X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

"Метафізичний терцет"

20.02.2021 17:42
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Наприкінці минулого року в серії творів першої дами польської філософії Барбари Скарґи, яку видає створений її учнями Фонд заради мислення, вийшло друге видання книжки цього класика польської філософії ХХ століття під назвою Метафізичний терцет
Обкладинка ІІ відання книжки "Метафізичний терцет" Барбари СкарґиУСПР/Fundacja na Rzecz Myślenia im. Barbary Skargi

Наприкінці минулого року в серії творів першої дами польської філософії Барбари Скарґи, яку видає створений її учнями Фонд заради мислення, вийшло друге видання книжки цього класика польської філософії ХХ століття під назвою Метафізичний терцет.

Це знаменна книжка. Найбільш очевидною причиною цього може здаватися факт, що вона була останньою, що вийшла за життя Барбари Скарґи, а видана була незабаром після написання. Чи отже, можна би спитати, не становить вона своєрідного підсумування довгого і непростого життєвого шляху; чи, більше того, не є зрілим та фінальним результатом мислення Авторки? Натомість світ, самотність і скінченність зазначали би своєрідну канву самого цього шляху від його початку до остаточного кінця? Ц е і є ті теми, що являють згаданий у назві терцет та належать, на думку Скарґи, яка парафразує Фундаментальні поняття метафізики Мартіна Гайдеґґера, до основних і вихідних понять філософії.

Таким чином, біографія могла би тут творити своєрідне тло для розмислів, постачаючи їм необроблену матерію життя. Якою б, однак, спокусливою така інтерпретація не була, встановлення її в тематичному центрі цих роздумів напевно вело би Читача на манівці. Сама Барбара Скарґа пише у цій книжці так: «ми занадто легко піддаємося враженням, спричиненим особистими переживаннями, але ж не про це тут ідеться». Беручись, зрештою, за ці питання, Авторка зазначає, що вони «пов’язані не лише з екзистенцією і не лише з людиною як такою, але містять щось більше».

Безперечно, біографія може бути елементом чогось більшого – якогось цілого. Хоча й не мусить. Тимчасом мислення про ціле, як сміливо можна ствердити, є фундаментальним мотивом, що розвивається на сторінках цієї книжки. Притому йдеться про різні його види, починаючи від світу або міріад незлічених його варіацій. Нараторка мандрує між ними, вглядається в їхні основи і рубежі, аби органічно перейти – або радше туди й назад переходити – до роздумів про сутність власної індивідуальності і її меж. І таким чином вона включається у давню філософську розмову, що триває з часів досократиків до сьогодні. Як, хоч би, тоді, коли аналізує природу відносин між цілим і частиною, майже неприховано звертаючись до дилем, про які говорив ще Парменід.

Ціле має не одне обличчя. По-перше, йдеться про ціле, що тотожне зі світом, про щось, «що охоплює все, що є, а отже й людину». Однак, таке ціле-космос часом не лише не знаходить в собі місця для людини, полишаючи її, але й заразом спроможне саме являтися як діалектична опозиція.

По-друге, цілим може бути людина, індивідуум, самітник… Цей перелік можна продовжувати, проте універсум, центр якого така неподільна, але обмежена тілом і збагачена емоціями свідомість індивідуума довкола себе творить, має настільки багатий словник, що може із надлишком постачати щораз нові його назви. Проте скінченність, довершеність, окреслення, досконалість являють рису, без котрої саме уявлення про ціле здається радше неможливим. Навіть коли йдеться про межу, що відділяє я від вже чужого для нього світу. Межу, завдяки котрій вони, одне супроти другого, виходять на аґон і ніщо крім їхньої боротьби не має вже значення. Це, однак, приклади цілого, що їх можна очікувати у кожному умовиводі, що відповідає певному, найбільш поширеному філософському звичаю.

Тому, власне, варто почати від отого, що є «чимось більшим», на яке Скарґа посилається – від не надто явного мотиву, що мав би настільки очевидні питання, що вписуються у згаданий у назві книги терцет, перевершувати, формуючи ціле, відповідне лише для нього. Цей мотив, в межах якого лише творяться алюзії до згаданого філософського звичаю, є втім настільки ж біографічним, наскільки вимагає від Авторки цілковитого залучення її життєвого досвіду. Як бо відомо, надолужуючи втрачений у радянських таборах та на засланні час, початково в своїй академічній кар’єрі Барбара Скарґа була змушена зосередитися на історії філософії. Й лише в останні десятиліття життя її спосіб філософування поступово трансформувався, зазнаючи еволюції від історіографії до чогось, що радше варто було б назвати полемічним і метафізичним запитуванням. Зворот від одного до другого періоду, одного до другого підходу виразно намітився вже у збірці, присвяченій Анрі Берґсону. Отже, Барбара Скарґа пише там: «В мені боровся історик філософії, який прагне представити наміри автора максимально об’єктивно, а передусім їх зрозуміти, з читачем, який і надалі питає себе: чи в цьому творі є якась рація?». Така тенденція ще більше посилилася в Минулому та інтерпретаціях і в Межах історичності, аби дозріти як своєрідний метафізичний зворот у Тотожності і різниці.

Я побіжно наводжу цю відому історію, аби підкреслити, що Терцет є і продовженням, і фіналом чергового неісторіографічного періоду в творчості Барбари Скарґи. Початок йому дав том із співзвучною назвою – виданий у 2005 році Метафізичний квінтет. Умовно цей етап можна було б навіть назвати метаметафізичним. Не стільки з огляду на певну ревізію, якій Скарґа піддає свої більш ранні роздуми, скільки тому, що вона береться за сутність самої метафізики. Це перший, хоча й не найважливіший привід вжитої тут редуплікації (та можливої подальшої мультиплікації) префіксу мета-. Хоча, без сумніву, така редуплікація може тут здаватися чимось зайвим, позаяк природньою рисою метафізики є сходження на щораз глибші рівні, до першоджерела, без огляду на те, як його розуміють, але й із огляданням позаду себе на подоланий вже шлях. Власне кажучи, таке оглядання може становити основу філософування.

Іншою та важливішою причиною, що визначає певну фундаментальну зміну на цьому шляху, поворот на ньому, виявляється мить, коли метафізика, неначе стихійний потік, захоплює Барбару Скарґу, втягуючи її у відвічну розмову на тему незмінних майже питань. Чи ця мить значить цілковиту пасивність Мислительки? Анітрохи. Схожа доля спіткала багато кого до неї, що, однак, не значить, що вона позбавила їх винятковості і самобутності: кожен у цьому потоці веслував власноруч. Тому й був цікавий, вписуючись притому в той самий ніби струмінь.

Важливо, однак, що Авторка особисто оголошує новий початок, коли в Метафізичному квінтеті, посилаючись на Лєшека Колаковського, стверджує, що «ціла метафізика зводиться до роздумів про суще, час, зло, смерть і любов», і додає, що цю книжку вона присвятила лише часу і злу. «Я маю, отже, відчуття фрагментарності, побіжності в моїх роздумах. Нехай Читач сприйме це лише як перший крок до метафізики, як спробу виходу на її незмірні шляхи», - писала 86-річна перша дама польської філософії.

Антон Марчинський