віршах Ісаї – має подолати сам месія. На своє надходження чекає той, хто надходить. І діється так, зокрема, й тому, що він позбувається власної ідентичності, тотожності, власної природи, взагалі будь чого, що могло би зватися його власністю чи властивістю. Перетворюється в пустку, у ніщо, ницість і нікчемність, сходить – чи радше падає – нижче за будь-кого, стає ніким. В цьому й полягає кеноза, яка виявляється запорукою очікування на надходження, у тому числі й на власне прибуття. Адже ми чекаємо на те, чого ще поруч з нами чи взагалі немає, чекаємо на те, що не є, а отже, де факто, маємо надію на прихід ницості, не-сущого, навіть якщо воно стає сущим. Ставання – це винятково цікавий, особливий стан переходу від того, що не є, до того, що є. І саме на нього ми маємо нагоду споглянути під час адвенту. Саме в ньому проявляється очікування як таке, незалежно від того, чого воно стосується. Більше того, можемо його досвідчити саме тому, що не від чого, а точніше – від нічого воно не залежить.

Вперше в грецькому тексті Біблії слово κένωσις з’явилося в Посланні до Филип’ян. У перекладі Огієнка читаємо: «Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини (…), Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти» (Фил 2, 7-8). Український перекладач вдається, однак, до евфемізму, до занадто слабкого слова, кажучи «умалив», коли в оригіналі йдеться про «ἐκένωσεν». Здається, що творячи першу самостійну українську версію Біблії, тут, однак, Огієнко намагається передати більш точний, зрештою, вираз з російського Синодального перекладу: «уничижил». (Те саме бачимо і в Куліша з Пулюєм, і в Івана Хоменка з його «применшив»). Проте польські переклади виявляються все ж ближчими тут до оригіналу, коли у Біблії Тисячоліття ми бачимо «ogołocił» («спустошив», «розорив»), а як у Біблії Вуйка, так і в Ґданській Біблії – «wyniszczył» («винищив», «знищив»).

Спустошенням і винищенням кеносис – не можна тут легковажити, йдеться бо про очікування на, - повторімо це ще раз, - «зіштовхнутого на саме дно, бо лише звідти можна піднятися на висоти».

Антон Марчинський


Перший фейлетон з циклу про адвент Ви знайдете тут: Адвент і парузія


[1] Ольга Торкарчук, Книги Якова…, пер. Остапа Сливинського, Київ: Темпора 2019, с. 44..

[2] Gianni Vattimo, Ślad śladu [в:] Jacques Derrida, Gianni Vattimo i inni, Religia, Warszawa: Wydawnictwo KR 1999, с. 99-116.

[3] Збіґнєв Міколейко, Смерть і текст. Остаточна ситуація в перспективі слова, пер. Антона Марчинського, Київ: Критика 2013, с. 227 [сигнальний примірник].

[4] Там же.

[5] Zbigniew Mikołejko, Inny katolizm: Gianni Vattimo i kenotyczna formuła chrystianizmu [в:] Pluralizm religijny. Moda czy konieczność?, red. Maciej Bała, Pełpin: Bernardinum 2005, s. 63.

[6] Oktawiusz Jurewicz, Słownik grecko-polski, Warszawa: Wydawnictwo Szkolne PWN 2000, т. 1, с. 528.

[7] Древнегреческо-русский словарь : Около 70000 слов (в 2-х томах), сост. И. Х. Дворецкий, Москва: ГИС, 1958, т. 1, с. 935.

[8] Oktawiusz Jurewicz, Słownik grecko-polski, Warszawa: Wydawnictwo Szkolne PWN 2000, т. 2, с. 204; Древнегреческо-русский словарь : Около 70000 слов (в 2-х томах), сост. И. Х. Дворецкий, Москва: ГИС, 1958, т. 2, с. 1329.

Побач більше на цю тему: філософія

Дорога

17.01.2020 17:23
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Питання про питання

23.05.2020 16:19
У питання напевно вписана свобода. Це перше, що кидається у вічі, коли хтось ставить питання, навіть на рівні повсякденного досвіду. Якщо хтось отримає наказ і ставить цей наказ під питання, в цьому проявляється бунт, свідоцтво того, що цей хтось є автономним сущим, спроможним сказати «ні»

Криза

06.06.2020 16:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського

«Найважливіша подія у житті»

18.07.2020 14:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Три ідеї... метафізики. Між Кантом та Гайдеґґером

01.08.2020 16:28
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Адвент і парузія

28.11.2020 16:30
Філософський фейлетон Антона Марчинського