Цього року мешканці Центральної та Східної Європи згадали, що таке справжня зима зі снігом та морозами до -15 градусів. Не оминули ці погодні умови й Україну, де така зима стала справжнім випробуванням, особливо для жителів великих міст, які постійно перебувають під російськими обстрілами. Мова насамперед про Київ, Харків та Запоріжжя. Зокрема, в українській столиці сотні тисяч жителів міста годинами не мають світла, опалення, а часто й води. У деяких районах Києва стовпчик термометра у квартирах опустився до позначки 5 градусів, а подекуди — ще нижче.
Генератори теж не дуже рятують, адже через багатогодинні відключення світла вони просто не встигають зарядитися. Однак далеко не всі мешканці Києва можуть дозволити собі генератори. Найуразливіші групи населення — літні люди, люди з інвалідністю, родини з маленькими дітьми — страждають найбільше. Про ситуацію в українській столиці в інтерв’ю Українській редакції Польського радіо розповів Петро Андрусєчко, багатолітній кореспондент провідного польського видання «Gazeta Wyborcza» у Києві. Він живе в Києві 13 років та називає його своїм домом. Тож перше запитання було про те, як сам журналіст переживає цю зиму у Києві.
Звісно, у мене так само є проблеми з опаленням, зі світлом, меншою мірою — з водою. Якщо йдеться про останні дні після чергової російської атаки, у мене теж багато годин не було світла. Опалення також уже вкотре було вимкнено. Це я кажу лише про суботу. У неділю воно почало повертатися. Зараз у мене світла немає. Ми розмовляємо в понеділок, зранку воно було, десь о восьмій годині його вимкнули.
З водою, як я казав, менша проблема. У мене є холодна вода. Гаряча з’являється тоді, коли є світло в районі. Я живу в одному з центральних районів Києва — це Поділ. Можливо, він найменше постраждав під час усіх атак. Якщо йдеться про світло та опалення, то ми стикнулися з тими самими проблемами, що й значна частина Правобережного Києва. У мене зараз удома температура сягає приблизно 16 градусів. У неділю та суботу було менше.
Найважче найуразливішим групам населення — літнім людям, людям з інвалідністю, родинам із малими дітьми, — погоджується Петро Андрусєчко.
Мешканець Києва набирає воду з гідранта. EPA/ANDREW KRAVCHENKO
Я в суботу провів багато годин на Лівому березі Києва. Спілкувався з мамами маленьких дітей та з людьми похилого віку. Звичайно, для них це найбільша проблема. Якщо хтось живе на останніх поверхах багатоповерхівки, а потрібно підійматися та спускатися щодня — це виклик для людей похилого віку. Це виклик і для людей з дітьми.
Звичайно, є деякі будинки, які мають генератори, завдяки яким можуть працювати ліфти. Однак це винятки в масштабах великого міста, яким є Київ. Таких будинків, на жаль, не так багато. На що звертають увагу найстарші люди, так це на те, що коли в тебе вдома немає газу, а це, власне, проблема багатоповерхівок, ти не можеш приготувати їжу. Викликів є дуже багато.
Дещо полегшують ситуацію містян зараз, за словами польського журналіста, пункти незламності, що є на подвір’ях київських багатоповерхівок.
Українські рятувальники розгорнули намети на території пункту обігріву в Києві. EPA/MAXYM MARUSENKO
Я був у кількох таких пунктах. В одному з них мені сказали, що вони вже не так часто використовують назву «Пункт незламності». Частіше говорять просто «пункт обігріву». Туди приходять дуже різні люди — різних поколінь, від молодих до людей похилого віку. Я казав, що у мене 16 градусів, але я розмовляв там із людьми, у яких у квартирах по 5 градусів — це взагалі нереально. Я не знаю, як вони… Мені важко уявити, як можна жити в таких умовах.
Звичайно, вдень вони приходять, тому що в них немає опалення та світла. Там вони можуть хоча б зарядити свої ґаджети, мобільні телефони, павербанки. Це можливість бодай трохи зігрітися. Там можна як мінімум отримати чай. Є доступ до інтернету, бо коли немає світла, у багатьох районах виникає проблема навіть із мобільним інтернетом. Під час тривог сигнал також часто глушиться.
А в тих пунктах, у яких я був, був мобільний інтернет, Starlink стояв назовні, можна було під’єднатися до мережі. Принаймні так було у двох місцях, у яких я був у суботу. Там також видавали гарячу їжу. Звичайно, не всім вистачило, адже в один із таких пунктів привезли, здається, 160 порцій, і вони дуже швидко розійшлися. Багато людей приходило за їжею. Коли в тебе є тільки електроплита, то просто неможливо щось приготувати вдома й поїсти теплу їжу. Я теж чув, що є багато різних питань до цих пунктів, але, наскільки я бачу, люди просто туди приходять.
