З кожним днем повномасштабної війни Росії проти України масштаби воєнних злочинів зростають: убивства й катування цивільного населення та військовополонених, зруйновані міста, сексуальне насильство й інші грубі порушення міжнародного гуманітарного права.
Майже одразу після широкомасштабного вторгнення українські органи прокуратури, правозахисники, волонтери та звичайні громадяни почали фіксувати наслідки російської агресії, збирати фото- й відеоматеріали, свідчення очевидців, медичні довідки та інші докази, необхідні для формування правової бази майбутніх судових процесів. Водночас уже в перші тижні стало очевидно, що українські профільні структури не були готові до такого обсягу роботи з документування воєнних злочинів, і що без міжнародної підтримки обійтися неможливо.
У перші тижні після російського вторгнення ЄС, США, Велика Британія та інші партнери створили Atrocity Crimes Advisory Group for Ukraine (Етро́ситі Кра́ймз Едва́йзері Ґру́п фор Юкре́йн) — групу експертів, яка надає технічну, юридичну та оперативну допомогу Генеральній і військовій прокуратурі України. Вони працюють безпосередньо в регіоні, консультують щодо фіксації доказів, методів розслідування та побудови кримінальних справ.
Європейський Союз окремо фінансово та організаційно підтримує Євроюст, котрий координує операційну базу для збереження доказів (CORE International Crimes Evidence Database). Вона слугує довгостроковим сховищем матеріалів, доступних для майбутніх кримінальних процесів, не лише в Україні, а й у судах інших країн.
«Надзвичайно важливо зібрати свідчення тих, хто воював, тих, хто бачив ці злочини, щоб згодом всіх воєнних злочинців можна було притягнути до відповідальності. Іноді це стається через роки, іноді — десь у далекій країні з’ясовується, що там переховується злочинець. Поляки й українці вірять у те, що Росія зазнає поразки, а злочинці постануть перед судом. Тому для мене як генерального прокурора і міністра юстиції надзвичайно важливо, щоб були задокументовані усі свідчення українців, які прибули до Польщі, котрі дозволять засуджувати злочинців.
Ця співпраця має гарний характер, хоча, звісно, могла б бути ще кращою. Я — у контакті з Генеральною прокуратурою України, ми підготували проєкт угоди, що стосуватиметься обміну інформацією, а також працюємо в робочих групах. Тож ми маємо посилювати нашу співпрацю й довести справу до того, щоб злочинців було засуджено, а справедливість панувала і в Польщі, і в Україні», — зазначив міністр юстиції Польщі, генеральний прокурор Вальдемар Журек.
Президент Національної палати юридичних радників Польщі Влодзімеж Хрусцік зауважив, що документування воєнних злочинів є важким процесом не лише організаційно, а часто фізично, він потребує швидкого реагування.
«Слабшають спогади очевидців, люди починають жити іншими темами, забувають деталі, обличчя... Звідси й важливість документування у поточному режимі. Потрібно також пам’ятати, що правосуддя часто приходить дуже пізно, але якщо не бути наполегливими, воно може не настати взагалі», — наголосив Влодзімеж Хрусцік.
Долучилися до цього процесу й окремі неурядові ініціативи в різних країнах. Зокрема, у Польщі фіксацією воєнних злочинів, скоєних Росією проти України, займається громадянська мережа «Опора», яка у Варшаві співпрацює з Українським домом. А проєкт Sunflowers пропонує безпечну платформу для анонімної передачі інформації про порушення міжнародного права та безпеку цієї інформації для компетентних органів.
Як зауважив на тематичній конференції у Варшаві суддя Верховного Суду Польщі, голова Ради фонду Sunflowers Павел Вілінський, база проєкту містить інформацію, яка є доказами воєнних злочинів, і це ресурс не лише для України, а й для Міжнародного кримінального суду або для держав, які в майбутньому переслідуватимуть ці злочини.
«Ми маємо вже сьогодні дбати про те, аби ці докази були належно підготовлені і дочекалися моменту, коли покарання винних стане ефективним. Пам’ять про їхні безчинства не повинна і не може зникнути. І ця справедливість настане. Так само як вона прийшла після інших конфліктів, зокрема, після Другої світової війни. І сьогодні поляки, французи, німці, іспанці, канадці — увесь світ думає про те, як допомогти Україні, щоб цю справедливість забезпечити якнайшвидше, у момент, коли судові процеси стануть можливими.
Зараз росіяни, які скоювали воєнні злочини, обережні, але через роки настане момент, коли вони почнуть виїздити за кордон і зрозуміють, що відповідальність їх наздоганяє. Або ж не зможуть, остерігаючись арешту, але це теж важливо, або вони розуміли, що правосуддя пильнує їх», — пояснив Павел Вілінський.
Ще один важливий аспект документування воєнних злочинів — публічні свідчення, які виходять за межі суто кримінального провадження. Їх використовують у наукових дослідженнях, аналітичних звітах, освітніх програмах і міжнародній адвокації. Саме за цією логікою працює Центр Рафаеля Лемкіна при Інституті Пілецького. Ярослав Біттель розповів, що коли у 2022–2023 роках їхня команда збирала свідчення на деокупованих територіях або біля лінії фронту, люди дуже охоче розповідали про те, що з ними сталося. Зараз отримувати такі свідчення — складніше.
«Йдеться, зокрема, про явище вторинної травматизації під час розповіді, а люди, можливо, хочуть уже забути ті страшні речі, які їм довелося пережити. По-друге, багатьох із цих людей неодноразово записували і журналісти, і опитувала прокуратура, та інші організації. Постійне повторення цих історій також стає проблемою. Для нас, як для Центру Лемкіна й Інституту Пілецького, збирання свідчень і далі є важливим, але ще важливіше, щоб уже зібрані свідчення знаходили свого адресата, щоб люди дізнавалися про зло, яке відбувається в Україні. І я думаю, що саме це нині є нашим головним завданням. Ми маємо для цього можливості, адже у нас є представництва і в Берліні і в Нью-Йорку, де зараз відкривається відділення. Ми хочемо відкрито говорити правду про війну в Україні там, де сьогодні цей меседж не доходить, адже відомо, наскільки потужною є гібридна війна і російська пропаганда, а також те, що через втому від війни, донесення такої інформації стає дедалі складнішим», — зауважив Ярослав Біттель.
Важливим кроком для міжнародного правосуддя стала угода про створення Спеціального трибуналу з питань злочину агресії проти України Ради Європи.
Христина Срібняк