X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Великий піст і народні традиції у Польщі

18.03.2021 18:00
Великий піст – час перемовин зі Всесвітом: як має виглядати наше життя тоді, коли настане весна, тоді, коли почнеться вегетація, тоді, коли розпочнуться чудові звичаї пробудження землі, світу, розмноження тварин, урожаю, забезпечення здоров’я
Аудіо
  • Як колись люди готувалися до Великого посту у польському селі і що означав перший день посту - розповідає культурознавиця, фольклористка, проф. Катажина Смик з Інституту нак про культуру Університету Марії Кюрі-Склодовської у Любліні
 ,
Великий піст, ілюстраційне фотоWikimedia creative commons/Zbigniew Lubecki/CC BY-SA 3.0

У римо-католиків триває 40-денний Великий піст, який традиційно розпочався у середу – Попільну середу або Вступну середу, або ж Попєлєц, як ще називають цей день. Можна собі уявити, що це справді один із найсумніших періодів року, а у перший день Великого посту слід дотримуватись строгого посту, не веселитися, нічого тяжкого не робити. У попільну середу у костелі голови вірних посипають попелом на знак покути і жалоби. І так є до сьогодні, однак ще не так давно першого дня посту люди веселилися і завершували час карнавалу, а, наприклад, одним із фізичних елементів підготовки до Великого посту було споживання горілки, аби «добре промити організм від жиру». Як колись у польських селах готувалися до Великого посту і що робили у Попільну середу – розповідає культорознавиця, фольклористка, професорка Катажина Смик з Інституту наук про культуру Університету Марії Кюрі-Склодовської у Любліні.

Можна думати, що це час – надзвичайної задуми, час, у якому багато активностей давніх слов’ян (а я говоритиму про польський контекст) призупинялися, притихали. І так справді вже могло бути від Попільної середи. Але, зазвичай, ця Попільна середа, яку у нас також називали Вступною середою, вона поєднувала природним способом карнавал, запусти, особливо те, що відбувалося за тиждень до початку посту – останнього періоду забав з часом підготовки до Великодня, з часом посту, так званого Великого посту. Сьогодні ми чуємо, що це саме Попільна середа є днем, коли ми від ранку постимо, не їмо м’яса, стримуємося, піст повинен бути не лише якісний, а тому й без тваринного жиру, але також і кількісний, а тому лише три дуже скромні страви за день, найкраще – хліб і вода. Але не завжди це так було.

А як же було колись? Якою була ця Попільна середа у польських селах?

Колись давно, ще на початку ХХ століття в Польщі це був такий день, коли ще відбувалися різні жарти, забави. Це були ті забави, що їх ми знаємо з карнавалу. Це нам показує, що цей день Вступної середи поєднує час карнавалу з часом Великого посту. Це постійно є час перемовин зі Всесвітом: як має виглядати наше життя тоді, коли настане весна, тоді, коли почнеться вегетація, тоді, коли розпочнуться чудові звичаї пробудження землі, світу, розмноження тварин, урожаю, забезпечення здоров’я. Тобто це все те, що буде у весняному колядуванні, все, що ми побачимо у великодніх звичаях. Але спочатку слід увійти на основі такого контрасту з цієї карнавальної забави у час спокою. Можна сказати, що ця вступна середа є таким визначником забави, жартів, і на початку ХХ століття ці всі забави ще тривали у Вступну середу, принаймні, протягом якоїсь частини дня. Цього дня жінки ще зустрічалися у корчмі, це були запусти. Тоді ще мали велику силу танці на льон, тобто підстрибування жінок, адже чим вище у танці вони підстрибнули, то тим вищий буде льон того року. Цей танець був виключно для жінок, оскільки це потім жінки займалися посівом і догляданням, обробленням льону, ткацтвом. Тому цей танець мав забезпечити успіх і достаток жінок вдома на весь наступний сезон.

А які ще збитки і жарти робили молоді люди у цей день?

Попільна середа – це був такий день, у який чіпляли попільні колодки, іноді оселедці. Справді, це міг бути оселедець, який є популярною їжею на Великий піст, а іноді лише колода. Ці предмети чіпляли старшим дівчатам і кавалерам, що приходили цього дня до костелу, аби їхню голову посипали попелом. Це був знак, що, на жаль, у запусти, з часу початку товариського життя певний старший кавалер чи дівчина не знайшли собі пари, то їм таким чином давали етикетку, чіпляючи ту колоду чи оселедця. Їм у цьому сезоні не пощастило. Іноді ще відбувалися запустні маскарадні походи. Я би хотіла сказати, що попільна середа не асоціюється лише із посипанням голови попелом. Слід пам’ятати про цю інтермедійність Попільної середи, а саме час між чудовими забавами, гульками та часом спокою, тиші та входженням у новий весняний цикл.

А у чому полягали ці маскарадні походи?

Наприклад, в околицях Лосіц на люблінському Підляшші, звідки ближче до Варшави, хлопці і дівчата плели таку бабу з горошиння, садили це опудало на візок, одягнене у щоденний одяг, і возили по селі. А самі хлопці і дівчата переодягалися на циган, жебраків, тобто у постаті зі світів поміж, тих, що трохи належали до нас, а трохи – чужих. Це були постаті, що могли приносити магічну силу з потойбіччя. Дехто із членів цього маскарадного походу мав каструлі з попелом. Слід звернути увагу, що попіл тут є важливим атрибутом цієї Попільної середи. Інші мали на довгих палицях якісь мішечки із тим попелом. І так вони ходили від хати до хати. Нам це дуже нагадує колядування, запустні походи. У хатах вони збирали якісь подарунки. Якщо їм нічого не давали, то тоді вони розбивали у хаті посудину з попелом. Слід було бути ввічливим, в іншому випадку – можна було довго прибирати після таких відвідувачів. А в тих хатах, де їм щось давали, то тим попелом вони торкалися голови родини. Також вони збирали якісь гроші, на які потім робили прийом чи вечірку. І все це відбувалося ще у Попільну середу, аби закрити цей час запустів. А опудало з горошиння або топили, або палили. І цей звичай нам дуже нагадує топлення або спалення Марени, Смертки. Це те, що відбуватиметься або у часі Великого посту, або у Великий тиждень перед Великоднем, а де-не-де вже після Великодніх свят.

А з чого брався попіл? Що слід було спалити, аби його отримати?

Це цікаве питання. Варто його дещо переформулювати, а саме, як люди думали, звідки ж той попіл? Досить довго було так, що люди на польських землях вірили, що цей попіл був з людських кісток, що були знайдені на цвинтарі. Їх було змелено у дрібний порох. Люди вірили, що саме цим посипали голови. Слід зазначити, що це дуже подібне до того, що ми знаємо з церкви: «Попіл до попелу, прах до праху». Тому нічого дивного немає в тому, що саме такий переказ був серед людей, що цей попіл – з людських кісток. Тут ми чітко простежуємо елемент смерті, вмирання і загалом цвинтаря як простору. Але насправді цей попіл брався і береться далі із вербових гілок, що їх святили попереднього року. Це надзвичайно цікавий момент для інтерпретації. Адже тут ми бачимо продовження часу. Це був час, коли світ, земля і людина трохи притихне у часі Великого посту, ми отримуємо той попіл, що нам показує поєднання з попереднім Великоднем. Готуючись до цьогорічного Великодня, ми маємо контакт з тими вербовими гілками з минулого року. Це такий досить святий елемент, адже це віття освячують, використовують для освячення. Його використовують у багатьох обрядах, магічних практиках, наприклад, пов’язаних з померлим, з домашніми тваринами, з полем. Тому це справді дуже святий реквізит. І тому ця святість потрапляє на наші голови у вигляді попелу. Ще до 10 століття посипання голів попелом у Вступну середу стосувалося лише тих, хто повинен був публічно відбувати якусь покуту, якесь покарання. Але вже з Х століття це стосується всіх. І тут також слід сказати про попіл з молитовника. Не кожний член родини, не завжди, міг прийти до костелу на месу. Ще не так давно ми були у ситуації, коли у цей день треба було працювати і не можна було йти до костелу, аби там голову посипали попелом. І тоді той, хто залишався вдома – найстарший член родини чи голова родини, або ж той, хто мав час, брав під час літургії попіл і на свою голову, і до молитовника. У молитовнику попіл приносили додому і тоді відбувалася, можна сказати, домашня літургія. Той член родини ставав священником і посипав голови попелом членам родини. Я пригадую ситуацію зі свого дитинства. Коли я була мала, то моя бабуся, що померла у 1987 році, приносила у молитовнику цей попіл. Адже я як мала дівчинка йшла до школи. Тоді не було можливості, аби самому у цей день піти до костелу.     

Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі

Мар’яна Кріль