Повномасштабна війна Росії проти України зумовила нечуваний відтік населення з часів ІІ світової війни.
За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, від початку повномасштабного вторгнення Росії понад вісім мільйонів українців залишили свої домівки та виїхали за кордон. З них станом на жовтень 5 мільйонів 752 тисячі залишаються поза Україною. Проте, на думку фахівців, ці дані неповні і, ймовірно, ця цифра суттєво вища.
Це — трагедія для нації, що втратила мільйони громадян, серед них дітей, які вимушено опинилися далеко від рідної землі, і перспективи їх повернення неясні. Але водночас — це шанс для України. Адже ці люди не зникають для своєї держави: вони вливаються в українські громади Європи, Північної Америки та світу, які вже існують, підсилюючи голос української діаспори, надаючи їй нової енергії, досвіду й мотивації.
Так виникає новий феномен — діаспора воєнного часу, яка поєднує емоційну пам’ять про втрату з усвідомленою місією: бути голосом України в світі, впливати на громадську думку, переконувати уряди, відстоювати правду про війну. Те, що колись здавалося далеким символом історичної еміграції, сьогодні перетворюється на потужний інструмент м’якої сили — на мережу людей, здатних діяти глобально, залишаючись українцями серцем і переконанням.
Українська діаспора, яка налічує мільйони людей у десятках країн світу, стала важливим чинником формування позитивного образу України за кордоном, вагомим інструментом публічної дипломатії та адвокації на користь держави, що бореться за своє існування.
Про все це говорила професорка Національного університету «Острозька академія» Алла Атаманенко у своєму виступі «Можливості діаспор: від захисту інтересів країни походження до публічної дипломатії». Виступ відбувся у Варшаві на ІІІ Конгресі дослідників історії Литви, Польщі, України і Білорусі.
Науковець наголошує, що діаспори мають серйозний потенціал для впливу на політику країни свого проживання:
«Діаспори спроможні на політичну мобілізацію. Що таке політична мобілізація? Політична мобілізація — це коли люди, які просто живуть в іншій країні, але вони або в якомусь поколінні мають предків, які були етнічними представниками титульної нації тієї країни, або, скажімо, вони походять з України, і коли настає якась критична ситуація, як у нас сталася війна, то ці люди організовуються.
Отже, діаспора є дуже важливим ресурсом. Чому? Тому що, по-перше, ці люди вписані в контекст держави перебування, особливо якщо це не перше покоління. Вони вже мають досвід, можуть належати до політичних сил у країні перебування, до бізнес-еліт, до культурних еліт. Відповідно, виходячи з цього, ми розуміємо, що цей ресурс є дуже важливим».
Водночас експерт наголошує, що цей ресурс має свої обмеження в разі, якщо країна перебування діаспори має інші національні інтереси, аніж публічна дипломатія тої ж діаспори і країни її походження:
«Ці інтереси можуть йти врозріз із тим, чого прагне досягти діаспора. І тому ці зусилля будуть, міжкультурна комунікація буде, зв’язки будуть — усе це буде, але політика держави може бути різною. Бо національні інтереси, які формулюються політичними елітами, завжди переважатимуть. І ми це розуміємо, адже в деяких державах сьогодні, коли до влади приходять праві сили, ми спостерігаємо зміну ставлення до України».
Професорка Атаманенко звертає увагу, що відносини діаспори зі своєю малою Батьківщиною теж можуть складатися по-різному в залежності від політичних обставин, які там панують:
«Діаспора може допомагати країні, діаспора може шкодити країні. Якщо, скажімо, у країні походження політичний режим не задовольняє інтереси діаспори, то вона діятиме проти цього політичного режиму. Так чинили українці за часів Холодної війни, за часів Радянського Союзу.
Ми знаємо, що, скажімо, у Сполучених Штатах, у Канаді було багато організацій, які боролися за права людини в Україні, які відстоювали ці інтереси».
Як каже Алла Атаманенко, для будь-якої держави важливою є підтримка взаємодії з діаспорою в двох напрямах. Перший напрям взаємодії з діаспорою — це збереження ідентичності і збереження культури, що особливо важливо для української держави сьогодні, коли мільйони її громадян в умовах війни опинилися поза її межами:
«Ми з вами розуміємо, наприклад, що з України величезна хвиля — вісім мільйонів — від початку війни виїхала. Частина цих людей не повернеться. Хтось уже адаптує там дітей, діти вивчать мову і, скажімо, на думку батьків, матимуть гіпотетично кращу перспективу. А в цьому випадку для України є величезна потреба — не дати дітям забути мову, не дати дітям забути культуру, не дати згубити культуру. Не дати дітям втрати це, навіть якщо вони матимуть подвійну ідентичність — це нічого. Це традиційно для діаспор: вони мають подвійну ідентичність. Держава має зробити конкретні політичні кроки для того, щоб ці люди повернулися. І збереження ідентичності цьому сприятиме».
Дослідниця назвала передумови, які повинні бути задля того, аби українці повернулися на Батьківщину після завершення війни:
«По-перше, в Україні має закінчитися війна. По-друге, в Україні має бути робота для цих людей. По-третє, в Україні має бути житло для цих людей і безпека — тобто розміновані території, можливість користуватися чистою водою і багато інших аспектів, які стосуються суто якості життя.
І я повертаюся до діаспори. Ми з вами розуміємо, що для того, щоб повернути цих людей, нам треба зробити так, щоб вони не забули українську ідентичність, щоб вони зберегли її в собі, а в дітей — щоб ми сформували цю ідентичність».
Ще один важливий аспект — бізнес-складова:
«Діаспора може давати ресурси — гроші. І це дуже важливо, бо коли ми говоримо про такі держави, то можемо сказати, що в них є окремі стратегії роботи з діаспорами. Серед таких прикладів — Ізраїль, Албанія, Ірландія, Вірменія, і ще можна назвати низку таких держав. Мало того, що контакти з діаспорою дозволяють залучати інвестиції в країну, крім того, контакти з діаспорою дозволяють безпосередньо лобіювати інтереси.
Навіть у Сполучених Штатах, де є закон про іноземних агентів, вони активно лобіюють інтереси. Зрештою, українці теж там дуже добре працюють — принаймні, до війни, до Трампа, їм багато чого вдавалося робити».
Польща після Німеччини є країною, де найбільше є українських воєнних біженців. Таких налічується один мільйон, до цього слід додати ще 500 тисяч громадян України, які легально перебували в Польщі перед 24 лютим 2022 року. Окрім того, в Польщі є за переписом 2011 року 49 тисяч автохтонних українців.
Алла Атаманенко у своєму виступі представила так би мовити ескіз обличчя української громади у Польщі:
«Громада складається, власне, з автохтонів — тобто з тих українців, які проживали на своїх землях. Далі громада складається з мігрантів і з тих людей, які приїхали — трудових мігрантів, а також із нашої воєнної, вимушеної міграції. Безпосередньо, коли йдеться про громаду, то на сайті посольства зазначено сім організацій української меншини і вісім громадських організацій, з якими воно співпрацює. Є п'ять друкованих видань, є теленовини на каналі TVP-3, і, в принципі, серед форматів роботи організацій у сфері культурної дипломатії — це різні фестивалі, різні заходи, які стосуються, скажімо, України. Я скажу, що коли почалася війна, то у Варшаві відбувалися протести. Організовував їх, наприклад, Євромайдан-Варшава — така громадська ініціатива. Ці протести були масовими — вони мали на меті привернути увагу суспільства до України.
Іншим форматом роботи є фестивалі — етнічні фестивалі, які проводять і українці, і неукраїнці, але українці там беруть участь. Це ще одна можливість поширювати знання про традиційну культуру українців».
Науковець наголошує на значенні культурного напряму у діяльності української громади у Польщі не лише суто для її культури і тотожності як такої, але й у контексті публічної дипломатії:
«Ольга Пасічник — співачка Королівської опери у Варшаві. Вона завжди включає до свого репертуару українські пісні та твори українських композиторів.
Вона має ліричне сопрано, це зірка Польщі, яка має відзнаки від Польського міністерства культури. І, власне, це українка — вона ніколи не приховує цього: мама полька, батько українець. Вона живе між двома країнами, працює в Польщі, є яскравим представником української культури і світової культури, оскільки виступала на різних сценах.
Ще один дуже цікавий колектив — Ukrainian Freedom Orchestra. Він був створений у 2022 році з ініціативи Польської національної опери та Метрополітен-опери в Нью-Йорку на знак солідарності з українським народом. Цей колектив добре відомий — він гастролює по всьому світу, і свої гастролі починав саме з Польщі.
Ну, і ще кілька слів: Українське історичне товариство в Польщі. Очолює його Роман Дрозд. Вони роблять дуже багато — згуртовують наукову спільноту, щоб науковці світу, власне, не приймали до своїх кіл російських науковців».
Матеріал підготував Назар Олійник