Після зустрічі 15 серпня Трампа з Путіним на Алясці, що викликала побоювання про нову «Ялту», новий тиждень у США розпочався дипломатичним імпульсом. 19 серпня до Білого дому прибули з одного боку Володимир Зеленський, а з іншого — потужна група європейських лідерів з метою підтримки президента України у перемовинах з Дональдом Трампом. У складі цієї групи були президент Франції Емманюель Макрон, канцлер ФРН Фрідріх Мерц, прем’єр Італії Джорджа Мелоні, голова уряду Великої Британії Кір Стармер, президент Фінляндії Александр Стубб, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен та генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Прикметно, що за столом переговорів у Вашингтоні, метою яких стало завдання зрушити з місця багатовимірний процес врегулювання війни в Україні, не було представника Польщі.
Під час зустрічі Трампа, Зеленського і європейських лідерів у Білому домі увага була зосереджена на гарантіях безпеки України. США, за словами Трампа, готові підтримати європейські зусилля щодо їхнього забезпечення — проте без залучення американських військ і без членства України в НАТО. Також стало відомо, що союзники можуть запропонувати Україні гарантії безпеки, подібні до п'ятої статті НАТО. Про це, зокрема, згадала Мелоні.
Впадало в очі, що Зеленський цього разу намагався сподобатися Трампу, наполегливо висловлював вдячність американському президенту і назвав його запевнення «сильним сигналом». Розмова також стосувалась можливості проведення трьохсторонньої зустрічі з Путіним. Трамп вже розпочав її організацію після телефонного зв’язку з російським диктатором, перервавши для цього саміт з Зеленським і європейськими лідерами.
Європейські лідери і Зеленський закликали до припинення вогню перед переговорами, але Трамп дистанціювався від цієї умови, замінивши її на довготривалу мирну угоду, узгоджену в подальших переговорах.
Трамп випромінює оптимізм щодо досягнення угоди між Україною і Росією, чи принаймні вдає це. Він вважає, що перспектива миру — це питання тижнів. Financial Times теж пише, що ця «переговорна машина», тобто мирна ініціатива Трампа, рухається стрімко, але невідомо куди вона прямує.
Чи ми є ближче до омріяного миру після цього саміту у Вашингтоні і зустрічі Трампа з Путіним в Анкориджі, чи радше віз там, де він був раніше? За коментарем я звернувся до політолога, професора Влодзімєжа Марціняка, який був послом Республіки Польща у РФ в 2016—2020 роках:
«Мені здається, — каже професор, — що у випадку з Вашингтоном є більша ясність. Тобто, розпочалися конкретні розмови щодо так званої коаліції охочих. Лунають декларації про участь окремих держав у майбутніх певних стабілізаційних силах в Україні. Не знаю, як їх назвати — миротворчими чи тими, що мали б гарантувати безпеку. І, здається, ухвалено рішення створити тристоронню американо-європейсько-українську комісію щодо гарантій безпеки.
Тож попередні дуже загальні декларації ще не можна назвати конкретними, але створено певні процедури роботи над тим, аби вони поступово отримали більш визначені обриси».
Політолог вважає, що важливим є й те, що європейські політики, які прибули до Вашингтона, чітко заявили, що визнають лідерство президента Трампа:
«Досі це піддавалося сумніву й вносило чимало плутанини. Тому, з цього погляду, я б сказав, що, можливо, це вже крок у напрямі, ну, не знаю — миру чи перемир’я. Важливим є й те, що робота зосередилася нині на організації саміту, зустрічі президента Зеленського з Путіним. Тобто, зміщено акценти. Раніше Трамп головно зосереджувався на питанні обміну територіями, а тепер — на двосторонній зустрічі, а вже потім — можливо, й на тристоронній — Трамп, Путін і Зеленський. І я б сказав, що це також є досить важливим результатом зустрічі у Вашингтоні».
Неозброєним оком помітно, як змінилося ставлення Трампа до алгоритму, необхідного, аби покласти край війні в Україні. Спочатку він говорив, що потрібне перемир’я, і це має бути передумовою будь-якої угоди. А тепер з’ясувалося, що ні, перемир’я не потрібне, що краще відразу мир, і припинення вогню не є обов’язковою умовою, яка має передувати мирній угоді. З російського погляду, перемир’я й справді не є необхідним. І це, напевно, доволі тривожний момент. Чи не так?
