«Права рука», «брат-близнюк», «не перша, але й не друга особа в державі», «віцекороль» — за майже останні шість років Андрій Єрмак, до п’ятниці, 28 листопада, могутній керівник Офісу Президента, отримав безліч окреслень, що підкреслювали його незамінність для Володимира Зеленського. Він був його тінню, супроводжував у майже всіх поїздках у країні та за кордоном, виконував найважливіші завдання — зокрема переговори з росіянами й американцями щодо завершення війни. Однак 28 листопада Зеленський прийняв його відставку.
Безпосередньою причиною став корупційний скандал на найвищих щаблях влади, який триває вже три тижні. Незалежні антикорупційні органи — Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) — у межах операції «Мідас» оприлюднили записи прослуховування й висунули звинувачення особам із найближчого оточення Зеленського — серед них давньому другу з часів шоу-бізнесу Тімуру Міндічу, кличка «Карлсон», та колишньому віцепрем’єру Олексію Чернишову, кличка «Че Гевара». Єрмак у публічних записах не фігурує, але нібито існують і такі. «Алі Баба» — саме такий оперативний криптонім начебто присвоїли Єрмаку спецслужби — закидають очевидне: якщо він вибудував настільки централізовану систему влади, то не міг не знати про корупцію на найвищому рівні й не подав повідомлення про злочин. Більше того — він нібито стояв за спробою паралізувати роботу антикорупційних органів і законодавчо скоротити їхні повноваження ще у липні, коли перші за час повномасштабного суспільні протести й критика з боку Брюсселя змусили владу відмовитися від скандальних поправок. Формальних звинувачень Єрмаку поки що не висунуто, але вранці 28 листопада силовики провели обшук у його квартирі.
Усунення настільки близької й настільки потрібної в повсякденному управлінні державою людини, без сумніву, було для президента емоційно вкрай складним рішення. Ступінь близькості Зеленського та Єрмака був прямо пропорційний масштабові ненависті з боку критиків. Одні його боялися, інші від нього залежали, а ще інші — як антикорупційні активісти чи журналісти-розслідувачі — звинувачували його майже в усіх бідах, що спіткали Україну. На вершині переліку претензій стояли централізація влади, її зловживання та непотизм. Все це призвело до створення системи, у якій ключові посади в уряді, державних компаніях і місцевій адміністрації займали «його люди». Парадоксально, але звинувачень у корупції було відносно небагато. Андрій Єрмак нібито був більш схильним до влади, ніж до грошей. Його рішення одразу після відставки вирушити на фронт і воювати — хоч і звучить мужньо й шляхетно — навряд чи зупинить НАБУ та САП від продовження слідчих дій. Справа стала майже особистою.
Звільнення Єрмака, хоч і давно очікуване, все ж стало несподіванкою. З юридичного погляду він невинний — його навіть не допитували. Тож рішення президента може свідчити про те, що йому неофіційно показали докази порушень закону його соратником, і ці докази неспростовні. Воно також може вказувати на складне становище президента та гігантський тиск, під яким він опинився: відставки Єрмака вимагали не лише активна частина суспільства й антикорупційні діячі, пов’язані з ключовими фінансовими донорами України, але й власна парламентська фракція. Подейкували навіть про бунт і загрозу непокори під час голосувань, якщо Зеленський не позбудеться керівника Офісу. Його відставки, та ще здавна, вимагали й західні партнери. США недвозначно натякали на таке рішення ще за президенства Джо Байдена, а провідні світові медіа — Financial Times, Politico, The Times, The Economist — змагалися між собою в публікації «демонічних» портретів Єрмака. Його усунення з одного боку свідчить про слабкість Зеленського, який піддався тиску «вулиці й Заходу». З іншого — дає шанс закрити рота критикам і розпочати все наново, зміцнивши власну позицію з новими людьми та, можливо, новими підходами в управлінні. Хто б не став «новим Єрмаком», це вже не буде ані та сама модель співпраці з президентом, ані той самий рівень довіри. Принаймні впродовж певного часу.
Тадеуш Іванський — керівник відділу Білорусі, України та Молдови у Центрі східних досліджень (OSW). У 2006–2011 роках працював в Польському радіо для закордону.