З 15 по 19 листопада у Варшаві відбудеться 18-й Міжнародний фестиваль мистецтва розповіді. Це один із небагатьох фестивалів у Польщі, що через зустрічі із оповідачами, письменниками, музикантами, через спектаклі для дітей і дорослих популяризує розмову, розповідь, свідоме слухання і зв’язок через спілкування між різними поколіннями.
Упродовж п’яти днів у Мазовєцькому інституті культури виступатимуть оповідачі з кількох країн світу — ті, які у своєму перформативному мистецтві розповіді надихаються літературою, книгами, а також люди із села, котрі працюють у жанрі усної мови, розмовляють діалектами, передаючи це наступним поколінням.
На фестиваль в ефірі Польського радіо для України запросили його організатори Беата Франковська і Ярек Качмарек.
Б.Ф. — Тема цьогорічного фестивалю — вже вісімнадцятого, тобто вже дуже дорослого, — це «передати далі». Ми довго думали про те, що повинно бути ниткою, яка єднає окремі теми, а також яких митців запросити і до чого їх запросити. І спочатку ми думали про гасло «майстри і учні», але згодом ми подумали, що, можливо, це гасло «Передати далі» — більш влучне, воно є характерним для традиційної культури, а саме: від майстра до учня передаються певні знання, є трансляція певних вмінь, але також тем. Тож ми задаємо собі запитання, який це має вигляд у випадку мистецтва розповіді, відомої також і названої у Польщі storytelling. Ми задумуємося над тим, як ці дві категорії взаємодіють між собою, що їх поєднує, а що — відрізняє. Ми завжди, особливо під час фестивалю, звертаємо увагу на цей компонент мистецтва, що все таки розповідь є видом мистецтва. Це — традиція, за якою стоять також певні вміння, також стоять дуже конкретні історії, розповіді, які передаються з покоління до покоління.
Я.К. — А заразом, як упродовж цих 18 років, ми дивимося, як те, що ми почали 18 років тому, коли починали цей фестиваль, передається далі. Звісно, це не працює так, що раптом є десять фестивалів мистецтва розповіді, що у театрах, на великих сценах з’являються спектаклі такого типу. Це більше виходить від людей, тих, хто цим захоплюється, від певних середовищ. Це свого роду анімаційна діяльність. Тож постає таке питання: що це мистецтво означає? Як ця розповідь передається і як це сьогодні розвивається? Це — дуже цікава тема і нам не вистачить часу, щоб тут її розвинути.
— Розказування історії, а з іншого боку — слухання історій. Думаю, що ці два моменти ви популяризуєте на фестивалі, через конкретні зустрічі та вистави.
Б.Ф. — Так, це правда. На цьогорічний фестиваль ми запросили дуже важливого для нас оповідача — Дана Яшинського з Канади. І він має підхід, про який завжди повторює під час майстер-класів: спочатку треба навчитися слухати, а потім — розповідати. І я завжди це беру до серця, і коли я запрошую людей на майстер-класи оповідання, то кажу, що від цього треба починати. І тепер запитання: кого слухати? Зрозуміло, що фестиваль — це така ситуація, коли ми просто слухаємо оповідачів, які до нас приїхали зі всього світу. Але загалом тут йдеться про, наприклад, вміння слухати старших осіб, бабусь і дідусів зі своєї родини, слухання осіб, які пов’язані з певною місцевою спільнотою через слухання, передачу цих історій далі. На нашому фестивалі буде традиційна оповідачка з Йорданова Ірена Стопа, яка, я думаю, навчає такого свідомого слухання свого внука Шимона, котрий приїде разом з нею, так само і її донька. Нас тішить те, що ця передача робиться не лише у випадку пісень, адже це дуже типово для традиційної культури, що саме пісні вивчають, але також це стосується розповідей. На фестивалі зустрічаються дуже різні особи: з одного боку такі, що мають традиційне коріння, а з іншого боку — сучасні митці, для яких джерелами їхніх історій є передусім література і книжки. У їхньому випадку ця передача також відбувається по-іншому. Ми живемо у такому світі. Ми не живемо в одному селі. Ми живемо у дуже різноманітному світі. І також цю різноманітність ми хочемо показувати на фестивалі.
Я.К. — Бо ця передача, оповідання — це не тільки ситуація індивідуального оповідача і того, хто слухає. Але це також розповідання серед більшого ґрона людей. І такі ситуації зникають. Все менше є таких ситуацій, коли ми зустрічаємося. І під час зустрічі «Розповіді ткаль» пані творитимуть таке коло і покажуть звичай скубання пір’я. І ця розповідь — це не соловиступ, це розмова між собою, запитання про різні справи і оповідь про різні новини, проблеми. І тому твориться така стихія. Тому оповідання — це також питання про різні ситуації, місця, нагоди, при яких ми можемо зібратися, зустрітися, розказувати і слухати одне одного.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль