X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

«Часто було видно, що джерелом непорозумінь виявлялося незнання один про одного»

01.03.2021 16:58
Про багаторічну роботу в Литовській редакції Польського радіо розповідає Раса Ріміцкайте, культурний аташе Посольства Литви у Республіці Польща
Аудіо
  • Раса Ріміцкайте розповідає про свою роботу в Литовській редакції Польського радіо
85
85 років в ефіріPolskie Radio dla Zagranicy

1 березня Польському радіо для закордону виповнюється 85 років. За час свого існування V програма Польського радіо або Радіо «Полонія», як також називалося Польське радіо для закордону, виходило в ефір багатьма мовами. Ми вирішили відзначити цей ювілей циклом передач, у яких розповідаємо про роботу нашої радіостанції.

Сьогодні своїми спогадами з нами поділиться Раса Ріміцкайте, культурний аташе Посольства Литви у Республіці Польща, а впродовж багатьох років – журналістка Польського радіо для закордону. Раса працювала у Литовській редакції, що сьогодні вже, на жаль, не існує.

- На жаль. Дуже б хотілося, аби така редакція існувала й надалі. Дуже дякую за це питання, а насамперед за можливість нагадати собі та іншим, що така редакція була. А для мене це була насправді надзвичайна пригода. Я би навіть сказала, що це була пригода трохи одисейська, бо я дуже любила радіо з дитинства. Пам’ятаю, як маленька сиділа вдома і завжди крутила регулятор радіоприймача з рішучістю відкривача, аби вслухáтися в найрізноманітніші мелодії найрізноманітніших мов, найрізноманітніших історій, та загалом занурюватися в океан знання, що надходило різними мовами, із надією знайти якийсь скарб іншої культури, іншої мови, іншої літератури. І мені це завжди надзвичайно подобалося, отже я крутила й крутила вдома цей регулятор. І не могла припустити, що колись така пригода спіткає й мене.

- Як все почалося?

- Отже, я приїхала до Польщі у 1995 році. Це було вже дуже давно. І, здається, на початку 1996 року я потрапила до Польського радіо, оскільки тоді мій ментор, як його можна було б назвати, у Вільнюському університеті Альґіс Калєда, який колись працював у Литовській редакції Польського радіо, розповів, що є така редакція, є таке радіо, і я можу випробувати там свої сили. Тож я, власне, прийшла до Польського радіо, перевіривши перед тим, звісно, що це таке. Мені, зрештою, дуже сподобалося, що на Польському радіо існував такий канал. Я, природно, прочитала, що це таке, і дізналася, що коли Польське радіо з’явилося, то воно мало радіопередавач у Рашині під Варшавою. Отже, коли виходили перші передачі англійською мовою, то казали «This is Polish Radio, Raszyn», тобто з Рашина. І це спричиняло таке непорозуміння, що врешті від цього відмовилися та почали казати, що це «Польське радіо, Варшава». Таким чином, я вже знала, що існували редакції, котрі готували передачі різними мовами. Фактично, окрім англійської, німецької та, відомо, російської після Другої світової війни, були також редакції, що мовили і данською, і шведською, і фінською, і грецькою мовами. Навіть арабською. А після 68 року, коли відбулося вторгнення до Чехословаччини, з’явилася Чеська, а точніше Чехословацька редакція, аби вона могла підтримувати військові дії словом пропаганди.

- А що Тебе особливо тоді зацікавило в тому місці, де Ти опинилася?

- Для мене дуже цікавою була не лише сама історія цієї програми, яка виходила в ефір різними мовами, але й сама ця установа як така. Безперечно, в 90 році ситуація діаметрально змінилася. Пам’ятаю, що я колись читала інтерв’ю з тогочасним директором цього каналу для закордону, здається із Єжи Яґодзінським. І він сказав, що важко було не помітити тих змін, що відбувалися довкола. Що, наприклад, об’єднується Німеччина, була повалена Берлінська стіна, відбувається розпад Радянського Союзу. І тому виникло переконання, що мусять з’явитися різні редакції, котрі би вели радіопередачі мовами сусідніх країн. Отже у 91 році була також створена Литовська редакція. Коли за п’ять років після цього до редакції прийшла я, то вже не зустріла там першого керівника, яким був Антанас Валіоніс. Згодом Антанас Валіоніс став послом Литви у Польщі, а ще пізніше впродовж якогось часу був навіть міністром закордонних справ Литви. Валіоніс зібрав весь колектив редакції. Він був невеликий і складався з трьох або чотирьох осіб. Але коли він пішов, ставши у Польщі послом, то його наступницею стала дивовижна людина, що, власне, мене прийняла до Литовської редакції Польського радіо. І цією людиною була Нійолє Друто. На жаль, вона померла півтора року тому. Нійолє була прекрасною людиною. За освітою вона була хіміком. Я навіть задумувалася, що вона як хімік дуже добре знала як діють сполуки: що з чим поєднати, аби отримати найліпшу якість, або що кому дати, що кому додавати тощо. Отже, я все своє життя у редакції пропрацювала під керівництвом прекрасної редакторки, досконалої журналістки за покликанням, Нійолє Друто. І сьогодні розповідаю про це, аби її вшанувати як керівницю Литовської редакції.

