Білорусь уже давно є співучасником російської агресії проти України, навіть якщо її армія досі не бере безпосередньої участі в бойових діях. Таку думку висловили учасники міжнародного круглого столу «Білоруський фактор у системі європейської безпеки», організованого аналітичними центрами «Політика» та «Об'єднана Україна». За словами експертів, Мінськ надає Росії свою територію, пальне, можливості військово-промислового комплексу, а також інфраструктуру, яку використовують для ударів по Україні.
Президент аналітичного центру «Політика» Олег Лісний та політолог-міжнародник Дмитро Левусь наголошують, що останні заяви президента України Володимира Зеленського, який дав Лукашенку сім днів на ухвалення рішень щодо припинення допомоги Росії, свідчать про зміну українського підходу. Якщо раніше Київ стримувався від активних дій щодо Білорусі, то тепер готовий усувати загрози, які надходять з її території. Йдеться, зокрема, про припинення роботи об'єктів, що допомагають російській армії.
На думку експертів, Лукашенко опинився у значно складнішому становищі, ніж у 2022 році. Його головною метою залишається політичне виживання. Водночас будь-яке рішення про пряме залучення білоруської армії до війни може стати для нього фатальним. Усередині країни він роками будував образ керівника, який, попри втрату свобод, «зберіг мир» і не відправив білорусів воювати. Втрата цього аргументу може суттєво похитнути його позиції.
Окрему увагу під час дискусії приділили загрозам для країн НАТО. Білорусь уже використовувала Росія як інструмент гібридного тиску на Польщу, Литву та Латвію через міграційну кризу, а також вона залишається потенційним фактором дестабілізації на Сувальському коридорі. Саме тому безпека України та безпека східного флангу НАТО сьогодні є взаємопов'язаними питаннями.
Водночас експерти звернули увагу, що Європейський Союз дедалі чіткіше демонструє підтримку права України на самооборону. Це, на їхню думку, є важливим сигналом для Мінська. Однак вирішальний вплив на поведінку Лукашенка, як і раніше, мають Москва, Вашингтон та Пекін, тоді як сам білоруський режим дедалі більше втрачає власну суб'єктність і змушений маневрувати між зовнішніми центрами сили.
Усю розмову можна послухати у доданому файлі.
Володимир Гарматюк