Однією з найбільших несподіванок повномасштабної війни Росії проти України є гучний провал російської авіації, котра незважаючи на колосальну технічну та кількісну перевагу навіть після понад 9 місяців не здатна впоратися з українською ППО. Більше того, жива і українська авіація, яка завдає агресору важких втрат.
Саме війні у повітрі між Росією та Україною була присвячена доповідь професора Лукаша Надольського з Музею сухопутних військ в Бидгощі.
Доповідь прозвучала на засіданні військової секції Товариства поціновувачів історії у Варшаві. До вашої уваги фрагменти цього виступу.
Фахівець детально представив хід повітряної війни.
Росіяни почали із масованого удару крилатими та балістичними ракетами. Також велася інтенсивна радіоелектронна боротьба з українською ППО. Ці дії були дуже ефективними. По суті, ракетні удари по авіабазах виявилися неефективними, але перший удар систем радіоелектронної боротьби (РЕБ) по українських комплексах ППО Бук і С-300 були ефективними. Російські РЕБи хоч і не паралізували українську ППО, але серйозно її струснули своїм ударом.
Українська авіація була змушена реагувати, щоб російські літаки не знищили наземні частини. У бій були послані українські винищувачі, зазнаючи при цьому серйозних втрат. Впродовж декількох днів у повітряних боях було збито щонайменше 7 машин. Одночасно з цим російські літаки атакували цілі навіть за 300 кілометрів від кордону або лінії фронту. Протягом дня нальоти здійснювало від 100 до 150 літаків. Росіяни також завдавали ударів протирадарними ракетами, що було спробою знищення української ППО.
Водночас, експерт підкреслює, що російській операції далеко в плані ефективності до аналогічних операцій США або Ізраїлю, навіть незважаючи на колосальну перевагу в авіації та ракетних силах.
Дії проти української ППО не були великою операцією, що є характерним для дій американських або ізраїльських ВПС. Іншими словами, це не був повтор ліванського сценарію 1982 року. Дії росіян мали точковий характер, певною мірою вони були успішними, але це не було елементом глибокої стратегії, і їм не вдалося знищити українську ППО.
Тим часом, як відомо, ситуація на землі для росіян почала ставати критичною. Варто зазначити, що російська ППО мала власні проблеми. По-перше, вона не діяла в межах дивізіонів, які б підтримували один одного. Саме тому в перші дні війни українські дрони Байрактар ТБ2 могли атакувати розтягнуті російські колони. Пізніше ситуація змінилася.
Аналітик підкреслює, що успіхи ЗСУ в наземній війні і великі втрати внаслідок роботи української ППО змусили російську авіацію відмовитися від планів знищити її. Нальоти вглиб української території припинилися.
Ситуація на землі змусила російську авіацію відмовитися від атак на українську ППО, позаяк для цього була необхідна підтримка сухопутних сил. А по-друге, російські засоби радіоелектронної боротьби впливали на системи власних сухопутних військ, створюючи їм перешкоди та порушуючи їхню роботу. Ці два фактори змусили росіян припинити спроби знищення української ППО та перекинути всю авіацію на підтримку сухопутних сил. Спочатку вони намагалися працювати з середніх висот, але наштовхнулися на вогонь українських С-300 та Буків.
Варто зазначити, що десь через два тижні українці, так би мовити, прийшли до тями. Українські війська протиповітряної оборони вийшли з-під удару перших днів та перемістилися на нові позиції. Їхня ППО знову почала надзвичайно ефективно працювати. Символічний перелом настав десь 5-6 березня, коли можна говорити про підтверджену втрату російськими військово-повітряними силами десятьох збитих машин (йдеться про літаки та гелікоптери). Це стало свідченням важких втрат російської авіації.
Як пояснює професор Лукаш Надольський, втрати зумовили кардинальну зміну тактики, яка в загальних рисах характеризує дії російської авіації і на поточному етапі війни.
Російські літаки «притиснулися» до землі. Почався етап польотів на надмалих висотах і стрільби ракетами під кутом 40-45 градусів. Ефективність такої тактики виявилася невисокою. Російські машини кидалися в атаку з середніх висот лише у критичних ситуаціях на фронті. Таким прикладом є 24 вересня, коли під час українського наступу були вислані 2 Су-34 із 47-го винищувального авіаційного полку. Цікаво, що незважаючи на те, що вони злітали разом, пізніше пілоти розділилися для атаки двох окремих цілей. Штурмовики не взаємодіяли між собою, не слідкували один за одним. Внаслідок чого обидві машини були збиті українською ППО.
Водночас, фахівець відзначив успіх штурмових гвинтокрилів Повітряно-космічних сил Росії, які, за його даними, знищили десятки одиниць української бронетехніки, а також успішно підтримували десантні операції.
Професор Надольський також зазначає, що якщо у випадку роботи військ ППО українці дали жорстку відсіч ворожим літакам, то у випадку прямих повітряних боїв росіяни повністю їх переграли.
Потрібно однозначно заявити, що повітряні бої — це єдиний аспект дій російської сторони, який мав шалений успіх. Фактично це єдине, що справді вдалося росіянам у війні з українцями. Чим це зумовлено? В першу чергу це пояснюється колосальною технічною перевагою російських літаків та авіаційних ракет. На слайді ми бачимо російські машини МіГ-31 та МіГ-35. Вони використовують ракети Р-77, радіус дії яких становить 100 кілометрів, а ракети Р-37 — понад 200 км. Натомість українці мають ракети Р-27 із радіусом дії близько 80 км. Більше того, російські ракети, особливо Р-77, належать до класу «вистрілив і забув». Пілот робить залп і ракети самостійно наводяться на ціль, що, зрозуміло, дає російським пілотам значно більше шанси вижити. В той же час, українські пілоти змушені весь час наводити ракети на ціль за допомогою бортового радару, що ставить їх у незручне становище.
Фахівець підкреслює, що така технічна перевага мала вплив на результати повітряних боїв. За його підрахунками, є підстави говорити про 15 підтверджених збитих українських машин на кінець листопада. Водночас, ВПС України у прямих зіткненнях збили 1-2 ворожі літаки.
Професор Надольський також підвів загальні підсумки.
З точки зору ефективності тактики, потенціал російської авіації нижчий від американського середини 60-х років ХХ століття. Проте, як я вже зазначав на початку, в плані боротьби з українськими військами протиповітряної оборони росіяни були ближчими до того, щоб її, так би мовити, «вирубати», ніж нам це здавалося раніше. Однак поступає інформація, яка свідчить про те, що росіяни все частіше припускаються помилок, які зумовлені загальною ситуацією на фронті, але, мабуть, це також пояснюється тим, що росіяни були просто неготові до настільки запеклого спротиву українців — як на землі, так і в небі.
Матеріал підготував Назар Олійник