Війна Росії проти України у 2025 році остаточно перейшла у фазу виснаження. За оцінками українських аналітиків, 2026 рік може стати першим роком повномасштабної агресії, коли сторони вийдуть на відносно рівні позиції, через скорочення ресурсів Росії та зростання оборонних спроможностей України. Водночас цей баланс не гарантує перемоги жодній зі сторін: результат залежатиме від здатності ефективно керувати військовими, економічними й політичними ресурсами, а також від того, хто зуміє нав’язати власне бачення миру.
На початок 2026 року російська армія загрузла в тактичних боях уздовж усієї лінії фронту. Масований ракетно-дроновий терор не призвів до розколу українського суспільства чи ослаблення Сил оборони. Натомість Україна вийшла на режим системних ударів по російській енергетичній та військовій інфраструктурі, а також фактично витіснила Чорноморський флот РФ у східну частину акваторії. Саме з цих позицій Київ увійшов у міжнародні переговори на позиції, що виявилася значно сильнішою, ніж розраховував Кремль.
Політичний аналітик та експерт з вивчення Росії Ігар Тишкевич вважає, що, попри повзучий наступ російської армії, ситуація для України залишається керованою, стратегічного обвалу не сталося, і за умови правильних рішень 2026 рік може привести Україну до стабілізації. Саме протягом найближчих місяців рішення українського керівництва матимуть визначальний характер, вважає експерт.
Ключовим зовнішньополітичним фактором аналітики називають «американський трек». За оцінками експертів, Вашингтон прагне мінімізувати власні витрати, отримати вигоду з потенційної мирної угоди та водночас використати Росію як елемент стримування Китаю. На думку експерта, що США намагаються перекласти фінансову відповідальність за підтримку миру на європейських партнерів, а Україна опиняється під тиском мирних ініціатив, які не завжди відповідають її інтересам.
Саме в цьому контексті експерт попереджає про ризик так званого «грузинського сценарію», якщо Київ погодиться на прямі переговори без участі Євросоюзу.
«Якщо Україна погодиться на прямі переговори саме зараз, а Європейський Союз залишиться поза цим процесом, ми виходимо на найгірший для Києва "грузинський сценарій" із втратою територій», — вважає Тишкевич.
Йдеться про загрозу внутрішньополітичної кризи та фактичного примусу до відмови від частини земель. Альтернативним варіантом, за словами експерта, є заморожування бойових дій по лінії фронту за умови участі ЄС у переговорах. Такий сценарій, однак, не дає Україні жодних реальних гарантій безпеки й радше нагадує оновлений варіант Будапештського меморандуму. У кращому разі він відкриває шлях до подальших політичних консультацій, у гіршому — запускає новий цикл нестабільності.
Станом на початок 2026 року Росія контролює близько 19% території України — майже 116 тисяч квадратних кілометрів. Попри це, згідно з соціологічними опитуваннями, абсолютна більшість українців категорично відкидає будь-які територіальні поступки. Водночас у публічному просторі тема окупованих територій звучить не так часто, ніж можна було б очікувати.
Директор дослідницької компанії Active Group Олександр Позній пояснив цю суперечність жорстким інформаційним контролем на окупованих територіях. Йдеться не про байдужість суспільства, а про повну ізоляцію людей під окупацією: «На цих територіях посилюється контроль, і люди не можуть вільно висловлювати свої думки… все це моніториться окупантами».
Позній зазначив, що доступ до альтернативних джерел інформації заблокований, а населення примусово переводять на контрольовані Росією месенджери, що супроводжується репресіями та порушенням прав людини.
Попри очевидні порушення міжнародного права з боку РФ, Україна зазнає значного тиску під час мирних переговорів. Аналітики звертають увагу, що в так званому плані Трампа–Віткоффа міститься перелік пропозицій для Росії та вимог до України, що фактично ставить агресора і жертву на один рівень. За словами Ігара Тишкевича, завдяки дипломатичним маневрам Києву вдалося уникнути найнебезпечніших пасток початкового варіанту цього плану, але остаточний текст все ще не сформований.
«Зараз ми маємо фактично звуження сценарного поля. Це "фінський" сценарій… та "грузинський" чи "корейський" сценарії», — оцінив експерт.
Ці варіанти означають або часткове визнання окупації з ризиком глибокої внутрішньої дестабілізації, або невизнання територіальних втрат і замороження війни на десятиліття.
Окрему роль у майбутньому мирному врегулюванні відіграє Китай. За оцінками аналітиків, Пекін зацікавлений у поглибленні залежності російської економіки та маніпулює процесом врегулювання, не бажаючи поступатися статусом глобального гравця. Водночас США розглядають Китай, а не Росію чи Україну, як головного стратегічного конкурента, що робить ситуацію ще складнішою.
Наприкінці 2025 року відбулося певне зближення позицій Києва та Брюсселя, а також провалилися спроби Кремля дискредитувати Україну на міжнародній арені. На початку 2026 року з’явилися ознаки можливої еволюції позиції Пекіна щодо війни, однак говорити про зміну курсу поки що зарано.
У підсумку експерти сходяться на думці: 2026 рік стане не роком миру, а роком визначення меж можливого. Україна входить у нього з посиленими дипломатичними позиціями, але й під безпрецедентним тиском. Результат залежатиме від того, чи зможе держава втримати суб’єктність у світі, де великі гравці дедалі частіше розглядають війну як елемент глобального торгу.
Олександр Савицький