Технології дронів стали однією з ключових складових української оборони і водночас каталізатором для переосмислення ролі інновацій у військовій сфері в усьому світі. Поки європейські інституції роками погоджують технічні стандарти й обговорюють концепцію «антидронових стін», Україна змінює правила гри щомісяця.
Це підтверджує досвід однієї з українських компаній, де дрони збирають переважно жінки. Її представниця, яка з міркувань безпеки не називає себе, відкриває важливий вимір сучасної української індустрії: технологічний, соціальний і міжнародний водночас.
Російсько-українська війна стала полем для надзвичайно стрімкого розвитку технологій. Ще у 2022 році на фронті домінували цивільні «Мавіки», а сьогодні армія використовує широкий спектр апаратів — від FPV до дронів великої дальності та наземних роботизованих комплексів. Темп розвитку вражає: цикл оновлення технології становить приблизно чотири місяці, після чого виріб вже потребує модернізації. Масові потреби фронту змушують виробників рухатися швидше за будь-яку іншу країну. Попит зростає передусім на дрони з більшою дальністю, на «мідл-страйки», які є дешевшими й потужнішими за FPV, а також на великі крила, здатні долати десятки кілометрів. Українські інженери адаптуються до цих викликів блискавично.
Щодо компонентів, то українська індустрія досі залежить від імпорту. Більшість ключових деталей — китайського виробництва. Україна вже виробляє частину каркасів, моторів, пропелерів, камер, але комірки для батарей майже повністю імпортні. Європа так само залежить від Китаю, хоча деякі європейські компанії декларують повністю локальне виробництво. Насправді ж сировина часто все одно походить із Азії. Україна має потенціал зменшити цю залежність — зокрема, відновивши видобуток літію й запустивши власні акумуляторні лінії, однак це потребує інвестицій і часу.
Окрема болюча тема — використання України як полігону для іноземних технологій. Деякі закордонні компанії привозять свої розробки на тестування, адже в Україні можна отримати зворотний зв’язок не за десятиліття, а за лічені місяці. Це корисно для розробки, але ціна надто висока - війна, яка триває, забирає життя українців. Наша співрозмовниця каже, певною мірою Україна стала безкоштовним полігоном, і це неприйнятно, бо ціну за помилки платять українці, які гинуть. Україні потрібні суворіші стандарти бойового тестування, щоб уникнути небезпечних експериментів на фронті.
Європа водночас демонструє значне відставання. Деякі європейські програми протидії дронам досі оперують характеристиками, що не відповідають сучасним бойовим реаліям. Наприклад, вимога до дальності у 3 кілометри виглядає архаїчно на тлі українських апаратів, здатних долати десятки кілометрів. Європейська система надмірної бюрократизації уповільнює розвиток — поки нормативні органи пройдуть всі етапи узгоджень, технологія встигає застаріти.
Міжнародна співпраця може стати ключем до подальшого розвитку. Україна має три унікальні переваги: реальний бойовий досвід, надшвидкий темп інновацій і великий інженерний кадровий ресурс. Але інвестори бояться заходити в країну під час війни. Найбільш ефективною моделлю сьогодні виглядають спільні підприємства: виробництво на території ЄС, а інженерні центри й тестування — в Україні. Це дозволить Європі отримати реальні інновації, а Україні — фінансування та виробничу базу.
Повну версію слухайте у доданому звуковому файлі:
Володимир Гарматюк