Вже пройшов рік з того часу, як Дональд Трамп розпочав свою офіційну політику мирного врегулювання війни РФ проти України. Цілу серію зустріч і перемовин у різних форматах можна без потреби переказувати їх перебіг і подробиці лаконічно резюмувати – намагання переламати через коліну жертву агресії, нав’язати мир на умовах агресора з подальшим його заохочення до продовження загарбницької війни.
До прикладу, видання Financial Times, з посиланням на українські та американські дипломатичні джерела, стверджує, що під тиском адміністрації США, Київ веде підготовку з проведення 15 травня президентських виборів і референдуму щодо мирної угоди з Росією. Американське видання зазначає, що Трамп пригрозив Зеленському, що в разі відмови Україна «ризикує втратити запропоновані США гарантії безпеки». Вашингтон натякнув, Києву, що ці «гарантії» залежать від поступок в справі передачі Москві неокупованої частини Донбасу, що власне є одним з головним каменів спотикання, бо Україна відмовляється віддавати свої землі і визнавати їх за Росією. Видання повідомляє, що Зеленський має оголосити рішення про проведення голосування у четверту річницю початку великої війни.
Цей диктат і політику поступок небезпідставно порівнюють з тим, що мало місце у 30-х роках у випадку гітлерівської експансії, виразом чого стала сумнозвісна Мюнхенська змова, а негласну політику Трампа про поділ сфер впливи порівнюють з ще більш сумнозвісним Пактом Молотова-Ріббентропа.
Власне про ці історичні паралелі та сучасний контекст війни Росії проти України у програмі «Міжнародний (без)лад» Юрій Фельштинський – відомий російсько-американський історик і публіцист.
Він вважає, що Трамп з Путіним у змові проти України і демократичного світу. Говорячи про Путіна, експерт наголошує, що для господаря Кремля зразки минулого в особі Гітлера і Сталіна мають велике значення у його політиці:
«Річ у тім, що якщо ми подивимося на історію, скажімо так, війн і перемог – наприклад, на гітлерівські успіхи та поразки у Другій світовій війні, то слід підкреслити, що для Путіна існують, умовно кажучи, два політики, на яких він орієнтується. Є, так би мовити, два ідоли Путіна. З одного боку – це Сталін, а з іншого – Гітлер. І зовсім не випадково Путін, можливо, навіть не усвідомлюючи, як це виглядає збоку, дуже часто апелює до Гітлера як до позитивного героя в спробах Путіна переписати історію Другої світової війни, історію її початку.
Серед цих спроб, мабуть, найяскравішою була продемонстрована тоді, коли він оголосив поляків винними у початку Другої світової війни. Коли він висловив закид, що поляки, замість того щоб віддати Гітлеру Данциг, відмовилися це зробити й спровокували Гітлера на вторгнення до Польщі. Хоча, якщо бути відвертими, історики знають, що данцигське питання було для Гітлера приводом, а зовсім не кінцевою метою».
Історик звертає увагу, що найгучніші гітлерівські успіхи, але теж великою мірою сталінські були досягнуті завдяки тиску, який вів до капітуляції, а також недолугістю та поступкам агресору з боку західних демократій:
«Ми всі добре знаємо історію Мюнхенської змови, знаємо, що на Чехословаччину було здійснено безпрецедентний і ганебний тиск з боку англійців і французів, розумуючи про це історичними категорія. Проте, тим не менш, Чехословаччина на момент капітуляції у військовому плані була достатньо сильною державою і могла чинити опір гітлерівській агресії, але ухвалила рішення цього не робити. А Франція в 1940 році капітулювала фактично без бою.
Всі блискучі перемоги, зокрема захоплення невеликих західноєвропейських держав, здійснені після підписання Молотовим і Ріббентропом угоди про поділ Європи, були доволі легким завданням як для Гітлера, так і для Сталіна. Всі ці перемоги здебільшого були здобуті через капітуляцію. Фінляндія почала чинити опір, програла війну, але зберегла незалежність».
Менш знаним фактом є те, що після падіння Франції, Англія яка залишилася сам у Європі з Третім Рейхом, за спиною якого стояв його союзник Совєтський Союз, отримала від Гітлера «мирну пропозицію». Насправді це було вимогою визнати німецьку гегемонію в Європі. Гітлер пропонував збереження Британської імперії в обмін визнання гітлерівських завоювань на континенті та нейтралітет. Уряд Вінстона Черчилля відхилив цю пропозицію, бо вважав, що визнання німецької гегемонії і завоювань у Європі, де факто, є капітуляцією. Говорить Юрій Фельштинський:
«Велика Британія відмовилася капітулювати і в 1939–1941 роках, практично повні два роки, воювала в повній самотності проти Німеччини, оскільки Совєтський Союз до червня 1941 року був союзником Німеччини, а Сполучені Штати дотримувалися, скажімо так, дружнього щодо Великої Британії, але нейтралітету. І Велика Британія воювала одна проти Гітлера, одна протистояла нацистській агресії в Європі й, як ми знаємо, перемогла наприкінці цього шляху. Отже, шлях капітуляції насправді до перемоги не вів, а протистояння вело до цієї перемоги».
Юрій Фельштинський переносить цей повчальний досвід найбільш смертоносного і далекосяжного конфлікту в історії людства на події російсько-української війни, яку він бачить як можливий пролог до нової глобальної війни:
«Донбас, який згадується в усіх так званих проєктах мирних угод, здачі якого наполягає Російська Федерація, Росія не може захопити Донбас ще з 2014 року, тобто це вже понад 10 років. А до чого я це кажу? До того, що і історія війни, якщо відлічувати її з 2014 року, і історія війни, якщо відлічувати її з 2022 року, показує, що Росія не може захопити Україну.
Захопити Україну воєнним шляхом виявилося неможливо. Тому стратегія Росії 2025 року полягала в тому, що за допомогою Трампа Росія захопить Україну не через воєнне завоювання, а через капітуляцію. Як свого часу робив Гітлер, як свого часу робив Сталін – через капітуляцію. Проте, тим не менш, ця операція провалилася».
Експерт відзначає, що Путін і Трамп замість капітуляції отримали сконсолідовану довкола України демократичну Європу, яка врешті, хоч і повільно усвідомила загрозу, яка пливе з обох боків – путінської Росії та її негласного союзника трампівської Америки.
Європу почала озброюватися шаленими темпами, повільно, але поступово розгортає свій ВПК та адаптовує свою оборонну політику до нових геополітичних реалій. На чолі країн ЄС в цьому плані стоїть Німеччина під керівництвом канцлера Фрідріха Мерца.
Тим часом у Польщі попри безперервні чвари, інтриги й відкриту ненависть польський істеблішмент, влада і опозиція, за винятком відкрито проросійських сил, розглядають американо-польський союз як певним безпековий тотем. Цілий час підкреслюється, що в країні дислокується близько 10 тисяч американських військових, що є база ПРО у Редзікові і що попри всі напруження з ЄС Трамп хвалить Польщу і підтверджує, що американські війська залишаються тут. Польські політики роблять висновки, що країна захищена не лише П’ятою статтею договору про Північноатлантичний альянс, але й самою американською присутністю.
Юрій Фельштинський прокоментував ситуацію з безпекою Польщі:
«Будемо сподіватися, що американці не підуть собі і що американські війська й надалі перебуватимуть у Польщі. Проте НАТО – це бюрократична організація, і як будь-яка бюрократична організація вона складна у керуванні та розгортанні. Тому, зрозуміло, що не варто очікувати, що НАТО можна знищити за один день, вивести американські війська зі всіх їхніх баз у Європі, вивезти чи евакуювати американське озброєння тощо. Це безумовно процес».
Він теж зазначає, що на тлі триваючої війни в Україні, як з’ясувалося, у Росії немає сухопутних сил для вторгнення в Європу:
«Це було продемонстровано відмовою Росії від планів проведення масштабних, так званих навчань у Білорусі. Питання полягає в тому, що відбуватиметься у 2026 році. Але, наголошую, як з’ясувалося, у Росії немає сил для сухопутного вторгнення в Європу. У цьому контексті країни Балтії, Польща, а також Фінляндія і Швеція нині можуть, як на мене, спати спокійніше, ніж протягом усього складного 2025 року, коли існували підстави припускати, що Україну можуть примусити до капітуляції. Проте, повторюю, цього не сталося – у Путіна немає сухопутної армії для вторгнення в Європу».
Оглядач підкреслює, що якщо формат війни РФ проти України не зміниться, то вона триватиме у 2026 році так само, як тривала весь 2025-й. Жодного прориву від ініціатив США, за яким стоїть Росія, не станеться, бо всі так звані плани мирних переговорів Трампа – це насправді плани капітуляції України:
«Ці плани не несуть Україні миру, а, навпаки, призведуть до ескалації війни і, зрештою, можуть обернутися для Європи початком вже класичної Третьої світової війни, адже у разі капітуляції України російські війська вторгнуться до Європи.
Загалом всі постійно обговорюють гарантії безпеки для України. Однак з цього приводу дуже висловився канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час зустрічі з Трампом, Зеленським та європейськими лідерами у Вашингтоні, коли йшлося про гарантії безпеки. Він тоді сказав, що єдиною гарантією безпеки України є українська армія. І, до речі, саме тому всі так звані мирні плани передбачають часткову або повну демобілізацію української армії. Однак я поставив би питання навіть інакше. Сьогодні українська армія – це не лише гарантія безпеки України. Це гарантія безпеки Європи. Тобто, не Європа є гарантом безпеки України, а українська армія є гарантією безпеки Європи.
Адже якщо не буде української армії, а вона, між іншим, є чисельною, приблизно мільйон осіб, має бойовий досвід і високу мотивацію, то шлях до вторгнення в Європу для Путіна буде відкритий. Адже у нього також є близько мільйона готових військових, які вже наступного дня після припинення бойових дій в Україні можуть увійти до Європи».
Фельштинський вважає, що в інтересах і України, і Європи задля припинення цієї війни потрібно змінювати її формат:
«Росія – це країна одного міста, і це місто – Москва. Саме Москва визначає абсолютно все в Російській Федерації, від неї залежить і перебіг цієї війни, і внутрішнє життя держави. Тим часом, починаючи з 2022 року, коли Росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну, саме це місто фактично захищене від ударів.
Якщо ж Москва ізольована від наслідків війни, Україна не може перемогти. А Росія не має жодної потреби щось змінювати. Росія може воювати без кінця. Саме це і відбувається. Росія фактично вступила а в етап так званої «перманентної війни». У Путіна є людські ресурси, військові можливості й фінансові інструменти для тривалого ведення цієї війни.
І єдине, чого він боїться і що може змінити її хід – це удари по Москві. Якщо це усвідомлення з’явиться у політичних лідерів Європи, а я переконаний, що воно вже є, і якщо Україна разом із Європою, бо це має бути спільне політичне рішення, погодяться на необхідність завдавати ударів по Москві, а для цього потрібно надати Україні ракети великої дальності, тоді ситуація зміниться».
Повна версія програми у доданому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник