У Верховині на Гуцульщині три роки працює Меморіальний Музей Петра Шекерика-Доникового. Родина Надії Маківничук, яка зараз займається цим музеєм, вирішили його створити, оскільки гуцульський політичний і громадський діяч, етнограф, письменник є їхнім далеким родичем. Проте не лише тому. За словами Надії Маківничук, свого часу на Гуцульщині про нього було заборонено говорити. У 1940 році все, що було пов’язано з його діяльністю, совєти намагалися знищити і спалити. А коли Петра Шекерика-Доникового вивезли у Харків, а потім у Сибір, то взагалі заборонили про нього говорити. Лише у 90-х роках ситуація дещо змінилася. Тоді видавництво «Гуцульщина» видало його знаменитий роман «Дідо Иванчік», рукописи якого зберегла донька його другої дружини Анна. Роман було написано і видано гуцульською говіркою. Проте постать Петра Шекерика-Доникового і далі до кінця не відкрита. Ким був і про що писав Шекерик-Доників, - розповідає Надія Маківничук.
«Він був у нас на Гуцульщині війтом. Найголовніше у громадсько-політичній, культурній діяльності Петра Шекерика-Доникового є те, що він хотів показати світові те, що гуцули – це культурні люди, духовні, аби не казали, що це дикі люди. Він також намагався зробити все для того, щоб гуцули легше працювали. Письменництво на той час не було чимось добрим, а радше чимось дивним. Про навчання не було і мови. Але, коли народився Петро Шекерик-Доників 1889 році в селі Голови, то в той час на Гуцульщину заслали Луку Гарматія за проукраїнську діяльність у Тернополі. Вважалося, що більшого покарання для людини не може бути, як жити у таких „глемеях”. Навіть Іван Франко написав про ці місця: „Жаб’є – гуцульська столиця”, але далі було так: „але більшого лиха годі й шукати”», - розповідає Надія Маківничук.
Петро Шекерик-Доників, фото: Мар'яна Кріль
Саме Лука Гарматій, який на Гуцульщині організував школу, навчив Шекерика-Доникового читати, писати, через нього майбутній письменник навчився цінувати етнографію гуцулів. Також Лука Гарматій познайомив його з багатьма відомими людьми, наприклад, з Михайлом Коцюбинським чи Гнатом Готкевичем. Шерекик-Доників став їхнім помічником у здобуванні етнографічної інформації.
Верховина, фото: Мар'яна Кріль
«У своєму романі „Дідо Иванчік” [перший роман, написаний гуцульським діалектом – ред.] він описав, як тісно переплітається язичництво з християнством. Наш гуцульський мольфар Михайло Нечай сказав, що ніхто так достеменно не описав гуцульські звичаї і традиції, як Петро Шекерик-Доників… У романі він описав життя своєї баби і діда. Баба була дуже побожна, а дідо був чарівником. І баба на нього завжди через це сердилася. Петро Шекерик-Доників писав про те, що він бачив вдома. Він обожнював Гуцульщину, жив нею», - розповідає Надія Маківничук.
У 2020 році у видавництві «Discursus» вийшло нове видання роману «Дідо Иванчік». Поруч оригіналу Петра Шекерика-Доникового є переклад Івана Андрусяка на українську літературну мову та з поясненнями.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль