10 вересня світ сколихнула звістка про порушення повітряного простору Польщі невідомими безпілотними літальними апаратами. Прем’єр-міністр Дональд Туск повідомив, що було зафіксовано 19 дронів, з яких три або чотири було збито польськими військовими. Він назвав те, що сталося, «масштабною провокацією», заявивши, що польське небо було атаковане «величезною кількістю російських дронів». Незабаром з’ясувалося, що це вторгнення здійснили іранські безпілотники російського виробництва — ті самі сумнозвісні дрони-камікадзе Shahed-131/136, якими Росія атакує Україну. Фактично, польський інцидент продемонстрував, що навіть країни НАТО тепер не застраховані від проникнення смертоносних «Шахедів» у своє небо. Ця подія змусила Європу по-іншому поглянути на війну в Україні: нова загроза виявилася здатною перетинати кордони і кидати виклик колективній безпеці. Отже, давайте розберемося, що це за зброя, у чому її успіх і популярність в армії РФ і чому вона стала символом цієї нової війни.
Іранські ударні безпілотники типу Shahed відносно недавно вийшли з тіні на світову арену, хоча за їхньою розробкою стояв тривалий шлях. Назва «Shahed» з перської означає «свідок» або «мученик», що символічно для дрона-камікадзе. Ще в 1980-х, під час війни з Іраком, Іран почав активно розвивати технології безпілотних літальних апаратів під санкціями, прагнучи компенсувати слабкість власної пілотованої авіації. У наступні десятиліття країна представила безліч моделей БПЛА, проте Shahed-131/136 тримали під суворим секретом до кінця 2010-х років.
Світ уперше звернув увагу на таємничі іранські дрони у вересні 2019 року, коли рій БПЛА завдав руйнівного удару по саудівських нафтових об’єктах Abqaiq і Khurais.
Ця атака вивела з ладу великі нафтопереробні заводи, спричинивши шок на світових ринках та продемонструвавши нову загрозу. Саудівські військові на пресконференції показали уламки раніше невідомого дельтавидного дрона з дерев’яним гвинтом. За уламками стало зрозуміло, що це виріб іранського походження — можливо, та сама секретна розробка, яку в Ірані називали «Touphan» («Тайфун») і приховували від публіки. Успіх безпілотного «Перл-Гарбора» 2019 року підтвердив: у Тегерана з’явилася принципово нова зброя, здатна непомітно проривати ППО і точно вражати стратегічні цілі.
Офіційне розкриття сталося лише через два роки. У вересні 2021 року тодішній прем’єр-міністр Ізраїлю Нафталі Беннєт публічно заявив про наявність у Ірану далекобійного дрона Shahed-136, небезпечного для всього Близького Сходу. А вже у грудні 2021 року іранські військові провели показові навчання «Великий Пророк-17», на яких уперше продемонстрували самі Shahed-136 та їхні пускові установки. П’ять білих трикутних дронів були акуратно встановлені у похилому контейнері на вантажівці, звідки вони запускалися один за одним за допомогою стартових ракетних прискорювачів. У межах навчань «Шахеди» діяли роєм і з вражаючою точністю знищили макети танків, командних пунктів і навіть модель ізраїльського ядерного реактора у Дімоні. Таким чином, Іран продемонстрував світу нову високоточну зброю далекого радіусу дії, просту і недорогу, але за грамотного застосування надзвичайно ефективну.
Shahed-136 є відносно простим за конструкцією, але ефективним барражуючим боєприпасом — по суті, одноразовим дрон-боєприпасом далекого радіусу дії. За формою це низьколітаючий літак із трикутним крилом («дельта»), на кінцях якого встановлені невеликі стабілізатори-рулі. Корпус виготовлений із легких композитних матеріалів — наприклад, вуглецевого волокна з осередковими наповнювачами. Така конструкція дешева у виробництві, її можна штампувати навіть у гаражних умовах. Розмах крила дрона — близько 2,5 м, довжина фюзеляжу — близько 3,5 м, маса — приблизно 200 кг. У носовій частині розташований боєзаряд (фугасна бойова частина), зазвичай вагою від 30 до 50 кг вибухової речовини. Для порівняння, це приблизно вдесятеро менше, ніж у типової крилатої ракети, наприклад російської Х-101. Проте такого заряду достатньо, щоб вивести з ладу трансформаторну підстанцію або зруйнувати частину житлового будинку при прямому влучанні.
У деяких випадках почали застосовувати вдосконалені осколкові бойові частини — наприклад, із додаванням у заряд вольфрамових кульок для збільшення уражальної дії. Відомі також варіанти з більшою бойовою частиною до 90 кг, що з’явилися у 2023—2024 роках, що робить «Ґерань-2» за потужністю подібною до авіаційної бомби середнього калібру.
