X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Свобода і незалежність

11.11.2021 13:10
Свобода і незалежність, на перший погляд, - це винятково подібні поняття
Аудіо
Ілюстраційне фотоpxhere.com - CC0 Domena publiczna

Свобода і незалежність, на перший погляд, - це винятково подібні поняття. Подекуди їхня синонімічність може навіть не викликати сумнівів. Нерідко навіть автори відповідних статей у філософських словниках, спрощуючи так своє завдання, одне визначають через друге. Проте, якщо придивитися уважніше, певні відмінності тут, однак, присутні, і вони фундаментальні. А перше свідоцтво цього можна знайти вже на синтактичному рівні – у відсутності та наявності префіксу не-, відповідно, у кожному з цих слів. Префіксу, що впроваджує заперечення, змінює значення слова на протилежне, ба більше – свідчить про те, що вжите із ним слово існує в парі зі своїм позитивним віддзеркаленням, що його, антитези, не зрозуміти без уявлення про тезу. Такою є незалежність, що може визначатися як протилежність до залежності. Зі свободою, натомість, є інакше.

Отже, незалежність має точку відліку, систему визначення «свій-чужий», а навіть просто, у Буберівському значенні, «ти і я». Вона передбачає існування демаркаційних ліній – як у царстві сенсів, так і на реальних, вкритих лісами, горами й болотами теренах – ліній, яких можна і треба триматися, якщо прагнемо встановити ідентичність того, що визначається як залежне і незалежне. Отже, вона неможлива без існування спільноти, пари, бінарної опозиції. В цьому плані – вона дуже життєва, незмінно залежна від поточної мови з її нездоланними двополюсностями. Попри запоруку незалежності у власній незалежності, що вона дає кожним своїм словом, її назва та природа виявляють зв’язок із тим, заперечення чого вона становить. І це їй, зрештою, ані трохи не шкодить: така парадоксальність вписана у певну внутрішню логіку отієї згаданої поточної мови, що, як відомо, не має амбіцій щодо бездоганної чистоти значень і структурної точності, як це має бути у формальних логіках. Завдяки цьому її сутність можна збагнути. Наприклад: ми окремі від інших, від них ми не залежимо в своєму існуванні, хоч необов’язково – у значенні: для самої спроможності вимовляти «ми» треба також мати «вони», implicite, навіть не виповідаючи цього вголос. Нічого, отже, дивного, що незалежність із залежністю у різних площинах сплітаються, ідуть у парі.

В цьому плані зі свободою, натомість, складніше. Якщо залежність як незаперечене джерело незалежності так само, однак, передбачає співіснування в повному різниць просторі, то з поняття свободи цього не випливає. Ще Аристотель пов’язує її із довільністю вибору, спонтанністю дії. І хоча Стагірит обумовлює цілу низку обмежень, покликаних тримати свавілля свободи під контролем заради комфорту й безпеки суспільства, в якій воно проявляється, свобода, однак, раз-у-раз намагається нехтувати встановленими межами. Вкорінена тільки й виключно на власному ґрунті, вона, схоже, не розпізнає дистинкцій назовні, ані не зводиться до них без посередництва такої-сякої упряжі. Безумовно, свобода як поняття має точку відліку, проте це неначе вона сама, її джерело, втілення або ж і носій нею є. Тому й не так просто її визначити. Вона задає правила, запроваджує різниці, дарує мову, але, як джерело, не мусить підлягати встановленому собою порядку. В своїй радикальній, адже абсолютній формі, може і має перебувати поза ним, неприборкана, а тому небезпечна. І незбагнена. Єдине визначення, яке б їй у такому сенсі пасувало, і яке визначенням насправді не є – це відоме з Упанішад «неті-неті», «ані те, ані те», атрибут абсолютного джерела світу, що також циклічно призводить до його завершення і переродження. Має божественну, а отже й руйнівну природу, що, на відміну від незалежності, творить і нищить світи, проте зовсім необов’язково встановлює лад.

Антон Марчинський