X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Чи помилка має цінність?

13.02.2021 17:16
Про сутність помилки розповідає доктор Матеуш Фальковський з Інституту культури Яґєллонського університету
Аудіо
Ілюстраційне фотоpxhere.com - CC0 Public Domain

Спричинені неуцтвом та рутиною, дурістю та нахабством, відсутністю уяви та мрійництвом, надмірною емоційністю та нестачею емпатії, перевтомою та недосвідченістю. Це помилки, що можуть чекати на нас на кожному кроці. Дехто стверджує, що історія помилок – це просто історія людськості. Певних помилок не уникнути, від інших можна захиститися, а ще інші можуть виявитися щасливими.

Саме про природу помилки в ефірі Другого каналу Польського радіо відбулася розмова із неодноразовим гостем також і нашої рубрики «Hortus (In)Conclusus» доктором Матеушем Фальковським з Інституту культури Яґєллонського університету. До Вашої уваги фрагменти цієї розмови:

- У випадку помилки ми дійсно маємо справу з чимось, що стосується кожного, і на чому, у певному сенсі, кожен якось знається, бо, власне, цього досвідчив. І не досвідчив, але навіть, мабуть, помилки розпізнав. Бо попри самовпевненість, пиху чи високу думку про себе (а всі ми таких людей знаємо) навіть найбільш самовдоволеним людям трапилася колись у житті мить, коли вони виявили в своїх твердженнях або діях помилку. І в цьому сенсі ми звертаємося, можливо, до найліпше відомої кожній людині сфери, оскільки кожен мав із нею справу. Безперечно, в історії філософії, інтелектуальній історії, у психології якісь спроби створення теорії помилки чи пошуку джерел помилок, опрацювання відповідного підходу до помилки траплялися. Але, проте, наскільки мені відомо, не вдалося сформувати якоїсь цілковито окремої галузі знання, яку би ми могли назвати еррознавством або еррологією. А на додаток до всього цього можна також запитати, що могло би були метою такої науки? Напевно, вона би не лише дозволила нам уникати помилок, але й влучно їх розпізнавати. Тож ми маємо справу з такою дивною ситуацією, коли щось притаманне людській природі не дочекалося глибокого аналізу. Можливо, так є тому, що ми чинимо помилки в усіх можливих сферах.

  Певною мірою, помилка не викликає в нас позитивних асоціацій. Хоча, безперечно, з іншого боку є багато таких висловлювань і навіть інтуїтивних вражень, що дозволяють подивитися на помилку дещо більш прихильно. І, зрештою, така прихильність до помилки, людської властивості помилятися, знаходить вираз навіть у певних розмовних формулюваннях. Перше, що спало мені на думку, це те, що ми вчимося на помилках. Або ж начебто вчимося на помилках, хоч кожен з нас, мабуть, якісь помилки чинить перманентно до кінця власного життя. Але, однак, кажуть, що ми вчимося на помилках. Отже, який образ помилки за цим більш чи менш слушним висловом приховується?

- А на додаток, які умови мають бути виконані, аби справді чогось навчитися на помилці? Це, зокрема, може залежати від того, чи це моя власна помилка, чи помилка іншої людини поруч зі мною, чи, наприклад, описана у літературі.

- Так. Але в цьому вислові, як мені здається, ми торкаємося певної риси людини просто як представника певного біологічного виду, Homo sapiens (до речі, цікава з цієї перспективи назва…). Отже, ми є таким видом, що здатний вчитися. Ми мусимо вчитися багатьох речей, а зокрема й найпростіших мануальних, технічних, пов’язаних із тілом вмінь. І це стосується представників всіх культур попри різниці в нашому користуванні тілом: помилки роблять всі, а ці помилки є невід’ємним елементом будь-яких наших вмінь. І, як мені здається, це перша важлива риса: зв’язок помилки з процесом навчання.

  Я маю таке враження, і це, зрештою, не лише моя думка, що наше інтуїтивне та обігове поняття помилки (оте, власне, що виражається у словах про те, що ми вчимося на помилках) таке, що помилка більше пов’язана з діями, вчинками, а не з тим, які ми маємо переконання. Неправдиве переконання, отже, – це ще не помилка. Помилка з’являється у мить застосування, виконання або вчинку. Це, зрештою, може бути інтелектуальна дія, а не лише якісь вчинки у світі. Але саме переконання ще не ідентичне з помилкою.

  Я би виступав за зв’язок помилок, власне, із вчинками та діями, тобто радше із реальними наслідками наших переконань, аніж із самими переконаннями, що можуть бути правдивими або ні, позаяк, здається, те, як обігово використовується слово «помилка», коли ми кажемо, що вчимося на помилках тощо, свідчить про те, що помилка може бути невчиненою. А в зв’язку з цим можна було би сказати, що існує певна шкала помилок. В мовному узусі існує фігура жовтодзьоба, когось зеленого, незорієнтованого, який поволі вчиться, роблячи помилки…

- А з іншого боку може йтися про помилки навчених і досвідчених людей, котрі помиляються в рутинній діяльності… Особливо, коли вони несподівано стикаються з чимось новим.

- Безперечно, це друга небезпека процесу навчання. Хоча відомо, що коли ми маємо на думці нашу техніцизовану цивілізацію, то те, що ми би назвали рутиною – й то, зверніть увагу, ця рутина є не лише в людях, але вона перенесена на машини – коли, скажімо, ми подумаємо про авіатехніку і авіакатастрофи, то там досить часто з’являється згадка про так звану людську помилку. Чим це зумовлено? Тим, власне, що процедури, машини, все те, що втілює цю рутину, має запобігти небезпеці помилки. Людина бо – це така істота, що несе з собою ризик помилки. Це, звісно, має і добрі наслідки.

  Натомість сфера міжлюдських взаємин загалом є такою сферою, як мені здається, де найліпше проявляється природа помилки. Отже, є битва. Маємо командувача армії А і маємо командувача армії Б. Другий командувач і його армія мають очевидну перевагу над армією Б, проте командувач А має необґрунтоване переконання, що, однак, він сильніший, його позиція ліпша. Тому він вирішує атакувати. Командувач армії Б зовсім цього не очікував і програє. Отже, ми можемо, звісно, ствердити, що переконання першого було помилкове. Але тут не йдеться, аби ми сперечалися про слова. Тільки чи ми скажемо, що він вчинив помилку в своїй стратегії? Він мав необґрунтоване переконання, з якого робив відповідні висновки та переміг. Або ж інший приклад: зараз, власне, відбувається великий шаховий турнір, у якому беруть участь двоє наших видатних шахістів. І те саме можна побачити в шахах: доки не йдеться про гру з комп’ютером або гру між комп’ютерами, але про гру між людьми, тобто істотами здатними помилятися, доти може виявитися, що неправдиві переконання… тут вже не стільки щодо власної позиції, але щодо намірів про рухи у свого супротивника… отже, доти неправдиві переконання можуть принести перемогу в партії. Здається, таким чином, що те, як ми сприймаємо помилку, як вона функціонує між людьми (коли ми вживаємо це поняття або питаємо про інтуїтивне його розуміння), призводить до того, що через міжлюдські взаємини помилка виявляється дуже контекстуалізованою.

PR2/А.М.