Україна за роки великої війни фактично створила нову модель оборонної промисловості, значно більш децентралізовану, приватну та орієнтовану на швидкий зворотний зв'язок із фронтом. Під час дискусійної панелі у Польщі Анна Гвоздяр, яка працює радницею міністра оборони України, наголосила, що український ОПК досі перебуває у процесі постійного навчання. Водночас масштаби змін, за її словами, вже говорять самі за себе:
«Ми збільшили свої виробничі спроможності з одного мільярда до 50 мільярдів доларів».
Це не означає, що Україна вже задовольняє всі власні потреби. Навпаки, фінансування залишається одним із головних обмежень. За її словами, справжня цінність України — це не окрема система чи безпілотник, який можна спробувати відтворити. Це знання про те, як використовувати технологію в бою, як протидіяти противнику, як адаптуватися до нової загрози та як швидко масштабувати рішення.
«Цінним є не саме обладнання, а центр знань і компетенцій», — наголосила Анна Гвоздяр.
Цей підхід особливо важливий для Європи. Українська модель виникла не лише завдяки державі. Навпаки, одним із її головних чинників стало залучення приватного бізнесу.
«Українська оборонна промисловість дуже молода, тому компаніям, які раніше працювали у цивільному секторі, непросто перейти безпосередньо до оборонної промисловості — це зовсім інша сфера. Тут діють інші процедури, зокрема сертифікація та кодифікація. Відрізняються й підходи до фінансування. Ми не можемо використовувати кошти, які отримуємо як фінансову підтримку для нашої країни, на закупівлю озброєння. Водночас завдяки нашим друзям у Європейському Союзі з’являється дедалі більше можливостей для фінансування української оборонної промисловості, адже ми виробляємо те, що сьогодні необхідне на фронті.
І я думаю, що ключовим є створення належних платформ для комунікації — між урядом і фінансовими установами, між державою та бізнесом, а також між великими, досвідченими компаніями та новими підприємствами», — сказала Анна Гвоздяр.
«Ми виявили 156 спільних підприємств, які вже працюють. Це різні форми співпраці. Хтось лише підписав меморандум і тільки починає роботу, хтось уже має виробничі потужності в Україні чи Європі… Але це вже сформований ринок, який існує!», — зазначила Наталія Шаповал.
Це один із найважливіших сигналів для Європи: інтеграцію українського ОПК уже не потрібно починати з нуля. За словами Шаповал, найбільше таких спільних підприємств пов'язано з Німеччиною, Данією та США.
Наталія Шаповал прямо говорить, що успіх спільних підприємств визначає насамперед швидкість виконання: «Швидкість і здатність швидко втілювати рішення на практиці є найважливішими».
Йдеться не просто про інвестиції. Європейські компанії отримують доступ до українського досвіду, даних та штучного інтелекту — до того самого «центру знань і компетенцій», який сформувався в умовах реальної війни. І тут виникає парадокс: чим довше Європа ухвалюватиме рішення, тим швидше українські та російські технології змінюватимуться, і тим вищим буде ризик, що вчорашнє рішення вже не відповідатиме завтрашній загрозі.
Матеріал можна прослухати на сторінці з подкастами
Вікторія Машталер