Двигун у Shahed-136 — невеликий бензиновий поршневий мотор потужністю близько 50 к.с., встановлений у хвостовій частині та який обертає дволопатевий тягнучий гвинт. По суті, іранці взяли готовий комерційний двигун для авіамодельних літаків, скопіювавши німецький Limbach L550e, і адаптували його для свого дрона. Мотор працює на звичайному бензині та видає характерне торохтіння. Цікаво, що 82% електронних компонентів «Шахеда» — західного виробництва, від мікрочипів до паливних насосів, які Іран зміг закупити через треті країни, ухиляючись від санкцій.
Навігаційна система також основана на цивільних технологіях: автопілот дрона прокладає маршрут за точками GPS/ГЛОНАСС за допомогою інерційного блока та приймача супутникового сигналу. Зв’язок з оператором мінімальний: за деякими даними є канал радіокоманд на фінальній стадії польоту або при переназначенні цілі, а в уламках навіть знаходили мобільні 4G-модеми та SIM-картки Iridium. Однак на борту немає спостережних камер, тому Shahed-136 застосовують переважно по стаціонарних цілях із заздалегідь відомими координатами.
- Дальність польоту: приблизно 1000-1500 км. Оцінки різняться: деякі джерела вказують до 2500 км при зменшеному боєзаряді. Практичний радіус ~1000 км підтверджують українські дані — цього достатньо, щоб запускати дрони з Криму чи з території Білорусі і долітати до будь-якої точки України.
- Швидкість: близько 150–185 км/год (крейсерська). Дрон порівняно повільний, що полегшує його візуальне виявлення, але ускладнює ураження реактивними винищувачами. Низька швидкість і економічний двигун дозволяють довго барражувати в повітрі у пошуку сигналу цілі.
- Висота польоту: як правило, низьколітаючий (до 100–200 м над землею). Рухається, огинаючи рельєф, що ускладнює його виявлення радаром. Може також пікірувати на ціль з більшої висоти.
- Боєзаряд: фугасний приблизно 40–50 кг у стандартній версії. При вибуху утворюється спрямована вперед ударна хвиля і уламки корпусу, здатні завдавати суттєвих ушкоджень незахищеним об’єктам.
- Пуск: пакетний з наземної установки. Зазвичай використовують пускову рампу-контейнер на вантажівці, заряджену чотирма–п'ятьма дронами. Для старту застосовують твердопаливний прискорювач, що розганяє апарат, після чого вмикається основний двигун. Мобільність пускової установки дозволяє швидко змінювати позиції та запускати дрони практично з будь-якого прихованого місця.
- Вартість: $20–50 тисяч за одиницю за оцінками експертів (в умовах російського виробництва — до $80 тисяч з урахуванням модернізації). Для порівняння: крилата ракета коштує сотні тисяч або мільйони доларів. Така дешевизна дає змогу застосовувати «Шахеди» у великих кількостях, змушуючи витрачати дорогі ракети і тримати війська напоготові.
За поєднання великої дальності, точності та невисокої ціни Shahed-136 здобув репутацію «ударного безпілотника для бідних». Експерти відзначають, що цей простий пропелерний дрон фактично став універсальним малобюджетним аналогом крилатої ракети. Його застосування в Україні показало, що комерційно доступні технології, зібрані «на коліні», здатні вирішувати стратегічні завдання — від виведення з ладу енергосистеми цілої країни до виснаження ресурсів ППО противника.
Секрет успішності «Шахедів» на полі бою не в їхній технічній досконалості (збити такий дрон відносно легко), а в виваженій тактиці масового застосування. Росія запускає ці безпілотники роями по десятку і більше штук одночасно, часто з різних напрямків, щоб перевантажити протиповітряну оборону. Як правило, атаки відбуваються вночі або перед світанком — у темну пору візуально виявити низьколітаючий невеликий апарат дуже важко. У тиші ночі над містом чується далекий монотонний «тр-р-р» — то летять «мопеди».
По мірі наближення ціль може бути помічена радарами або слуховими постами, оголошується повітряна тривога. Українська ППО навчилася досить ефективно знищувати поодинокі Shahed: їх збивають зенітними ракетами, зенітною артилерією (наприклад, самохідні установки Gepard калібру 35 мм відмінно зарекомендували себе проти дронів) і навіть стрілецькою зброєю на близькій дистанції. Однак, коли в повітрі одночасно десятки цілей, завжди є шанс, що частина прорветься. Військові визнають, що уражають 70–85% запущених «шахедів», але ті, що залишилися, здатні завдати серйозної шкоди. Саме в цьому полягає розрахунок агресора: засипати оборону градом дешевих дронів, змушуючи витрачати дорогі ракети і тримати війська напоготові.
Наслідок удару Shahed
Ще один елемент тактики — комбінування засобів нападу. Нерідко Shahed летять парами: другий дрон слідує трохи вище позаду першого. Якщо перший збитий, другий приймає його координати цілі; якщо ж перший досягне удару, то другий може змінити курс на іншу ціль. Також росіяни часто запускають разом з ударними дронами помилкові цілі — приманки для радарів і ППО. Наприклад, паралельно з «Шахедами» летять найдешевші картонні БПЛА-«двійники» чи радянські розвідувальні дрони типу «Стриж», що імітують крилаті ракети. Усе це ускладнює роботу оборонців.
