У Києві презентували дослідження Інформаційно-консультативного жіночого центру «Воєнні злочини РФ: вплив патернів сексуального насильства під час конфлікту у розбудові підтримки постраждалих». Автори наголосили, що тисячі українців стали жертвами сексуального насильства російських окупантів, однак багато хто з них залишається поза увагою суспільства і держави.
Старший аналітик центру Олена Суслова окреслила дві ключові проблеми, які виявили під час роботи. Вона наголосила: «Перше – це те, що частина цих істот належить до миротворчих збройних сил Росії. Це оксюморон. Друге – це доволі молоді люди. Левова частка тих, хто вчинили ці злочини – це люди або молодші, або ті, хто має 30 років». Суслова пояснила, що ще одним відкриттям став концепт «конкуренції вразливості», який ускладнює шлях постраждалих до відновлення і стосується не лише жертв сексуального насильства, а й усіх вразливих груп.
21:46 01DBB84E.mp3 Сексуальне насильство як воєнний злочин: як Україні допомогти всім потерпілим
Правозахисники нагадали, що випадки зґвалтувань українців російськими військовими фіксують із 2014 року, проте довгий час вони не ставали поштовхом для формування державних механізмів реагування. Тепер, коли з полону повертаються тисячі цивільних і військових, стає зрозумілою масовість цього явища.
Голова громадської організації «Випускники» Олексій Сивак звернув увагу на категорію жертв, яка досі залишається в тіні: «Коли ми говоримо про воєнні злочини, ми часто зосереджуємося на жінках і дітях. І це правильно. Але сьогодні я хочу звернути увагу на іншу категорію постраждалих, яка часто залишається в тіні. Це чоловіки, котрі пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом», - сказав Сивак. За його словами, травма таких людей має власну специфіку – це не лише фізичний біль, а й сором, страх відчуження і втрачених можливостей.
Активіст тієї ж організації Олександр Максименко підкреслив, що держава ще не має навіть чіткої термінології для визначення цивільних полонених: «На жаль, немає в державі статистики, тому що держава не дуже переймається питанням цивільних полонених. Навіть термінологія не вживається така, як цивільне полонене». Максименко пояснив, що міжнародне право не передбачало таких випадків, однак український досвід потребує нових визначень і механізмів. При цьому жінки нині мають більше можливостей для медичної та соціальної реабілітації завдяки донорським програмам, тоді як чоловіки практично позбавлені такої підтримки.
Після 2022 року громадський сектор активізувався, створюючи нові механізми допомоги, заявила засновниця організації «SEMA Ukraine» Ірина Довгань. «Найбільш вразлива група постраждалих залишається найменш охопленою і саме з нею ще більше поглиблюється вразливість. Найбільш глибоко постраждалі люди схильні до того, щоб більше й мовчати», – сказала Довгань. Вона підкреслила, що розрив у можливостях допомоги жінкам і чоловікам є колосальною несправедливістю, яку потрібно подолати.
Юристка-міжнародниця Альбіна Басиста акцентувала на різноманітності груп потерпілих: «Ми бачимо, що це не однорідна група. Чоловіки, жінки, люди з інвалідністю, депортовані, внутрішньо переміщені особи. Це, власне, діти, народжені війною». На думку Басистої, уніфіковані підходи залишають значну частину груп невидимими, тому алгоритми оцінки потреб мають враховувати різні фактори, включно з трансгенераційною травмою.
Докторка філософії та молодший лейтенант Збройних сил України Олена Апчел звернула увагу на глобальний контекст і кризу демократичних цінностей. «Розмова про цю нюансованість вразливості для мене є основною ознакою того суспільства, де ми прагнемо жити, тих цінностей, за якими боремося», – зазначила Апчел. Вона закликала громадські організації працювати разом і ділитися ресурсами, щоб створювати простір довіри і краще захищати постраждалих.
Таким чином, експерти й активісти наголошують: сексуальне насильство як зброя війни РФ має багатовимірні наслідки для різних категорій жертв. Подолати цю проблему можна лише через індивідуальний підхід, системну роботу держави та партнерство громадських організацій, а також міжнародну підтримку, яка дозволить зробити потерпілих видимими й забезпечити їм справедливу допомогу.
Олександр Савицький