Ініційовані так званим «мирним планом Віткоффа–Трампа» переговори про припинення бойових дій в Україні вже кілька тижнів залишаються у центрі уваги світової преси та західної дипломатії. Початково цей план складався з 28 пунктів і, як наголошували українські аналітики, від самого початку містив загрозу примусу Києва до фактичної капітуляції під міжнародним тиском. Згодом документ неодноразово переписували та скорочували, а паралельно об’єднана Європа почала просувати власне бачення врегулювання російської загарбницької війни проти України.
Новим етапом переговорного процесу стала зустріч президента України Володимира Зеленського з представниками США та Європейського Союзу в Берліні 15 грудня. За її підсумками сторони окреслили дві ключові проблеми: ультимативну вимогу Москви передати їй частину Донбасу, яку вона не змогла захопити за майже чотири роки повномасштабної війни, а також відсутність чітких і надійних гарантій безпеки для України на випадок нового нападу Росії. Саме ці питання виявилися найбільш суперечливими в первісній версії плану Віткоффа-Трампа, який Україна разом із європейськими партнерами скоротила з 28 до 20 пунктів.
Співзасновник «Національної платформи стійкості та згуртованості» Олег Саакян зазначив, що вперше за тривалий час Україна змогла вийти з-під загрози дипломатичної пастки, нав’язаної російським сценарієм, і залучити Європу як повноцінного гравця. За його словами, це стало можливим завдяки активній роботі над гарантіями безпеки, які мали б бути співмірними з п’ятою статтею Вашингтонського договору НАТО, але водночас не оформленими як формальне членство України в альянсі. Cаме повернення Європи за переговорний стіл стало ключовою тактичною перемогою Києва.
«Нарешті в переговорному процесі відбувся перелам… Нам вдалося посадити Європу за стіл і спертися на неї, щоб відкотити частину забаганок Кремля», — зазначив Олег Саакян.
У викладі Саакяна, берлінська декларація стала результатом того, що європейські столиці усвідомили власну відповідальність за безпеку континенту в умовах непередбачуваної політики США. Європа, за його словами, прямо заявила про готовність забезпечувати українську армію чисельністю до 800 тисяч військових, не повертати Росії заморожені активи до повної компенсації завданих Україні збитків і сформувати коаліцію держав, готових задіяти свої війська в Україні з моменту досягнення перемир’я. Це, на думку експерта, перетворило з вигідного для Москви плану Віткоффа-Трампа на фактично неприйнятний для неї план.
Попри ці дипломатичні зрушення, питання швидкого завершення переговорів і припинення бойових дій залишається відкритим. Експосол України у США, керівник «Українського кризового медіацентру» Валерій Чалий категорично заперечив можливість швидкого миру. Він наголосив, що жоден міжнародний договір не може складатися з окремо вирваних статей, а розмови про «гарантії, схожі на п’яту статтю НАТО», без комплексного договору є маніпулятивними.
Валерій Чалий підкреслив, що позиція США виглядає суперечливою: одночасні заяви про відмову від членства України в НАТО, перекладання відповідальності на Європу та обіцянки умовних гарантій не складаються в логічну систему.
«Я вважаю, що США нам союзницьких зобов’язань не нададуть», — зазначив він.
Валерій Чалий нагадав про реакцію Кремля на пропозицію різдвяного перемир’я, ініційовану канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом. За його словами, відмова Росії навіть від тимчасового припинення вогню демонструє справжні наміри Москви, яка не зацікавлена в паузі, доки має ресурси для продовження війни. Він наголосив, що ці дні варто запам’ятати, аби згодом не піддатися ілюзіям, коли Росія сама почне просити про перемир’я.
Ще більш скептичну оцінку переговорного процесу має керівник «Центру вивчення Росії», колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. Він заявив, що наразі взагалі не йдеться про підготовку будь-якого підсумкового документа, а сторони лише обговорюють ідеї та принципові положення, що можуть лягти в основу домовленостей у далекому майбутньому. Володимир Огризко наголосив, що пропозиції на кшталт «НАТО-лайт» або обмежених у часі гарантій безпеки виглядають нелогічними, адже для членів альянсу такі гарантії не мають строку дії.
Володимир Огризко вважає, що значна частина переговорної риторики нав’язується з російського боку через американський політичний контекст. На його думку, трампівські вимоги про вибори в Україні під час війни виглядають абсурдно на тлі відсутності реальних виборів у Росії та Білорусі. За його словами, Москва відкрито демонструє, що її метою є не перемир’я, а капітуляція України, і саме це робить неможливим формулювання компромісного документа, який влаштував би всі сторони.
На тлі дипломатичних дискусій ситуація на фронті залишається незмінною. Жодних ознак підготовки до припинення вогню не спостерігається. Попри критично високі втрати особового складу й техніки, щоденні удари українських Сил оборони по тилах агресора та складні погодні умови, Росія продовжує кидати в бій нові підрозділи, намагаючись прорвати оборону й захопити додаткові українські території.
Таким чином, переговори навколо «мирного плану» дедалі більше нагадують боротьбу за формулювання і політичні рамки, а не реальний шлях з припинення війни. Європа поступово бере на себе більшу відповідальність за безпеку України, тоді як Москва демонструє небажання навіть до тимчасових компромісів. За цих умов дипломатичний процес може тривати ще довго, не змінюючи головного факту: Росія продовжує війну, а будь-які плани миру залишаються радше деклараціями намірів, ніж основою для реального врегулювання.
Олександр Савицький