Українська Служба

Як російський саботаж у Польщі посилює антиукраїнські настрої

20.11.2025 20:59
Саботаж у Польщі — частина російської стратегії: Кремль діє руками інших, щоб сіяти страх і розкол серед суспільства та підживлювати антиукраїнські настрої. Про це у розмові з колишнім працівником різних польських спецслужб, полковником Гжегожем Малецьким
Аудіо
  • Як російський саботаж у Польщі посилює антиукраїнські настрої [колишній керівник Агентства розвідки полковник Гжегож Малецький]
 .
Ілюстративне фото.CC0 Public Domain/pxhere

Нещодавно Польща стала об’єктом одного з найсерйозніших актів саботажу на залізничну інфраструктуру за багато років. Слідчі розглядають інциденти як атаку терористичного характеру, найімовірніше ініційовану російськими спецслужбами.

За офіційними повідомленнями, підозрювані діяли за завданням російських структур — на це вказують попередні висновки Агентства внутрішньої безпеки та коментарі найвищих посадових осіб. Прем’єр назвав подію «безпрецедентним актом саботажу», а міністр закордонних справ — «державним тероризмом». Ці події вписуються у ширший контекст активізації гібридних дій по всій Європі, спрямованих на дестабілізацію, створення суспільної напруги та ускладнення підтримки України.

Про це я запросив поспілкуватися колишнього керівника польського Агентства розвідки, полковника Гжегожа Малецького. За його словами, серія диверсійних і саботажних дій у Польщі — це не окремі інциденти, а елемент ширшої російської стратегії, яка триває від початку повномасштабної війни проти України. Він наголошує, що йдеться не лише про вплив на інфраструктуру, а й про психологічний та політичний тиск:

«Ми повинні усвідомлювати, що це один з актів у ширшій стратегії дій, які ми спостерігаємо щонайменше від початку війни, тобто від нападу Росії на Україну. Тому ми не можемо розглядати цей інцидент окремо від загального контексту. Я маю на увазі всі попередні події диверсійно-саботажного характеру, тобто фактично такі, що мають риси терористичних дій — державного тероризму, як казав міністр Сікорський.

Ці дії відбуваються на території Польщі та спрямовані проти об’єктів зі стратегічним значенням або менш важливих об’єктів, підпали яких мають передусім пропагандистський чи символічно-іміджевий ефект. Тож загалом ідеться про демонстрацію агресивної позиції Росії, але руками інших виконавців. Так росіяни здійснюють певну демонстрацію сили, але не ставлять власний підпис, дистанціюючись і створюючи враження, що це не вони. Це типова поведінка Росії протягом багатьох років.

Крім того, ідеться про залякування польського суспільства, підвищення напруги між різними соціальними групами, зокрема в політичному середовищі. Про посів розбрату, викликання страху, апеляцію до базових суспільних страхів перед війною — з метою зменшити підтримку рішучої політики польської влади щодо Росії та України. У цьому випадку — щодо підтримки оборонних дій України. Тобто спектр цілей, які реалізуються, дуже широкий.

Окрім цього, ідеться також про посилення антиукраїнських настроїв у польському суспільстві — те, що Росія робить не лише від початку війни, а роками. Вона систематично через різноманітні операції впливу в Інтернеті та інформаційному просторі підсилює будь-які ресентименти й усі теми, особливо пов’язані з історією, які розділяють польський й український народи».


Posłuchaj
13:51 01E0C8CB.mp3 Як російський саботаж у Польщі посилює антиукраїнські настрої [колишній керівник Агентства розвідки полковник Гжегож Малецький]

 

Полковник Гжегож Малецький пояснює, що використання громадян третіх країн у диверсійних операціях — це усталена та вигідна для Росії практика. Завдяки таким виконавцям Москва може заперечувати власну відповідальність, створювати інформаційний хаос і підживлювати антиукраїнські настрої, коли виконавці мaють українські паспорти. Така стратегія дозволяє Росії уникати політичних коштів, маніпулювати громадською думкою та зберігати свободу дій у разі викриття:

«Росіяни традиційно й багато років використовували на свою користь громадян різних держав. Це відома методика — вербувати людей з інших країн для дій на території третіх держав. Йдеться про те, щоб у разі викриття можна було заперечити зв’язок цих осіб із Росією, удавати невинних і не залишати переконливих доказів російської участі. Вони залишають усе в сірій зоні для тих, хто не має чіткої впевненості, що за цим стоїть Росія. Брак прямих доказів дозволяє спрямовувати підозри на інші держави.

У цьому випадку, вербуючи осіб із українським громадянством, вони підживлюють антиукраїнські настрої, створюючи приводи для того, щоб перекладати відповідальність на Україну та її владу. Це класична російська тактика. Використання такого методу — вербування іноземців — дає Росії широкий спектр можливостей для маніпуляцій свідомістю суспільств Заходу.

Крім того, у разі викриття таких осіб вони не мають проблем із тим, щоб не втручатися, не вимагати їх звільнення, тобто їх руки «вільні». Це одна з методик, яку Росія активно розбудовує в інструментарії своїх спецслужб останніми роками. Щонайменше від нападу на Україну, але насправді ще раніше — після анексії Криму вони систематично розширювали такі інструменти, а справжній активний розвиток почався після 2018 року, коли сталася хвиля висилань російських дипломатів, підозрюваних у шпигунській діяльності в європейських країнах.

У той момент росіяни почали посилювати саме ці нетрадиційні інструменти ведення розвідувально-диверсійної діяльності. Натомість так звані «сплячі» агенти чи класичні шпигуни — це зовсім інша сфера, що вимагає конспірації, таємності, спеціалізованих методів і переслідує інші цілі, ніж дії диверсійно-саботажного характеру».

Полковник Малецький підкреслює, що двоє диверсантів, які втекли до Білорусі, не були випадковими виконавцями. На відміну від раніше затриманих осіб, яких Росія використовувала до простих і технічно нескладних дій, ці двоє мали спеціальну підготовку, доступ до вибухівки та професійні навички.

«Я від самого початку, коли ще не мали даних про цих осіб і детальної інформації про те, як саме була проведена ця диверсія, звертав увагу, що використання вибухових матеріалів однозначно вказує на те, що виконавцями були невипадкові люди. Це були спеціально підготовлені особи, які мали знання та фахові навички та яких свідомо скерували для виконання цього завдання. На відміну від усіх попередньо затриманих осіб, підозрюваних у діяльності саботажного чи диверсійного характеру.

У більшості, а фактично у всіх 55 випадках затриманих у Польщі осіб, це були випадкові люди, які не мали жодної спеціальної підготовки і виконували дії, що не вимагали професійних умінь. Натомість ці двоє — як ми тепер знаємо значно більше про спосіб проведення акції — підготували вибухові пристрої, і експерти однозначно заявляють, що це мали бути люди з дуже спеціалізованими знаннями, досвідом і навичками поводження з такими матеріалами. Це професіонали, а не випадкові виконавці».

Повертаючись до стратегічних цілей Кремля, полковник Малецький ще раз наголошує, що однією із головних є поглиблення розколу між поляками та українцями:

«Безперечно, це одна з головних цілей. Тим більше, що видно: попередні дії дають ефекти. Є чимало тривожних сигналів, що, наприклад, після останніх інцидентів із дронами над польським небом цей наратив,  який також поширюють різні дезінформаційні медіа та канали, керовані Росією, починає діяти. Достатньо велика частина суспільства, щоб Росії варто було в це інвестувати, піддається цьому впливу.

Ми бачимо, що в інтернеті найбільш популярними стали твердження, які приписують відповідальність за останній замах Україні. Понад 40% людей переконані, що це саме українські виконавці. Це прямий результат активної діяльності російських дезінформаційних служб, які посилюють такі наративи. І, звісно, створюють ґрунт для них за допомогою таких подій, як запуск дронів чи організація диверсій, що дає «паливо» для подальшого поширення цих історій через соцмережі, канали комунікації, телебачення і так далі. Це класична робота Росії, її спеціальність ще з часів Радянського Союзу.

Тепер вони просто використовують сучасні технологічні інструменти, щоби сіяти хаос і формувати антипатії — у цьому випадку антиукраїнські настрої серед тих, хто з різних причин не хоче приймати очевидні факти, які, по-перше, представляють державні органи, а по-друге — так звані офіційні медіа. Існує велика частина суспільства, яка загалом скептично ставиться до авторитетів. На жаль, це значною мірою стосується молодого покоління, яке з природних причин налаштоване критично до будь-яких авторитетів — такий уже цикл життя. І Росія це активно використовує, щоби «збивати з пантелику» цих людей, підсовуючи їм такі токсичні наративи».

Полковник Гжегож Малецький припускає, що певна взаємодія між Польщею та Україною у сфері протидії російським диверсіям, безумовно, існувала, бо такі повідомлення з’являлися, але зараз, аналізуючи ситуацію, видно, що її рівень був недостатній, аби розглядати загрози російської диверсії як спільні та однаково важливі для обох держав. Він додав, що необхідна рефлексія як серед польських політиків та у польському уряді, так і в українському, тому що відсутність співпраці або недостатня співпраця створює проблеми для обох сторін:

«Сподіваюся, що обидві сторони зроблять із цього висновки і вживуть відповідних та швидких заходів, які дозволять виробити кращі методи. Необхідна ґрунтовна реорганізація, спрямована на модернізацію, збільшення масштабу, запровадження нових форм і методів роботи служб безпеки. У межах цієї нової стратегії має бути враховано застосування нових форм і методів співпраці, а передусім — тісний обмін інформацією та проведення спільних операцій. Такі спільні операції вже були, адже медіа повідомляли, що ми мали спільні дії, пов’язані з виявленням мережі, яка готувала замах на президента Зеленського в аеропорту в Ясьонці.

Тож не можна сказати, що такої співпраці немає, але, як видно, її потрібно активізувати та вести у значно ширшому масштабі й у режимі реального часу. Обмін інформацією — це ключове питання. Спільні операції — це важлива річ, але найважливішим є обмін усією інформацією, яка може мати значення для запобігання та виявлення загроз, спрямованих проти безпеки дій на підтримку України, а також проти безпеки Польщі. І, звичайно, обмін інформацією про всіх осіб, які будь-яким чином можуть становити загрозу».

Тарас Андрухович