«Стратегічна самотність Польщі» — бібліотека польської геополітичної думки поповнилася дуже цікавою і глибокою книжкою. Її автор Марек Будзіш — провідний аналітик та публіцист, який, серед іншого, є членом центру «Strategy&Future».
До Вашої уваги фрагменти з авторської зустрічі, організованої часописом «Układ sił».
Марек Будзіш так бачить геополітичну ситуацію Польщі після повномасштабної війни Росії проти України.
Ми вступаємо в надзвичайно турбулентну епоху, яка в певному сенсі нагадує часи Тридцятилітньої війни чи наполеонівську епоху, коли був затяжний період війн. На мою думку, війна в Україні — це перший і далеко не останній з цілої низки конфлікт. Найближче десятиліття — може більше чи менше — для нас, як держави, нації і суспільства буде часом важких випробувань. Ми з цього можемо вийти переможцями, переформатовавши наш геополітичний простір, в якому функціонує Польща, але очевидно, що ми можемо зазнати невдачі. В будь-якому випадку, для мене очевидно, що немає повернення до часів, які були до агресії Росії проти України.
В публічній дискусії часто представляється альтернатива, відповідно до якої повернення до попередніх, досить спокійних часів, які настали після вступу Польщі в НАТО і ЄС, можливе після перемоги над Росією. На моє переконання, з огляду на тенденції, які спостерігаються, не має підстав для такого мислення. В нас немає вибору. Перед нами стоїть перспектива здійснити великий стрибок, використовуючи можливості, які з’явилися після початку війни, і одночасно необхідно протидіяти вкрай серйозним загрозам.
Тим більше, що ми ні як держава, ні як суспільство до них не готові, бо не маємо контролю над тим, що американці називають таймінгом. Не ми почали цю конфронтацію, не ми нав’язали її логіку, але з огляду на те, що відбувається, ми повинні реорганізувати наше життя і функціонування в центральноєвропейському просторі, в якому ми перебуваємо.
Аналітик переконаний, що війна в Україні буде тривати доти, доки Києву не нададуть стабільні гарантії безпеки, які зроблять неможливою нову агресію Росії.
Без гарантій безпеки, тобто, без перспективи стабільного миру, в України не має причин і мотивації закінчувати цю війну. Якщо не стабільні гарантії, то, принаймні, має бути створений потенціал, який, по-перше, може змусити Росію відмовитися від думки знову почати війну, а якби вона навіть на це відважилася, то такий військовий потенціал дозволить дати відсіч агресору. Без всього цього Україні не має сенсу згоджуватися на закінчення війни, позаяк може лише втратити більше, ніж отримає в обмін за це.
Марек Будзіш підкреслює, що вступ Швеції і Фінляндії в Північноатлантичний альянс повинен стати вкрай важливою складовою нової архітектури безпеки післявоєнної Центрально-Східної Європи, в тому числі в плані національної безпеки Польщі.
Вступ Фінляндії і Швеції в НАТО дає шанс вирішити болюче питання щодо стратегічного статусу Балтійського моря. Це шанс вирішити проблему Калінінграду. Справа в тому, що Швеція і Фінляндія в НАТО, зрозуміло за умови, що ми використаємо цей шанс, який нам дає вступ цих країн в альянс, при взаємодії з регіональною системою безпеки створює ситуацію, за якої Калінінградська область стає тягарем для Росії. Калінінград втрачає своє мілітарне значення, позаяк у випадку конфлікту йому ніяк не можна буде надати допомогу.
Експерт відводить Польщі ключову роль в новій системі безпеки, яку він бачить найважливішим гравцем в регіоні. Він теж відзначає необхідність тісного військово-політичного союзу Варшави і Києва.
Досить подивитися на карту. Без участі, взаємодії і вкладу Польщі, нова регіональна система безпеки, яка б простягалася від Північної Європи і до Балкан, не видається можливою. Її не можна буде створити без Польщі з огляду на логістичні питання чи військовий потенціал. Це також питання географії і польської присутності в регіоні. В цьому сенсі, участь Польщі в системі безпеки, яка народжується на наших очах, дає нам можливість вирішити одразу декілька питань. По-перше, це можливість створення військового потенціалу, співмірного з потенціалом Росії. Зрозуміло, тут ще є питання Білорусі. Проте, на мій погляд, сьогоднішня ситуація Білорусі не втримається, за умови, що війна в Україні закінчиться перемогою української сторони. По-друге, в нас є нагода відсунути Росію від наших кордонів на кількасот кілометрів, що означає можливість мати кордон і на сході, і на заході з дружніми щодо нас країнами. Це країни, які функціонуватимуть в одній системі безпеки, яка формується з нашою участю. Гарантом цієї системи безпеки виступають Сполучені Штати. Гадаю, ніхто серйозно не думає про якусь альтернативу наявній системі безпеки.
Аналітик поділяє погляд, що Америка через російську агресію в Україні великою мірою переоцінила значення Центрально-Східної Європи і роль в ній Польщі. Марек Будзіш підкреслює, що Варшава належить до найбільш активних членів НАТО і що, з огляду на відстороненість ряду його членів, все більше йде мова про необхідність створення «коаліції охочих» в рамках альянсу, не озираючись на такі країни як Франція, Туреччина чи Німеччина.
Водночас аналітик не вважає, що Вашингтон відмовиться від союзу з Берліном на користь Варшави. Так само він критикує погляд про те, що американці нібито прагнуть відігравати роль поліцейського в регіоні Центрально-Східної Європи.
Деякі ознаки змін вже можна спостерігати, і ці зміни йдуть в хорошому напрямку. Поруч з цим, я не очікую якогось перелому. Дещо спрощуючи, якщо хтось думає, що США відмовляться від союзу з Німеччиною на користь союзу з Центрально-Східною Європою, то він помиляється.
В Польщі поширений міф про те, американці мріють повернутися до політики часів Холодної війни, коли вони були гарантами європейської безпеки. Це зовсім не так. Саме тому американці проти створення в Польщі своєї постійної бази і Байден проти масштабної американської військової присутності в нашій країні. Теж з огляду на це Америка не пропонує ніякого «плану Маршалла», а хочу звернути увагу, що ці речі повинні йти в парі. Американці хочуть вести політику, яка в їхній стратегічній думці називається offshore balancing. Іншими словами, вони хочуть впливати на баланс сил в регіоні. Вони хочуть мати за собою останнє слово, мати важелі впливу, але не бути безпосередньо втягнутими і не нести прямої відповідальності за безпеку. І тут ми підходимо до ще одного поширеного в Польщі міфу, у відповідності до якого американці є гарантами нашої безпеки. В якомусь сенсі це так і є, але за умови, що ми самі будемо в стані забезпечити нашу безпеку і захистити себе, коли прийде час випробувань.
Матеріал підготував Назар Олійник