Тактична медицина, яка роками базувалася на стандартизованих алгоритмах і навчальних протоколах, у реальних бойових умовах зіткнулася з головним викликом — людським фактором. І саме він, за словами керівника школи тактичної медицини «CIMMIC», нейрохірурга, доктора медичних наук Олександра Кулика, є однаковим незалежно від країни, армії чи рівня освіти.
«Навчати тактичній медицині українців так само складно, як поляків чи французів. Немає нації, яка вчиться краще або гірше. Людський фактор працює однаково всюди», — наголошує Олександр Кулик.
За його словами, війна дуже швидко руйнує ілюзії про те, що якісна система освіти чи престижні університети можуть автоматично забезпечити готовність до бойових або кризових ситуацій. Теоретичні знання не знімають базових людських страхів: страху смерті, болю, відповідальності за життя іншої людини.
«Освіта не прибирає страх бути вбитим і не змінює страху смерті. Коли людина опиняється в умовах навчальної загрози, реакції скрізь однакові: бояться торкнутися пораненого, не наважуються докрутити турнікет, бо здається, що людині боляче. Це не має національності», — пояснює керівник школи «CIMMIC».
Ці страхи, як зазначає Олександр Кулик, притаманні як цивільним, так і військовим, навіть тим, хто вже має бойовий досвід. У різних арміях світу, від української до французької, виникають схожі проблеми: хтось рве турнікети, хтось використовує засоби, не прописані у стандартах, хтось сумнівається у власних діях у відповідальний момент. І це лише підтверджує, універсального «ідеального» стандарту не існує.
Останні роки співпраці українських інструкторів із тактичної медицини з європейськими партнерами дедалі частіше зводяться до одного питання: як це насправді працює в умовах війни. За словами Олександра Кулика, інтерес до українського досвіду величезний, і він лише зростає. Під час однієї з літніх зустрічей у Польщі, як згадує Олександр Кулик, невеликий зал ледве вмістив усіх охочих. Люди стояли в проходах, заповнювали кожен вільний метр, усі хотіли почути, як саме в Україні організована тактична медицина, що з цього реально працює і що довелося змінити під тиском війни.
Саме тоді, як каже експерт, він гостро відчув внутрішній професійний конфлікт. Формально українських інструкторів запрошують викладати курси за стандартами TCCC. Але значна частина цих протоколів у реаліях української війни або не застосовується, або потребує серйозної адаптації.
«Я зловив себе на думці, що фальшую. Передаю знання, які в реальному житті війни просто не працюють. І в якийсь момент я чесно сказав: або ми говоримо про те, що є насправді, або це не має сенсу», — пояснює Олександр Кулик.
Переломним став момент, коли організатори дозволили один день відійти від шаблонів. Саме тоді, за словами інструктора, аудиторія стала максимальною. Українські фахівці почали говорити про управління медичними процесами, організацію евакуації, реальні сценарії з поля бою. Олександр Кулик малював схеми просто під час занять, і слухачі вперше бачили, наскільки цей підхід відрізняється від того, що вони вивчали раніше. Це, на думку експерта, і є головною складністю роботи з іноземними аудиторіями. У багатьох країнах військові та цивільні інструктори «вбудовані» в жорсткі рамки стандартів, з яких дуже складно вийти. Усвідомлення того, що реальність війни виглядає інакше, часто стає болісним, але необхідним відкриттям.
Вікторія Машталер