Сучасна війна змушує НАТО переглядати саме поняття переваги в повітрі. Польща визнає, що її інтегрована система протиповітряної оборони поки готова лише приблизно на 30%, а повноцінне розгортання нових спроможностей потребуватиме ще кількох років. Водночас майбутнє європейської безпеки залежить від іншого чинника — здатності Сполучених Штатів та європейських союзників зберегти єдність на тлі політичних розбіжностей і кризи довіри.
Війна Росії проти України змінила уявлення про те, як здобувається і утримується перевага в повітрі. Винищувачі більше не гарантують контроль над небом, а традиційні системи протиповітряної оборони змушені пристосовуватися до масованого застосування безпілотників, крилатих і балістичних ракет, засобів радіоелектронної боротьби. Противник може одночасно атакувати різними засобами ураження, змушуючи оборону витрачати дорогі ракети на дешеві цілі та постійно змінювати тактику.
Для НАТО питання вже не стільки в тому, як отримати повний контроль над повітряним простором, скільки в тому, як забезпечити перевагу в конкретному місці, у потрібний момент і на час, необхідний для виконання бойового завдання. На цьому наголосив генерал-лейтенант Рольф Фолланд, військовий представник Норвегії при НАТО та колишній командувач Королівських військово-повітряних сил Норвегії, під час дискусії «Майбутнє повітряної могутності: як здобути перевагу в умовах протидії в повітряному просторі» на Warsaw Security Forum 2026.
«Традиційне розуміння переваги в повітрі як повного, тривалого контролю над усім театром воєнних дій, на всіх рівнях, поступово відходить у минуле. Принаймні у протистоянні з рівним за силою противником такі умови вже практично неможливо забезпечити», — пояснив норвезький генерал.
За його словами, військовим доведеться визначати, де саме, коли і на який час необхідно здобути перевагу в повітрі, щоб забезпечити ефективність спільних операцій. Ідеться про створення своєрідних часових вікон, протягом яких об'єднані сили зможуть виконати конкретні завдання.
«Ми не можемо просто використати весь запас боєприпасів за один раз», — зауважив Рольф Фолланд.
Для Польщі ця проблема має цілком практичний вимір. Країна активно модернізує збройні сили, закуповує нові винищувачі та розбудовує багаторівневу систему протиповітряної оборони. Однак між придбанням озброєння, його інтеграцією та досягненням повної бойової готовності є суттєва часова дистанція. Оперативний командувач Збройних сил Польщі генерал Іренеуш Новак визнав, що інтегрована система протиповітряної та протиракетної оборони сьогодні займає близько 80% його уваги.
«Я відповідаю не лише за повітряний простір, а й за захист сухопутного та морського кордонів. При цьому ситуація на суходолі та на морі залишається відносно стабільною, контрольованою та прогнозованою. Ми маємо час для реагування. На відміну від повітряного простору, де такої розкоші немає — рішення потрібно ухвалювати за лічені секунди», — розповів польський генерал.
За його словами, щоночі Польща піднімає винищувачі за тривогою та приводить наземні комплекси ППО у найвищий ступінь бойової готовності. Це створює значне навантаження і на військовослужбовців, і на техніку.
«Нині Польща перебуває на етапі переходу до нової системи оборони. І це моє найбільше занепокоєння, адже інтегровану систему протиповітряної оборони країни ще не завершено. Ми перебуваємо приблизно на 30% цього процесу», — зазначив генерал.
Польща вже має добре оснащені комплекси малої та дуже малої дальності, тоді як винищувачі F-35 лише починають надходити на озброєння. За оцінкою Іренеуша Новака, повноцінно розгорнути та привести до готовності повітряний і наземний компоненти системи вдасться орієнтовно через три-чотири роки.
Отже, країна опинилася в перехідному періоді, коли частина нових можливостей ще не введена в експлуатацію, а противник уже може використовувати наявні прогалини в обороні.
Ще одна проблема, яку особливо виразно продемонструвала війна в Україні, — економіка протиповітряної оборони. Дорогі ракети та винищувачі доводиться використовувати для знищення безпілотників, вартість яких може бути неспівмірною з вартістю засобів перехоплення.
На думку Іренеуша Новака, Польщі необхідно створити цілий спектр засобів протидії безпілотникам, які відповідатимуть різним типам загроз. Водночас зосереджуватися виключно на дронах було б помилкою: Росія продовжує використовувати крилаті та балістичні ракети, а також розвиває високотехнологічні системи озброєння. Окреме занепокоєння командувача викликають терміни постачання озброєнь та інтеграції складних систем. Зокрема, затримки виникають під час впровадження F-35 і сумісності різних типів ракет.
«Але ми вже не живемо в умовах мирного часу. Ми перебуваємо в перехідній ситуації між станом нижче порогу застосування п'ятої статті НАТО, безпосереднім застосуванням цієї статті та сценаріями подальшої ескалації. Ми знаходимося в цій невизначеній сірій зоні», — наголосив Іренеуш Новак.
Фактично йдеться про зміну вимог до всієї оборонної промисловості. В умовах, коли загрози можуть виникнути будь-якої миті, багаторічні цикли розробки, виробництва та постачання дедалі складніше узгоджувати з потребами військових.
Однак навіть найшвидше виробництво ракет, безпілотників і систем ППО не вирішує інше фундаментальне питання: чи зможуть союзники діяти разом, якщо виникне масштабна загроза для безпеки Європи? Це питання виходить далеко за межі військової техніки. Польська система протиповітряної оборони є частиною ширшої архітектури безпеки НАТО, а її ефективність залежить від координації союзників, доступності озброєнь, розподілу військових ресурсів і готовності Сполучених Штатів виконувати свої зобов'язання перед Європою. Саме тут технологічна дискусія про захист неба переходить у політичну — про майбутнє трансатлантичного союзу.
Під час Warsaw Security Forum 2026 голова Комітету Сенату США з питань збройних сил Роджер Вікер запевняв, що Вашингтон має достатньо ресурсів для виконання міжнародних зобов'язань, навіть якщо адміністрації Дональда Трампа доведеться одночасно вирішувати питання України та Ірану.
«Можливо, доведеться перерозподілити певні ресурси, щось перемістити, поєднати різні можливості. Але ми впораємося із завданням: і допомагатимемо Україні, і завершимо те, що президент планує зробити в Ірані після виборів», — заявив Роджер Вікер.
Він також наголосив, що підтримка трансатлантичного альянсу залишається сильною серед представників обох американських партій.
«Ізоляціонізм у США був завжди. Певною мірою він присутній і сьогодні, але це не позиція більшості Сенату США. І республіканці, і демократи рішуче підтримують трансатлантичний альянс».
Ця заява мала продемонструвати, що американська підтримка НАТО не залежить виключно від політичних уподобань однієї адміністрації. Проте наскільки міцним є це партнерство на практиці? Колишня постійна представниця США при НАТО Джулі Сміт, яка понад три десятиліття працює у сфері трансатлантичної безпеки, вважає, що нинішній період став одним із найскладніших за весь час її професійної діяльності.
Вона відзначає позитивні зміни в європейській оборонній політиці: країни НАТО збільшують військові бюджети, інвестують у власні армії та поступово беруть на себе більшу відповідальність за безпеку континенту. Особливо Джулі Сміт відзначила Польщу, яка, за її словами, послідовно нарощувала оборонні витрати ще до того, як це стало загальноєвропейською тенденцією. Однак фінансові інвестиції не усувають політичних суперечностей.
«Останні півтора року були надзвичайно мінливими. І історія з Гренландією справді підірвала частину довіри. [...] Наші союзники і досі сприймають Сполучені Штати як певною мірою непередбачуваного партнера. На мою думку, зараз між нами існує дефіцит довіри», — зазначила Джулі Сміт.
Ідеться про наслідки напруження навколо Гренландії, відносин Вашингтона з європейськими партнерами та непевності щодо майбутнього американської політики стосовно Росії й України.
Для європейців це означає необхідність переосмислити власну роль у системі безпеки. І тут виникає своєрідний парадокс: Європа стає військово сильнішою, але трансатлантичні відносини водночас переживають складний період.
«З одного боку, сьогодні ми маємо одних із найспроможніших союзників за останні десятиліття. Вони вкладають у власну оборону кошти, яких ми не бачили з 1980-х років. Це безумовно позитивний момент», — пояснює Джулі Сміт.
Проте збільшення європейських військових можливостей неминуче впливатиме на розподіл політичного впливу всередині Альянсу.
«Ми звикли бути лідерами. Звикли визначати напрямок і говорити: "Рухайтеся за нами". Однак у міру того, як європейські союзники нарощуватимуть військові можливості та більше інвестуватимуть у власну безпеку, може виникнути ситуація, коли вони скажуть: "Зачекайте, ми маємо інше бачення. Ми хотіли б рухатися в іншому напрямку"».
На думку колишньої представниці США при НАТО, Вашингтону доведеться пристосовуватися до нових форматів відносин, у яких європейські партнери матимуть більше можливостей впливати на спільні рішення.
Аудіоверсія матеріалу — у прикріпленому файлі.
Вікторія Машталер/ Тарас Андрухович