Іноземні добровольці, які приїхали захищати Україну, стали частиною її історії. Дехто з них віддав за неї життя, а їхні родини досі чекають на повернення близьких і відповіді про їхню долю. Лорен Гійом — директорка зі стратегічних питань американського R.T. Weatherman Foundation, яка раніше займалася лобіюванням українських інтересів і військової допомоги Україні в Конгресі США, а нині є правою рукою президентки фонду Меган Моббс. Сама Моббс — ветеранка Армії США та донька американського генерала Кіта Келлога, колишнього спеціального представника президента США з питань України та Росії. У розмові з Лорен — про іноземних добровольців, вдячність українців, пошук та ідентифікацію загиблих, підтримку родин і про те, чому пам'ять про кожного захисника має залишитися частиною української історії.
Від гуманітарної допомоги до підтримки родин загиблих і зниклих безвісти
R.T. Weatherman Foundation розпочав роботу в Україні в лютому 2022 року, а безпосередньо на місці команда працювала вже з березня. Спочатку головним завданням була гуманітарна та медична допомога. Фонд створив логістичний коридор і центр у Румунії, звідки доставляв необхідні вантажі на схід України — у регіони, куди не могли дістатися навіть великі міжнародні організації.
Однак із часом потреби країни змінювалися, а разом із ними — і пріоритети організації. Знайомство з американськими, польськими, британськими та іншими іноземними добровольцями, які приїхали захищати Україну, відкрило для команди ще одну масштабну проблему: долі військових, які загинули на полі бою, але досі вважалися зниклими безвісти, та їхніх родин, що залишалися за тисячі кілометрів від України.
Особливо складно було сім'ям, які не могли отримати інформацію про близьких, перебуваючи у США чи інших країнах. Саме підтримка таких родин поступово стала одним із ключових напрямів роботи фонду.
Сьогодні діяльність організації охоплює три основні сфери. Перша — фізичне здоров'я: допомога військовим та навчання бойових медиків надавати критично важливу допомогу безпосередньо на полі бою. Друга — психологічна підтримка людей, які пережили ПТСР, зокрема колишніх військовополонених, працівників Національної поліції, військових і цивільних, які зазнали тортур. Третя — підтримка родин загиблих і зниклих безвісти.
Для Лорен Гійом ця остання тема має й особистий вимір. До приєднання до фонду вона працювала у Вашингтоні, де займалася адвокацією військової допомоги Україні. Саме під час зустрічей із батьками американських військових, які зникли безвісти в Україні, вона ближче познайомилася з роботою R.T. Weatherman Foundation.
Ще один, менш помітний фронт — повернути людей їхнім родинам
Одним із найважливіших напрямів роботи фонду стала допомога в пошуку та ідентифікації загиблих. Спочатку організація зосереджувалася переважно на іноземних добровольцях, які зникли безвісти. Але згодом стало зрозуміло, що проблема значно масштабніша: десятки тисяч українців також зникли безвісти, а їхні родини чекають на повернення близьких.
Фонд почав співпрацювати з українськими державними структурами, зокрема з Офісом Президента України, Міністерством охорони здоров'я та Міністерством внутрішніх справ. Організація надавала рекомендації щодо вдосконалення судово-медичного процесу ідентифікації загиблих, допомагала моргам, передавала необхідне обладнання та підтримувала впровадження додаткових методів ідентифікації.
Головне завдання — забезпечити збір максимальної кількості інформації про кожне знайдене тіло чи останки, щоб державні органи могли встановити особу загиблого. Важливо, щоб фахівці на місцях могли виконувати цю роботу якісніше, швидше та безпечніше.
Лорен наголошує: навіть якщо бойові дії припиняться завтра, тисячі українських родин усе одно залишатимуться в очікуванні. Їм потрібно не просто дізнатися про долю близької людини, а й отримати можливість попрощатися, поховати її та вийти зі стану невизначеності, який не дозволяє пережити втрату.
«Ця місія триватиме роками. Ми розуміємо, що дуже багато ресурсів сьогодні спрямовується на бойові дії на передовій. Але паралельно існує ще одна, менш помітна боротьба — боротьба за те, щоб повернути людей їхнім родинам».
Іноземні добровольці: мотивація, труднощі та відповідальність
За словами Лорен Гійом, за час повномасштабної війни змінилися не лише потреби України, а й мотивація іноземців, які приїжджають до країни. Ті, хто прибув на початку вторгнення і залишився, часто керувалися передусім переконаннями, принципами свободи та державного суверенітету.
«Для них важливі передусім українці», — говорить Лорен.
Водночас сьогодні на рішення іноземців можуть впливати й інші чинники: грошове забезпечення, фінансові пільги або можливість здобути професійні навички. Це, на її думку, може формувати інший портрет добровольця. Вона також зауважує, що не всі приїжджають із доброчесними намірами, а реальні умови служби не завжди відповідають очікуванням, сформованим під впливом інформації в інтернеті.
Саме тому цього року фонд розпочав співпрацю із заступницею міністра оборони Любов'ю Галан та її командою. Йдеться про покращення умов служби іноземців, дотримання їхніх прав і створення ефективнішої системи супроводу військовослужбовців та їхніх родин.
Сьогодні фонд підтримує понад 300 родин із 36 країн. Найчастіше вони намагаються насамперед з'ясувати долю близьких і повернути їх додому. Водночас є сім'ї, які домагаються належних виплат та інших фінансових прав, передбачених за службу і жертву їхніх рідних. Це створює додаткове навантаження на військові підрозділи та державний бюджет.
Лорен підкреслює, що фонд не прагне замінити українські державні структури. Навпаки, він хоче передати їм накопичений досвід і допомогти зробити систему кращою, щоб військові підрозділи могли супроводжувати іноземних військовослужбовців на всіх етапах — від початку служби до її завершення. У фонді цей підхід називають принципом «від колиски до могили».
27:53 00906C5A.mp3 Лорен Гійом із R.T. Weatherman Foundation: «Україна програє, якщо ми забудемо, заради кого ведеться ця боротьба»
«Чи не загинув мій син даремно?»
У жовтні 2026 року R.T. Weatherman Foundation організував поїздку до Києва для 12 членів родин американських військових. Половина з них досі мала близьких, які вважалися зниклими безвісти. В інших випадках рідних уже повернули додому й офіційно визнали загиблими.
Для цих сімей різниця принципова. Ті, хто отримав тіла близьких, принаймні знають, що сталося, можуть поховати їх і пережити втрату. Родини зниклих безвісти залишаються без відповідей і живуть у постійній невизначеності.
За словами Лорен, під час перших розмов із родинами фонд часто чує болісні запитання:
«Чи справді Україна як країна цінує те, що мій син приїхав зі США захищати її? І чи не загинув він даремно?»
Ці слова особливо важко чути, адже за ними стоїть біль батьків, які не знають, що сталося з їхніми дітьми, і намагаються зрозуміти, чи пам'ятає країна, за яку ті воювали, про їхню жертву.
Під час жовтневої поїздки американські родини змогли побачити Україну, поспілкуватися з українцями, які також втратили близьких, і відчути вдячність людей. Особливо їх вразило те, як українці вшановують загиблих військових: коли проїжджає похоронний кортеж, автомобілі зупиняються, люди виходять, стають на одне коліно та віддають шану загиблому.
Для тих, хто перебуває за тисячі кілометрів від України, побачити це особисто означає набагато більше, ніж просто почути слова співчуття. Родини змогли відчути, що їхніх близьких пам'ятають і що український народ вдячний їм.
Пам'ять про іноземних добровольців має стати частиною історії України
Один із масштабних задумів R.T. Weatherman Foundation — створення в Україні постійної виставки або меморіалу, присвяченого іноземним добровольцям. Тим, хто загинув, зник безвісти або продовжує воювати за Україну.
«Найважливіше, що ми можемо зробити вже зараз, — це розповідати світові про кожну людину, як українця, так і іноземця», — наголошує Лорен.
Два роки тому фонд уже створив тимчасову музейну виставку FOR FREEDOM у Музеї війни біля монумента «Батьківщина-мати». Відвідувачі могли познайомитися з історіями іноземців, які приїхали захищати Україну, побачити їхній досвід, дізнатися про бойові завдання, труднощі служби та повсякденне життя на фронті.
Це були історії звичайних людей, які залишили вдома родини, дітей і звичний комфорт, оскільки вважали захист України настільки важливим, що були готові віддати за нього життя.
Для фонду важливо, щоб ці історії не зникли після завершення війни. Іноземні добровольці мають отримати своє місце в українській історичній пам'яті нарівні з українськими захисниками.
«Дві банки Coca-Cola, які так і не забрав Далтон»
Однією з найбільш емоційних історій, якими поділилася Лорен, стала історія американського добровольця Далтона Медліна.
Працюючи з його родиною, вона отримала військовий рюкзак і кілька коробок із особистими речами. Перебираючи їх, знайшла два брудні, вкриті болотом, майже протерті до дірок чорні черевики. А всередині лежали дві банки Coca-Cola.
Як з'ясувалося, серед військових існує традиція залишати в черевиках пачку сигарет або кілька банок улюбленого напою, щоб забрати їх після повернення з бойового завдання. Далтон загинув під час останнього завдання і так і не повернувся за своїми двома банками Coca-Cola.
Лорен з особливим хвилюванням згадує цю знахідку. Далтон також був із Техасу, звідки родом і вона сама. Його батьки були одними з перших, із ким вона познайомилася ще під час роботи у Вашингтоні.
За згодою родини фонд вирішив виставити черевики та банки Coca-Cola на Київському залізничному вокзалі — місці, через яке постійно проходять українські та іноземні військові, вирушаючи на фронт або повертаючись звідти.
Для Лорен ці речі стали символом спільної військової жертви: людей, які залишають свої домівки, родини та звичне життя, щоб захищати Україну.
Але за цим символом стоїть реальна історія. Тіло Далтона досі не повернули додому. Його статус було змінено через складну судову процедуру, а фонд продовжує підтримувати його родину.
Ці черевики нагадують не лише про одного американського добровольця, а й про всіх військових, які досі вважаються зниклими безвісти та чиї імена ще не встановлені.
«У нас набагато більше спільного, ніж може здаватися»
Сама Лорен Гійом також має особистий зв'язок із кількома країнами. Вона не має українського походження, певний час жила в дитинстві в Польщі, а виросла у Сполучених Штатах. Завдяки роботі фонду вона долучилася до підтримки України та сформувала власний зв'язок із цією країною, її людьми та історією.
«Від Польщі та США до України й багатьох інших країн світу — у нас набагато більше спільного, ніж може здаватися», — говорить вона.
На її переконання, головне, що об'єднує людей із різних країн, — це спільні цінності та готовність захищати одне одного.
«Ми повинні пам'ятати, що нас об'єднує. І це завжди люди. Це захист тих самих людей, наших сусідів».
Саме з цим пов'язана й одна з найсильніших думок Лорен про нинішню боротьбу України:
«Україна програє, якщо ми про це забудемо — якщо забудемо, з чого все почалося і заради кого ведеться ця боротьба».
Говорячи про відповідальність світу, Лорен також згадує відвідування Аушвіца. Для неї це стало нагадуванням про те, як людство колись пообіцяло пам'ятати історичні трагедії та не допустити їх повторення. Однак сьогодні, за її словами, є країни й люди, яким бракує моральної сміливості відкрито виступати проти того, що відбувається.
Саме тому, як додає Лорен, підтримка України залишається необхідною. Адже гине надто багато людей — як військових, так і цивільних.
Повну розмову з Лорен Гійом можна прослухати у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович