Війна, до якої вона була готова
До війська Алла Сенченко долучилася ще у 2018 році. Вона служила за контрактом три роки, після чого звільнилася. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, жінка знову повернулася до армії — до другого стрілецького батальйону.
Вона каже, що не мала жодних сумнівів щодо свого рішення.
«Жодних вагань не було. Я була готова. У мене сумка з речами була зібрана набагато раніше, ніж почалася війна. Уже 23 лютого я казала знайомим поліцейським, що буде війна. А як це називається, коли всі дипломатичні установи покидають країну? Це вже війна», — згадує вона.
Полон під час оборони Лиману
У полон Алла потрапила у травні 2022 року під час оборони Лиману на Донеччині.
23 травня російські війська почали наступ і українські підрозділи опинилися в оточенні. Разом із побратимами вона намагалася відійти до точки, де їх мали евакуювати свої військові.
«Ми відходили до місця зустрічі, де нас мали забрати наші військові. Але дорогою потрапили в оточення і нас взяли в полон російські військові», — розповідає Алла.
Згодом, за її словами, її побратимів розстріляли просто на її очах. Саму ж військову спочатку вивезли на окуповану територію України, а згодом — до Росії.
У перші хвилини полону вона навіть просила російських військових убити її.
«Свобода для мене понад усе. Саме тому я й захищала свою Батьківщину. Я не можу жити без свободи. І я справді просила, щоб мене просто застрелили. Вони дивилися на мене і не розуміли, що зі мною не так», — згадує вона.
Перші дні полону
За словами Алли Сенченко, найважчими були перші дні після захоплення.
«Початок мого полону — це були одинадцять днів повного жаху, про який навіть згадувати важко», — говорить вона.
Жінку утримували у різних місцях. Часто говорять про СІЗО у Таганрозі як одне з найгірших місць для українських військовополонених, однак, за її словами, жорстоке поводження відбувається і в інших колоніях.
«Я перебувала в Курській області, у Бєлгородській області. Там також були дівчата з Маріуполя. Ставлення було жахливе. З тобою працюють 24 години на добу — психологічно і фізично», — розповідає вона.
Полонених били, залякували, позбавляли їжі та сну.
«На тебе нацьковують собак, постійно тримають у страху. Але людина адаптується до всього. Перші побої — це найстрашніше. Потім організм починає якось пристосовуватися», — каже військова.
Як їй вдалося вижити
Алла зізнається: пережити полон їй допомогла уява.
Ще до війни вона багато подорожувала. І саме ці спогади стали для неї внутрішнім ресурсом.
«Я закривала очі, лежачи на підлозі, і у своїй уяві подорожувала. Я бачила все у фарбах — гуляла Парижем, згадувала різні місця. Це давало мені сили», — говорить вона.
Думки про рідних, навпаки, були надто болісними.
«Бо ти не знаєш, чи вони живі. Єдина думка, яка мене тримала: я повернуся додому. У будь-якому вигляді — живою чи мертвою — але повернуся. І ще віра. Я вірила: як усе почалося, так воно і закінчиться», — каже Алла.
Повернення з полону
Аллу Сенченко звільнили з російського полону 4 лютого 2023 року під час одного з обмінів. Після повернення на неї чекала тривала реабілітація.
За різними оцінками, сьогодні від 16 до 30 тисяч українців можуть перебувати у російських місцях утримання військовополонених.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, з початку повномасштабної війни з російського полону вдалося звільнити понад шість тисяч українців.
Інна Ясніцька