- Як довго Ти пропрацювала у цій редакції?

- З 96 року, від самого початку. Пам’ятаю, що коли я прийшла – була зима або рання весна. Я мала пройти медичне обстеження, аби мене прийняли на роботу. І я пропрацювала до самого кінця існування редакції. Її ліквідували із нашим вступом до Європейського Союзу, бо, як пам’ятаю, тогочасний прем’єр Влодзімєж Цімошевич дійшов висновку, що в існуванні таких редакцій немає сенсу. З чим я цілковито не згоджуюся, оскільки для нас було важливо про все, що діється в Польщі, розповідати найближчим сусідам їхньою мовою з перших рук.

 Зрештою, дуже часто було видно, що джерелом всіх тих непорозумінь часом виявлялося незнання один про одного, а рідше, можливо навіть, злі наміри. І саме тому ми намагалися познайомити литовських слухачів і з Польщею, і з її культурою. І, як на мене, ці спроби несли з собою дуже багато нового. Адже всі ми, хто там працював (а було нас лише четверо на повних ставках або на півставки, а решта була позаштатними співпрацівниками) дуже дбали про те, аби знати польську мову і польську культуру, а також те середовище, в якому ми перебували. А на додаток, добре знати свою власну мову, якою ми розповідали про Польщу, щоби представити її з найліпшого боку. І, як на мене, ці наші зусилля були неймовірним досвідом, насправді.

- Расо, а окрім цього Ви варилися в тому тиглі, яким Польське радіо для закордону було завжди, знайомилися тут з іншими культурами, чули та починали розуміти, якщо не вивчали інші мови, а також репрезентували тут Литву. Ти вже трохи розказала про те, як це загалом виглядало. Але як Ти сама знайомилася з іншими, новими для Тебе культурами?

- Я дуже тобі дякую за це питання, воно надзвичайно важливе. Треба було б почати від дуже-дуже далеких часів… Ну я, наприклад, виросла й була радянською дитиною, і в моєму випадку це виглядало драматично, а принаймні дивно, що зростаючи в Литві, я навіть не знала, що там є якісь національні меншини, що в нас була українська меншина, величезна діаспора польська, і російська, і білоруська. Я навіть небагато знала про Польщу – як про будь-яку закордонну країну, і тільки. Я народилася та виросла у Каунасі, а це національно однорідне місто. На відміну від Вільнюса. І коли я приїхала до Польщі, то, безумовно, все те знання, яке я здобувала про Україну і Білорусь, насправді походило радше з польських джерел. Відтак крізь польські окуляри та польські – якщо використати метафору з радіо – навушники я пізнавала Україну і Білорусь, а також Чехію і Словаччину... І завжди з’являлися якісь незрозумілі моменти. Зрештою, перший ректор Вільнюського університету ще у XVI столітті, Пйотр Скарґа сказав, що не соромно не знати вперше, але соромно – вдруге. Отже, коли я вперше чогось не знала, то завжди йшла до Української редакції або ж до редакції Білоруської, питала, просила мені щось пояснити, в чомусь проконсультувати. Більше того, працюючи над найрізноманітнішими передачами, завжди під керівництвом Нійолє Друто, ми брали матеріали з сусідніх редакцій – Української чи Білоруської. Зрештою, не лише ми. Я пам’ятаю різні ситуації, коли часом Інформаційне радіоагентство не висилало свого журналіста на ту чи іншу подію через те, що цією подією були зацікавлені Українська, Білоруська чи Литовська редакції (ці три редакції були мені завжди найближчі). Отже, ми бігали коридорами, було чудово відомо, хто в якій кімнаті сидить. Ми знали, хто коли записує свої передачі, тож часом ходили послухати, як хтось сидить у студії і говорить українською або білоруською мовами. І це я, власне, пам’ятаю.

А я нагадаю, що це була Раса Ріміцкайте, культурний аташе Посольства Литви у Республіці Польща, а раніше впродовж багатьох років журналістка Литовської редакції Польського радіо для закордону. Заохочую Вас слухати наступні передачі, присвячені нашій історії.

А можливо, хтось з наших Слухачів також пам’ятає ефіри не лише Української служби Польського радіо, але й інших редакцій? Пишіть до нас на адресу ua@polskieradio.pl, або ж залишайте свої повідомлення на нашій сторінці у Фейсбуці. Фрагменти найцікавіших листів з’являться у нашому ефірі, а їхні автори отримають цінні подарунки.

Залишайтеся з нами!

Антон Марчинський