Повітряні удари Росії по цивільних об’єктах і критичній інфраструктурі України, посилення атак на південні регіони та Одесу, а також активізація економічного тиску на український експорт відбуваються паралельно з ударами Сил оборони України по військових і паливно-енергетичних об’єктах у російському тилу. Водночас санкційна політика Заходу, яка мала б обмежити фінансування агресії РФ, дедалі частіше демонструє суперечливість і вибірковість. Українські експерти наголошують: війна давно вийшла за межі фронту і перетворилася на комплексне протистояння, де економіка, логістика, енергетика та міжнародні інституції стали повноцінними полями бою.
Збільшення кількості ударів України по об’єктах у глибокому тилу РФ спричиняє активні дискусії як усередині країни, так і за кордоном. Проте, за оцінками економістів та аналітиків, ці дії не є дзеркальною відповіддю Росії, а мають іншу логіку і правову основу. Директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський наголошує, що українські удари спрямовані винятково на військові та пов’язані з ними об’єкти, зокрема нафтову інфраструктуру і нафтопереробні заводи, продукція яких використовується для забезпечення армії РФ.
За словами експерта, Україна також завдає ударів по портах, залучених до транспортування військової техніки, і не має серед цілей суто цивільних об’єктів: «Ми знищуємо нафтову інфраструктуру і нафтопереробні заводи, бо це законні військові цілі. Паливо цих підприємств використовується для військової техніки. У нас немає об’єктів, по яких ми били б і які мали б суто цивільне призначення».
Водночас, за оцінкою експерта, стратегія Росії з самого початку була скерована на провокування гуманітарної катастрофи в Україні. Йдеться про масовані удари по житлових кварталах, лікарнях та об’єктах соціальної інфраструктури з метою зламати стійкість суспільства і посилити тиск на українську владу з вимогою припинення війни на умовах Кремля. Коли ця тактика не дала очікуваного результату, Росія, за словами Несходовського, перейшла до іншої форми геноцидної війни — системного знищення енергетичної інфраструктури, особливо в зимовий період.
Надто вразливим став південь України та Одеська область, де Росія концентрує максимальну кількість ударів, перевантажуючи систему протиповітряної та протиракетної оборони. Паралельно Кремль активізував економічну війну, намагаючись паралізувати роботу українських портів і зірвати експорт. Проте, як зазначає експерт, Україна змогла адаптуватися, перенаправивши торговельні потоки, що змусило РФ перейти до атак на порти, цивільні торговельні судна та підприємства найбільш прибуткових галузей української економіки.
За словами Несходовського, у 2022—2023 роках Росія фактично скористалася війною для захоплення частини традиційних українських ринків, зокрема через крадіжку зерна, яке переоформлювалося як російське і експортувалося за кордон. Сьогодні ж, як він вважає, Кремль намагається вибити українську олійну галузь — одну з найбільших у світі. У ширшому сенсі, як наголошує експерт, Росія веде війну не за території чи ресурси, а на знищення українського народу як такого.
Окрему увагу Ілля Несходовський приділяє міжнародному виміру війни, зокрема ролі глобальних організацій та провідних західних гравців. На його думку, Росія активно використовує свій вплив на міжнародні інституції, а їхня бездіяльність або вибірковість фактично легалізує агресивні дії Кремля. За приклад експерт навів діяльність МАГАТЕ, яка, попри захоплення Запорізької АЕС і удари по інфраструктурі інших українських атомних станцій, не робить публічних заяв із засудженням РФ і, більше того, взаємодіє з окупаційною владою. «МАГАТЕ фактично легалізує дії Росії, взаємодіючи з нею і не звинувачуючи в агресії. Ця організація себе дискредитувала», — каже експерт.
Реакція міжнародних структур на задокументовані факти крадіжки українського зерна в окупованому Криму відсутня, як каже Несходовський. А Європейський Союз та США демонструють в цьому питанні подвійні стандарти. Зокрема, попри масштабні санкційні пакети, Захід не запровадив обмежень на торгівлю російськими мінеральними добривами та ядерним паливом. Навіть знищення підприємства з американськими інвестиціями на Закарпатті, за словами експерта, не спричинило жорсткої реакції з боку Вашингтона. У цьому контексті заяви про те, що західні інвестиції можуть бути гарантією безпеки для України, експерт вважає безпідставними.
Паралельно з економічним і санкційним тиском Росія активізувала інформаційну кампанію навколо ситуації на Чорному морі. Кремль заявляє про наміри відрізати Україну від моря, подаючи це як відповідь на удари ЗСУ по об’єктах Чорноморського флоту та танкерах «тіньового» флоту РФ. Однак головний редактор аналітичного видання BlackSeaNews Андрій Клименко вважає ці заяви маніпулятивними і такими, що не відповідають реальності. За його словами, спроби блокади українських портів тривають з перших днів повномасштабного вторгнення 2022 року.
«На морі йде війна, і вона триває давно. Росія атакувала українські порти задовго до будь-яких ударів по танкерах», — каже головний редактор.
Клименко нагадує, що лише за один рік було зафіксовано десятки атак на судна в портах Одещини, а сотня іноземних суден була заблокована в українських портах у перший рік повномасштабної війни. Попри це, українські порти продовжують працювати: щомісяця до них заходять сотні суден, переважно іноземних, а пошкоджену інфраструктуру оперативно відновлюють. За словами Андрія Клименка, це свідчить про провал планів Кремля відрізати Україну від Чорного моря.
На тлі морської війни та атак на енергетику дедалі гостріше постає питання ефективності антиросійських санкцій. За даними Bloomberg, на початок 2026 року нафтогазові доходи РФ впали до найнижчого рівня за п’ять років. Водночас українські експерти ставлять під сумнів те, що це є прямим наслідком санкційного тиску. Андрій Клименко критично оцінює санкційну політику США, зокрема щодо «Лукойлу» і «Роснєфті», вказуючи, що вона більше нагадує перерозподіл активів, ніж елемент економічної війни.
«Санкції вводилися не як інструмент економічної війни, а як елемент переділу активів. Є відчуття, що ця історія скоординована з Росією», — каже Андрій Клименко.
Свої припущення Клименко підкріпив статистикою експорту російської нафти. Попри тимчасове скорочення постачань після оголошення санкцій, РФ змогла не лише відновити, а й наростити експорт через Балтику, Чорне море, Північ і Далекий Схід. Значна частина нафти перевозиться підсанкційними танкерами, що свідчить про неефективність механізмів контролю. За словами експерта, поки Росія експортує сотні мільйонів тонн нафти на рік, ці потоки залишаються «вічним двигуном» війни, який дозволяє Кремлю фінансувати агресію.
Російсько-українська війна давно перестала бути лише збройним протистоянням на лінії фронту. Вона охоплює економіку, енергетику, міжнародну торгівлю та діяльність глобальних інституцій. За цих умов, як наголошують українські експерти, ключовим чинником стримування агресора залишаються Збройні сили України та здатність держави завдавати Росії відчутних ударів на полі бою і в економічному вимірі.
Олександр Савицький