«Так, безумовно, — каже професор. — Вже якийсь час тому президент Зеленський погодився з пропозицією Трампа, що потрібно прагнути передусім до припинення вогню чи його замороження. Перемир’я — це вже більш формальний стан, заснований на взаємній двосторонній чи багатосторонній угоді.
І мені видається, що саме з цією пропозицією — укласти мирну угоду — Путін приїхав на Аляску. Він, очевидно, використовує прагнення Трампа здобути лаври миротворця й прославитися як політик, що встановлює мир у різних регіонах світу. І це, без сумніву, потенційно небезпечно для України, адже мирна угода означатиме й правове закріплення змін кордонів України. Однак мені здається, що той факт, що Трамп зараз зосередився на питанні зустрічі спершу двосторонньої, а потім тристоронньої, є певною мірою вигідним, бо відсуває цю проблему в часі».
Як вже слушно було зауважено, ми весь час перебуваємо у сфері припущень, контрольованих і менш контрольованих витоків інформацї. Ми достеменно не знаємо, яким був насправді зміст зустрічі на Алясці американців з росіянами. Але так чи інакше виглядає достовірно, що Путін запропонував Трампу зосередитися на питанні територій, нав’язуючи йому думку, що проблема стосується лише земель, і що потрібно, аби Україна відмовилася від частини Донбасу, яку контролює, — західної ділянки, де розташовані потужні укріплення, які росіянам майже за три з половиною роки так і не вдалося захопити і начебто це уможливить вирішення конфлікту. А далі — «замороження» конфлікту без жодних серйозних гарантій. І, мабуть, Трамп теж, здається, вірить у те, що ця війна точиться довкола територій, а не в тому, що її справжній сенс — це війна Росії проти України. Йдеться про знищення України, її розчленування та встановлення контролю над обрубком держави, яка стане маріонетковою щодо Росії.
Трамп, мабуть, виходить із того, що українці все одно відступлять із Донбасу, бо рано чи пізно регіон буде захоплений російськими військами, і тому, пропозиція Путіна в його очах — це вигідна угода.
І тут криється велика небезпека: таке спрощене уявлення може призвести до того, що Трамп тиснутиме саме на Зеленського, а не на Путіна. Професор Марціняк вважає такий сценарій обґрунтованим:
«Дійсно, такі побоювання були — особливо перед самітом в Анкориджі і відразу після нього. Адже тоді Трамп теж говорив про цю ідею обміну територій — хоча й не зовсім було зрозуміло, що це мало означати.
Про це говорив також і Стівен Віткофф вже після зустрічі на Алясці, чітко згадуючи Анкоридж. Щось тоді сталося? Важко сказати, чому не було досягнуто угоди. Але виглядало на те, що саміт, може, й не було зірвано, проте його перервали. Чому так сталося — невідомо. Можливо, російські пропозиції чи вимоги були занадто радикальними навіть для президента Трампа. Здається, вже після переговорів на Алясці Трамп перестав стільки говорити про обмін територій. Розмова президентів Зеленського і Трампа була доброю нагодою з’ясувати ці питання. Можливо, Трамп і не знає, де саме Краматорськ чи Слов’янськ, але це вже справа президента Зеленського — пояснити все і з точки зору гарантій безпеки України, бо це ключові питання».
Політолог каже, що російські вимоги є водночас нахабними й наївними:
«Вимагати, щоб Україна відвела війська із західної частини Донецької області, яку росіяни так і не можуть здобути — це абсолютно нереалістично. І саме це завдання українського президента та дипломатії — пояснювати й переконувати у цьому. Потрібна аргументація фактами.
Відомо, що в Овальному кабінеті була карта України з позначеними окупованими територіями. Якщо придивитися уважно до цієї карти, видно, що Росія здобула значні територіальні успіхи у 2022 році, але далі її армія з величезними труднощами й ціною колосальних втрат просувається вперед».
Вкрай принциповим і ключовим питанням є гарантії безпеки. У Вашингтоні пролунала думка, що це, може, й не буде вступ до НАТО, але щось на зразок П’ятої статті Альянсу. Хоча незрозуміло, як саме це мало б виглядати. Окрім того, для Росії поява міжнародних контингентів — британських, французьких чи німецьких військ — на українській території є неприйнятною. Москва ж увесь час переконувала, що війна точиться довкола того, аби війська НАТО не стояли на російському кордоні. А тут ідеться про те, що якісь підрозділи справді можуть опинитися на лінії зіткнення з росіянами. І Москва до цього не допустить. Залишаються лише паперові гарантії, а підписані з Росією гарантії, як відомо, не варті нічого.
Якими ж мають бути гарантії, аби Україна була справді захищена від нового російського вторгнення?
«Зрозуміло, що російські гарантії нічого не варті. Врешті-решт, гарантією безпеки будь-якої держави є її власна армія — це основна запорука. У випадку з Україною є свої особливі проблеми. Є складнощі з мобілізацією — і вже зараз це відчутно, бо дуже часто Україні бракує особового складу. Друга проблема — це озброєння: як розвиток власного виробництва, так і імпорт. Добрим кроком в цьому напрямку стала пропозиція Володимира Зеленського профінансувати закупівлі озброєнь для України на суму 90 мільярдів доларів. Це величезна цифра. І хоча невідомо, чи вдасться знайти такі гроші, сам підхід — правильний. Це правильна мова у розмові з Трампом, адже йдеться про гігантські замовлення. І це був би серйозний приплив зброї для України — тобто реальні гарантії».
У Польщі ж тим часом йде гостра дискусія щодо того, чому Варшава не була присутня за столом переговорів у Вашингтоні. Чия тут провина? Чи це наслідок реального становища і сили Польщі у Європі, чи радше результат непорозумінь і браку координації між урядом Дональда Туска та канцелярією президента Кароля Навроцького, які належать до протилежних, ворогуючих політичних таборів?
«Певне значення має і фактор потенціалу Польщі. Вона не є великою потугою, а радше середньої ваги європейською державою. Водночас з огляду на географічне положення її участь була б важливою. Але важко сказати, хто організовував цей виїзд до Вашингтону. Можливо, ініціатива виходила від німців, або ж це була спільна німецько-українська ідея. Відтак організатори контактували, можливо, лише з урядом. Або були ще інші причини. Факт у тому, що польсько-українські відносини вже давно не є такими добрими й близькими, як на початку війни. І невідомо, чи президент Зеленський наполягав на участі Польщі. Відповіді представників польського уряду, МЗС і канцелярії президента розходяться в цьому питанні, і ясності в цій справі в мене немає».
На зустрічі у Вашингтоні був присутній президент Фінляндії, невеликої європейської країни, але він має особливі відносини з Трампом, зрештою глава польської держави теж має прихильність американського лідера. І Польща вустами президента Навроцького могла б заявити: «Наш внесок у допомогу Україні є великим, тож ми також хочемо брати участь у визначенні майбутнього миру, бо це питання безпеки східного флангу й Польщі».
Навроцький під час візиту до Вашингтона, який відбудеться 3 вересня, може сказати Трампу: «Ми також повинні бути серед цих європейських лідерів». Чи має Польща шанс «вписатися» до цього формату коаліції охочих?
«Звичайно, такий шанс є, але, як вже сказав, проблема в тому, що саме європейські країни самі, або разом із Зеленським ініціювали свій візит. А поява українського президента у Вашингтоні відбулася радше з ініціативи американської сторони. Саме тому, до них належало рішення звернутися до Польщі, аби там був польський представник.
Тут ще й накладається і внутрішній політичний конфлікт у Польщі, що призводить до поганої координації дій між канцелярією президента та урядом у цьому та інших питаннях. Зрозуміло, що це дуже погано. Гадаю, що президент Фінляндії не має таких внутрішніх труднощів і вже давно є президентом і віддавна підтримує добрі стосунки з Трампом. Натомість Навроцький — новий президент, ще не встиг сформувати особистих політичних відносин із ним, лише має з ним ознайомчі контакти.
Відповідаючи безпосередньо на Ваше запитання, скажу, що шанс вирішити це питання дійсно є, і президент Навроцький може про це говорити з президентом Трампом, що він хоче, аби його запрошували на такого роду консультації».
Матеріал підготував Назар Олійник