Російський тиск дедалі менше обмежується безпосередньо українським фронтом. На тлі відсутності вирішальних результатів на полі бою Москва посилює удари по українській інфраструктурі, а паралельно зростає кількість інцидентів, які створюють ризики для партнерів України: невідомі безпілотники біля військових об'єктів і цивільних аеропортів, вибухи на стратегічних об'єктах та повітряні цілі поблизу кордонів НАТО. Саме тому підняття винищувачів у Польщі та країнах Балтії стає необхідним запобіжним заходом: у разі наближення швидкісної цілі до кордону часу на реакцію може залишитися критично мало. Водночас збільшення кількості таких епізодів показує, що дипломатичні та превентивні заходи поки не привели до помітного зниження напруженості.
Окремою складовою російської стратегії залишається тиск на європейську громадську думку. Загрози, інформаційні операції та демонстрацію військових можливостей можуть використовувати для посилення страху перед прямим зіткненням і зменшення підтримки України. Водночас сама активізація російських провокацій не означає неминучості повномасштабного нападу на країну НАТО. Ключовим питанням стає здатність Альянсу показати, що порушення його кордонів матиме конкретні наслідки, а оборона не обмежуватиметься лише підняттям авіації та дипломатичною реакцією. Посилення стримування на східному фланзі та підтримка оборонних можливостей України в такій ситуації стають взаємопов'язаними елементами європейської безпеки.
Послухати можна в аудіозапису в додатку або на сторінці з подкастами.
Олексій Бурлаков