Крім того, виявлено, що Shahed можуть в обмеженій мірі коригуватися в ході польоту: при виявленні вразливого місця в ППО або появі важливішої цілі оператор здатен віддати команду дрону змінити курс. Для подібного зв’язку на деяких дронах знаходили супутникові модеми та інші комунікаційні вузли. Втім загалом Shahed-136 летить за заздалегідь заданою програмою, без можливості активно переслідувати рухомі цілі. Це, однак, не заважає використовувати його і проти військ на передовій: були випадки ударів по скупченню техніки, артилерійських позиціях, навіть по танках у марші. Хоча такий сценарій є менш ефективним через відсутність наведення, факт залишається фактом — дешевий безпілотник став багатоцільовою зброєю у війні.
Психологічний ефект від застосування «Шахедів» величезний. Мешканці прифронтових районів України навчилися за звуком розпізнавати наближення дронів і презирливо прозвали їх «літаючими мопедами». Проте кожен такий наліт тримає в страху ціле місто: раптове виття сирени серед ночі, гул моторів у небі, стрільба зеніток та рідкі спалахи — усе це стало новою жахливою реальністю повсякденного життя. На жаль, навіть збитий дрон може становити загрозу — його уламки падають на будинки, а нерозірвані бойові частини потім знаходять на землі. Наприклад, у березні 2024 року на Вінниччині поліція виявила цілісний нерозірваний 50-кілограмовий заряд збитого «Шахеда», що лежав посеред поля. Подібні випадки зайвий раз підкреслюють: навіть відносно примітивна зброя при масовому застосуванні здатна тероризувати населення та завдавати відчутної шкоди економіці і безпеці.
За півтора року повномасштабної війни безпілотники Shahed перетворилися з маловідомої розробки третього світу на один із головних символів сучасного конфлікту. Їх трикутна тінь і набридливий гул двигуна стали так само впізнаваним уособленням війни, як танки чи «Град» для попередніх поколінь. «Шахед» увібрав у себе багато рис нової епохи озброєнь: ставку на дешеві масові технології, розмивання межі між військовим і цивільним (начинка дрона — фактично цивільна електроніка), застосування асиметричної тактики рою. Якщо раніше про передові безпілотники говорили переважно в контексті високоточних ударів західних дронів типу Bayraktar, то тепер усьому світу відомий іранський барражуючий снаряд, який за ефективністю не поступається високотехнологічним аналогам за набагато менших витрат. Його успіх показав, що у сучасній війні тренди диктують не лише наддержави: відносно невелика країна під санкціями змогла створити «зброю для бідних», здатну впливати на стратегічну ситуацію.
Для російської армії «Шахеди» стали справжньою знахідкою, що дозволила частково компенсувати дефіцит крилатих ракет. Можливість вражати тил противника на сотні кілометрів за мінімальних витрат змінила характер кампанії в Україні. Москва, по суті, відкрила «другий фронт» у повітрі — регулярні дистанційні удари по містах та інфраструктурі з метою підірвати економіку та моральний дух. Так, самі по собі Shahed-136 не є надзброєю і не здатні зламати оборону чи захопити територію. Але в поєднанні з ракетними обстрілами вони поставили перед Україною складну задачу тотальної протиповітряної оборони величезної території 24/7. Західним союзникам України довелося терміново передавати десятки систем ППО малої дальності (типу Gepard, Vulcan, C-RAM тощо) та навчати тисячі спостерігачів, щоб закрити небо від дронів.
Таким чином, дешевий іранський дрон опосередковано вплинув і на плани НАТО, змусивши перенаправити ресурси на усунення прогалин у ППО.
Нарешті, епізоди з прольотами «Шахедів» над сусідніми державами зробили цей безпілотник фактором міжнародної безпеки. Раніше уламки російських БПЛА падали в Молдові та Румунії, кілька разів фіксувалися порушення кордонів НАТО. Але вересневий інцидент у Польщі — перший випадок, коли така атака була настільки масовою й очевидною. Порушення кордонів НАТО більш ніж десятьма безпілотниками-шахедами Урсула фон дер Ляєн назвала «безпрецедентним і безрозсудним» актом агресії. Польща скликала термінові консультації альянсу, і, хоча прямого удару по натовських об’єктах не сталося, сам факт проникнення дронів-камікадзе на десятки кілометрів углиб європейської території викликав глибоке занепокоєння. По суті, війна в Україні перестала бути чимось віддаленим — вона втілилася в нічному небі над ЄС у вигляді гудучих «шахедів». Європейцям довелося задуматися про зміцнення своєї ППО, особливо на східному фланзі.
Таким чином, іранські «Шахеди» стали більше, ніж просто зброя в окремій війні. Вони перетворилися на символ епохи дронових воєн, наочно показавши вразливість сучасних держав перед загрозою рою дешевих безпілотників.
Олександр Потіха