В інтерв’ю інформаційному агентству AFP мер Києва Віталій Кличко сказав, що приблизно кожен шостий мешканець столиці — 600 тисяч із 3,6 мільйона — виїхав із міста після російських атак 9 січня. Нагадаю, що 9 січня російські війська завдали масованого удару по енергетичній інфраструктурі столиці, внаслідок чого частина міста залишилася без світла та опалення в умовах сильних морозів. Кличко тоді звернувся до киян із закликом: «У кого є можливість, тимчасово виїхати за місто, де є альтернативні джерела живлення та тепла».
Я не знаю, як це оцінити, тому що немає об’єктивних даних, які б підтверджували або спростовували цю інформацію. Мені здається, що ключовим у тому, що він сказав, є вислів «якщо є можливість». Треба розуміти, що в більшості мешканців Києва таких можливостей просто немає. Ті, хто має фінансові можливості, можуть мати будинки за містом, десь недалеко від Києва. Вони змогли якось пристосуватися до цих умов, вони більш автономні в енергетичному плані.
Мені здається, це невелика кількість мешканців Києва. Можуть виїхати також люди, які мають родичів в інших регіонах України, де ситуація краща. Однак теж питання, скільки таких людей може бути. Мені здається, що в моєму районі, наприклад, стало трохи менше людей. Тобто я їх менше бачу в магазинах. Однак це може бути помилкове спостереження, тому що дуже важка зима, мороз, і люди не виходять, як раніше. Мені здається, що основна частина людей не має куди поїхати або не має таких можливостей. Попри дуже важкі погодні умови, більшість людей щодня ходить на роботу.
Поки батьки працюють, діти мають бути в садочках чи школах. Чи відкриті вони зараз?
Місцеві жителі збираються біля пункту обігріву в Києві. EPA/MAXYM MARUSENKO
У Києві місцева влада продовжила зимові канікули до 1 лютого. Діти не йдуть до школи. Коли я в суботу спілкувався з мамою однієї дитини, вона казала, що сумнівається, чи після 1 лютого вдасться розпочати навчальний процес. Ми бачимо, що в Києві кілька днів буде потепління, а потім, із наступних вихідних, знову очікуються морози. Мені здається, що в таких умовах буде важко швидко запустити навчальний процес. Можливо, його буде відновлено 1 лютого в онлайн-режимі, але наразі це невідомо.
Поляки та чехи не стоять осторонь проблем українців. У Польщі, наприклад, у межах благодійної кампанії «Тепло з Польщі для Києва» лише за три дні вдалося зібрати понад один мільйон злотих. Станом на 21 січня організаторам вдалося зібрати 5 млн злотих — це понад 1 млн євро — на генератори високої потужності, електричні підстанції, електростанції, газові плити та термоковдри для киян. Чехи, своєю чергою, зібрали понад чотири мільйони євро для допомоги замерзлому Києву. Ці кошти також були витрачені на придбання генераторів та акумуляторів для мешканців української столиці. Я запитала в польського кореспондента, чи в Києві ці акції солідарності привернули увагу місцевої громади.
Крім того, що українські ЗМІ справді багато про це пишуть, я також бачу реакцію в соцмережах. Багато коментаторів зауважили, що і Польща передає, і інші країни передають допомогу. Це питання солідарності. У такі кризові моменти — навіть зважаючи на різні негаразди, які ми бачили останнім часом між Польщею та Україною, і на те, що часом ми стаємо свідками негативного ставлення до українців, які живуть у Польщі, — поляки змогли показати, що є важливим у такі моменти. А це солідарність, адже українці просто потребують допомоги.
Це показали не лише поляки, бо рекордний чеський збір — це, мені здається, взагалі феномен. Я бачу, що майже 4 мільйони доларів було зібрано за рекордно короткий час. Німецька організація передала або передаватиме допомогу на суму 2 мільйони євро. І, звичайно, є державна допомога з багатьох різних країн Європи.
Я думаю, це трохи зігріває людей, якщо вони про це дізнаються, звичайно. Тому що, як я казав, у багатьох регіонах люди мають обмежений доступ не лише до телебачення, а й навіть до інтернету. Однак ці пункти, про які ми говорили, дають таку можливість — під’єднатися до мережі й прочитати новини про допомогу, яка надходить до країни.
Дар'я Юр'єва