Війна Росії проти України стала зламом і віхою в розвитку міжнародних відносин. Вона відкрила новий, небезпечний розділ в історії світу. Чимало оглядачів вважають, що ми перебуваємо у передпокої нової, Третьої світової війни, а дехто навіть переконаний, що вона вже триває.
Які глобальні зміни зумовила російсько-українська війна? Яка її природа та історичне коріння? Які можливі сценарії її розвитку можна розгледіти за горизонтом?
Ці теми порушив у своєму виступі відомий та впливовий українсько-американський історик, професор Сергій Плохій під час своєї інавгураційної лекції на ІІІ Конгресі дослідників історії Литви, Польщі, України і Білорусі, який пройшов у Варшаві.
Сергій Плохій є професором Гарвардського університету та почесним доктором Оксфордського університету. Він автор близько двох десятків книг з історії України та Східної Європи, серед яких «Російсько-українська війна. Повернення історії». До недавнього часу він очолював Український науковий інститут Гарвардського університету.
Професор Плохій звертає увагу, що початок російсько-української війни у 2014 році, а особливо початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, надзвичайно тісно пов'язаний фальсифікацією історії та кремлівськими псевдоісторичними наративами:
«Перед тим, як перші ракети і шахеди прилетіли в Київ, першою такою ідеологічною ракетою був есей, принаймні, підписаний Володимиром Путіним, президентом Росії, “Про історичну єдність росіян і українців”, де пропонувалася модель історії, яка фактично позбавляла легітимності українську державність, українську націю.
Історія з самого початку опинилася, по-перше, зброєю в руках агресора. По-друге, історія як наукова дисципліна стала одночасно однією з цілей, по якій якраз ця агресія цілила. Ідея про денацифікацію України в умовах, коли йдеться про демократичну державу, на чолі якої стоять представники різних національних груп, президент є єврейського походження, виглядає абсолютно, скажімо так, недоречною, недолугою, скандальною. Але вона також закорінена в певні типи історичних наративів, які розвивалися, зокрема, в Росії, в Радянському Союзі».
Дослідник відзначає унікальність російсько-української війни на тлі конфліктів у Європі і світі після 1945 року, але водночас розглядаючи її в ширшій історичній перспективі, бачить в ній аспекти, які вже мали місце в минулому:
«Це найбільша війна в Європі і, мабуть, також у світі після Другої світової війни. Тобто, самий масштаб війни є явищем досить новим – застосування нових технологій, важливість так званої гібридної війни, де поєднання військових дій відбувається паралельно з пропагандою, дезінформацією: свою роль виконує й історія. Все це ставить її трошки в інше місце, на інший п’єдестал порівняно з іншими конфліктами, які траплялися в Європі і траплялися у світі після 1991 року. Але разом з тим, мені здається, що ця війна також відповідає головним ознакам багатьох війн, які фактично існують у світі, починаючи, принаймні з кінця ХVIII століття, принаймні з Американської революції. Тобто, це війни, які супроводжують розпад і трансформацію імперій».
Власне Сергій Плохій переконаний, що серед багатьох інших питань, які вирішуються у протистоянні України з Росією є майбутнє постсовєтського імперського простору:
«Російська імперія де факто розвалилася, як і Австро-Угорщина і Османська імперія в ході Першої світової війни. Вона була реконструйована більшовиками на іншій ідеологічній основі. Але Радянський Союз зберіг не тільки багатонаціональний склад, але також традиції цієї імперії. Сьогодні ми бачимо наступний етап, наступний розділ в процесі дезінтеграції, який фактично почався – якщо говорити на світовому рівні, ці процеси почалися принаймні від Американською революцією, якщо говорити про Європу і нашу частину Європи —принаймні з 1991 року.
Фактично війна в 1991 році була відкладена через багато причин. Одна з них — відсутність ресурсу Російської Федерації для спроби військовим способом утримати контроль над постімперським і пострадянським простором».
Професор Плохій говорячи про ідеологічні передумови та умови агресії Росії проти України, зазначає, що вони тісно переплітаються власне з процесом розкладу совєтсько-російської імперії і намаганням влади РФ відродити давню могутність та контроль.
«Бо якщо подивитися на те, що говорить Путін, Мєдінський і інші, в тому числі Путін в своєму есеї, про який я говорив, ідея того, що росіяни і українці є один народ — це інтерпретація ідеї кінця ХІХ — початку ХХ століття про існування російської нації і також так званих племен: малоросів, білорусів, великоросів.
Тобто, фактично ми повертаємося до концепту російського націоналізму, який сформувався в імперії. Тобто цей імперський російський націоналізм з ХІХ століття має не тільки коріння в ХІХ столітті, але фактично майже формулювання також, який тепер переноситься в ХХІ століття з ідеєю переформатування постімперського простору в державу, в якій росіяни будуть фактично не тільки більшістю, але єдиною категорією не тільки політичною, але також культурно й етнічною».
Більше того, Путін і його режим прагне не просто відновлення імперії, а перетворення її на мононаціональну тоталітарну державу, що відрізняє його від совєтських правителів:
«Те, що відбувається на окупованих територіях сьогодні в Україні, говорить, що це абсолютно інша модель, ніж та, яку застосовував Ленін чи Сталін, коли принаймні символічне значення української державності не ставилося під сумнів існування України, толерувалося чи навіть підтримувалося в 20-ті роки викладання українською мовою. Модель того, що ми бачимо сьогодні — це зачистка всього під Росією, під “русскій мір”. Це також процеси, які відбуваються в Росії щодо меншостей, неросійських меншостей Російської Федерації. Тобто, Росія намагається стати національною державою, не віддавши ні людський ресурс, ні географічні кордони того, що вони визначають як одну з категорій “русского міра”».
А ось, що каже історик з приводу геополітичних цілей Москви:
«Геополітика дуже тісно пов’язана з цим, бо проєкти Євразійського союзу — це також спосіб утримання постімперського, пострадянського простору під контролем Москви. Це ідея багатополярного миру, в якій Росія є одним з ключових полюсів гравців. І для того, щоб бути полюсом і гравцем в середовищі чи в географічному просторі, де, з одного боку, є Китай, з іншого боку — Європа, Росії потрібен економічний, людський і так далі потенціал пострадянського простору. Без цього потенціалу вона фактично не може бути одним з центрів багатополярного світу. І ця війна показує те, що вона стає менше цим центром, рухаючись у бік під парасольку, фактично під протекторат Китаю».
Ще один вплив війни в Україні – це зміна парадигми відносин Росії з Піднебесною і відповідно нова геополітична конфігурація в ієрархії потуг:
«З одного боку, ми бачимо повернення до союзу, до альянсу часів Холодної війни, де Пекін і Москва були на одній стороні. Але зміна, порівняно з Холодною війною, пов'язана з тим, що тепер головним в цьому дуеті є не Росія (колишній Радянський Союз), а Китай.
Тобто, колись Китай був найбільш агресивно налаштованим по відношенню просування комуністичної революції в світі, готовий був вступати у війни, а Радянський Союз, оскільки він був одним з головних бенефіціарів цього світу, після 1945 року намагався його стримати. Тепер ці ролі змінилися.
З кожним днем фактично залежність Росії від Китаю стає більшою. Союз Китаю і Радянського Союзу не протримався довго через історичні, політичні та інші конфлікти і суперечності, незважаючи на те, що формально і одна, і друга країни належали до комуністичного блоку, поділяли певні засади комуністичної ідеології.
Територіальні конфлікти майже спричинили ядерну війну наприкінці 60-х років між цими двома комуністичними країнами. Питання наскільки Пекіну і Москві вдасться тримати під контролем свої історичні й інші претензії задля досягнення геополітичних цілей сьогодні».
Професор Плохій переконаний, що війна проти України заклала розлам між Європою і Росією, бо європейці розуміють вже що йдеться про реальну загрозу для них, і що тут не варто Москві чекати на ведення справ як це було до 24 лютого 2022 року:
«Переорієнтація Росії в бік Китаю означає також, якщо не виникнення Берлінського муру між Росією і Європою, то принаймні дуже серйозні кроки в цьому напрямі. Останні події, в тому числі атаки дронами території Польщі, проникнення в простір Естонії та балтійських країн, фактично закладають підмурівок під потенційний мур, який може не бути фізичним, як у Берліні, але вибудовується з кожним днем відносно торгівлі та політичних орієнтацій».
На завершення свого виступу Сергій Плохій зазначив, що він як і решта істориків не можуть уникати відповіді на питання, а що буде далі, попри те, що це не їх фахове завдання прогнозувати майбутнє, але їх бекграунд і спостережливість дають їм такі повноваження, такі можливості:
«Ми можемо подивитися на досвід інших воєн відносно закінчення воєн, відносно перемир'я чи якихось мирних угод. Корейська війна, наприклад, для мене це один з прикладів того, як переговори ведуться в той самий час, коли відбуваються військові дії, коли, в кінці-кінців, переговори не про мир, а перемир'я завершуються, коли обидві сторони — американці і китайці — на початку 50-х років розуміють після принаймні двох років виснажливої війни, що лінія фронту рухається, але рухається мінімально, вони нічого не можуть досягти чисто військовими способами, і тоді наступає перемир'я. Чи станеться це у випадку з Україною? Це питання».
Професор Плохій також звернувся до історичного досвіду Польщі і досвіду Центрально-Східної Європи, держав, які повстали чи повернули свою державність на руїнах імперій після Першої світової війни:
«Мені не відомо жодної з цих країн, яка залишилася в кордонах, які були проголошені у 1918-му чи 1919-му роках, або навіть там, де кордони були міжнародно визнані після 1918-го року — тобто майже закономірність у регіоні –це рух кордонів, пов'язаний з війною, з конфліктами, з питаннями меншин, з питаннями ідентичності. І це контекст, який варто тримати на увазі, думаючи про цю війну і її наслідки. Тобто, тут питання чи Україна буде частиною цього загального історичного тренду, який фактично виник у Східній Європі, чи навпаки, будуть якісь відмінності».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі
Матеріал підготував Назар Олійник