Поки країни НАТО розробляють стратегічні види озброєнь як інструмент стримування, Росія дедалі частіше використовує таку зброю як засіб політичного тиску та залякування. Під час повномасштабної війни Кремль фактично перетворює Україну на полігон для випробування російського ракетного стратегічного озброєння. Яскравим прикладом цього стало нещодавнє застосування Росією однієї зі своїх стратегічних ракет «Орєшнік» по території Львівської області, що призвело до значних руйнувань.
Розвиток російських ракетних технологій, зокрема засобів із надвисокими швидкостями, оголює серйозні прогалини у системі протиповітряної та протиракетної оборони Європи. Йдеться не лише про нестачу окремих комплексів, а про відсутність цілісної, багатошарової системи, здатної реагувати як на балістичні ракети, так і на масовані атаки дронів.
За словами військового експерта та засновника фонду «Закриємо небо України» Ігоря Романенка, з огляду на надвисокі швидкості ракети «Орєшнік», а це близько 13 тисяч км/год — наявні контури протиповітряної оборони в Україні та більшості країн Європи не здатні ефективно працювати проти таких цілей.
Наразі єдиною реальною можливістю протидіяти таким загрозам у Європі володіє Німеччина, на території якої розміщено ізраїльський протиракетний комплекс Arrow-3. Саме він розроблявся для перехоплення балістичних цілей на великих висотах. Проте навіть наявність такого комплексу не гарантує безпеки без належного прикриття з інших рівнів оборони.
«Проблема полягає в тому, що в Європі досі роблять ставку на окремі типи озброєння або поодинокі комплекси, тоді як реальна безпека можлива лише за умови створення цілісної системи протиповітряної та протиракетної оборони, де всі елементи працюють разом. Зокрема, маючи на озброєнні протиракетний комплекс Arrow-3, Німеччина не забезпечила його повноцінним протиповітряним прикриттям. У результаті російські розвідувальні дрони змогли безперешкодно перебувати в повітряному просторі, і їхню присутність вдалося лише зафіксувати, без ефективного перехоплення», — пояснює експерт.
Польща, зокрема країни Північної Європи, Німеччина — усі вони фіксували польоти безпілотників, однак ефективність реагування виявилася низькою. Експерт зазначає, що Польща нині відкрито виступає за створення спільної системи протиповітряної оборони, залучення українських інструкторів до підготовки партнерів, а також підтримує ідею закритого неба над Україною, що має принципове значення для безпеки всього регіону.
Країни Заходу наразі активізували роботи з модернізації наявних систем протиповітряної та протиракетної оборони. Йдеться про переформатування вже існуючих комплексів під завдання перехоплення балістичних цілей.
«У Німеччині тривають роботи з адаптації системи IRIS-T для протидії балістичним ракетам. Хоча спочатку цей комплекс створювався як засіб ППО середньої дальності, нині його намагаються пристосувати до нових типів загроз, з якими стикається Європа. Франція та Італія також модернізують комплекс SAMP-T. Уже завершені випробування оновленої версії ракети Aster, яка має забезпечити здатність комплексу працювати по балістичних цілях. За наявною інформацією, розглядалася й можливість проведення частини випробувань модернізованого SAMP-T безпосередньо в Україні», — розповідає Ігор Романенко.
Паралельно триває доопрацювання американо-норвезького комплексу NASAMS. Попри відносно невелику дальність дії, ця система розглядається як платформа, яку можна й надалі вдосконалювати та інтегрувати в багатошарову оборону.
Нещодавно Росія заявила про створення нових авіаційних ракет Х‑БД‑К і гіперзвукової Х‑99, виготовлених, за твердженням Москви, виключно з російських компонентів. На думку експерта, ці ракети вже перебувають на такій стадії розробки, що вони готові до бойових випробувань, які планують проводити безпосередньо в умовах реальної війни, тобто на території України.
Особливість ситуації полягає в тому, що останнім часом підприємства військово‑промислового комплексу Російської Федерації відчувають гострий дефіцит комплектуючих. Росія намагається компенсувати це в обхід санкцій, однак такі спроби не забезпечують необхідні обсяги і стабільність.
«Росія робить ставку на власне виробництво: хай характеристики будуть гіршими, але це будуть їхні ракети, без очікування комплектуючих з-за кордону. Це екстенсивний підхід, де менша якість компенсується масовістю», — зазначає експерт.
Сучасні війни не обмежуються лише застосуванням військової сили. Разом із фізичними ударами дедалі активніше застосовуються інструменти когнітивної війни. Когнітивна війна стала одним із ключових інструментів сучасних геополітичних протистоянь, у яких інформація, історія та наративи використовуються як зброя для впливу на свідомість суспільств і політичні рішення держав. Особливо яскраво ці процеси проявляються у протистоянні Комуністичної партії Китаю з Тайванем.
Про сутність когнітивної війни, її відмінність від пропаганди та гібридної війни, а також про способи, якими авторитарні режими маніпулюють історією та соціальними розколами демократичних суспільств, розповідає д-р Лю Веньбінь — тайванський експерт з питань безпеки, міждержавних відносин і когнітивної війни, член Дослідницького комітету Бюро розслідувань Міністерства юстиції Тайваню.
Він пояснює сутність когнітивної війни, а також чітко розмежовує її з пропагандою та гібридною війною. Він наголошує на важливості точних визначень цих понять, адже їх плутанина ускладнює розуміння сучасних методів тиску та агресії:
«Когнітивна війна означає атаку на плани іншої сторони, вплив на її сприйняття та мислення з метою отримання вигоди від зовнішнього супротивника. Для цього використовують інформацію, зокрема справжню інформацію, різні види інформації, щоб атакувати чиїсь плани, змінити їхнє мислення та отримати вигоду», — зазначає тайванський експерт.
Він підкреслює, що когнітивна війна відрізняється від пропаганди та гібридної війни. Пропаганда ширша: вона може включати навіть культурні або туристичні меседжі, тоді як гібридна війна активізується лише після перетину «червоних ліній» і застосовується для прямого тиску на супротивника.
«Когнітивну війну або пропаганду використовують постійно — від мирного часу, через «сіру зону», до повномасштабної війни й навіть після її завершення. А гібридна війна починається лише тоді, коли порушуються червоні лінії, і застосовується для того, щоб змусити цільового супротивника або його оточення зробити те, чого прагне агресор, — пояснює д-р Лю Веньбінь і додає, що чітке розуміння відмінностей між пропагандою, когнітивною та гібридною війною є ключовим для оцінки сучасних загроз і ефективного реагування на них».
Доктор Лю Веньбінь наводить приклади того, як авторитарні лідери використовують історію — часто сфальсифіковану — для легітимізації територіальних претензій і маніпуляції свідомістю інших народів:
«Кожна країна прагне використовувати когнітивну війну, тобто застосовувати наративну війну для досягнення цілей когнітивної війни. Тому можуть заявляти, що відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №2758 Тайвань нібито належить Китаю. Далі можуть говорити корейцям: "Ви є частиною Китаю".
Можливо, це обґрунтовуватимуть тим, що, мовляв, дуже-дуже давно в історичних джерелах зафіксовано, що ви були частиною Китаю. Навіть якщо в історії немає таких згадок, вони можуть вигадати історію або сфабрикувати псевдоісторичні дані, щоб це довести. Наприклад, Путін часто вдається до подібних методів. Він стверджує, що Україна є частиною Росії, посилаючись на те, що Російська імперія була надзвичайно великою і нібито не мала чітких кордонів — і таке інше. Північна Корея діє аналогічно.
Отже, Путін, Сі Цзіньпін і Кім Чен Ин постійно використовують реальну або вигадану історію як інструмент наративної війни. Це можна побачити всюди», — резюмує тайванський експерт з питань безпеки, д-р Лю Веньбінь.
24:46 NA CLW na 1501 Розмова з військовим експертом Ігорем Романенком та д-ром Лю Веньбінем, тайванським експертом із питань безпеки, міждержавних відносин і когнітивної війни
Матеріал можна прослухати у прикріпленому аудіофайлі.
Вікторія Машталер/Тарас Андрухович