Нещодавно чимало уваги привернула публікація у французькому виданні «Le Monde», де йдеться про те, що українське військове командування ухвалило рішення про розпуск Міжнародного легіону, створеного на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Як пише видання, рішення про розформування легіону було ухвалене 31 грудня 2025 року.
Міжнародний легіон ЗСУ, який зазвичай називають іноземним легіоном, був створений на початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році для залучення іноземних добровольців. Вже в перші місяці війни понад чотири тисячі людей із США, Польщі, Великої Британії, Франції та інших 75 країн висловили готовність приєднатися до бойових підрозділів цього легіону. Як розповідає юрист, майор у відставці Ігор Лапін, перші дні легіону виявилися трагічними:
«Що стосується іноземних легіонів, то це доволі трагічна сторінка в історії українського війська. Все почалося з перших днів повномасштабного вторгнення, коли багато іноземців із бойовим досвідом у різних локальних конфліктах відгукнулися на заклик України і прибули на Яворівський полігон.
Однак на той момент не було належно врегульованого законодавства, тому частина з них фактично опинилася в невизначеному статусі, їх не могли оперативно розподілити по підрозділах. Після ракетного удару по Яворівському полігону були загиблі й поранені, хоча точна кількість втрат досі невідома. Згодом іноземці почали самостійно шукати можливості приєднатися до бойових частин», — зазначає Ігор Лапін.
Три батальйони Міжнародного легіону утворювали самодостатню і збалансовану систему, здатну діяти незалежно. Коли впровадження стандартів НАТО в ЗСУ було тільки на етапі обговорення, освіта і бойовий досвід іноземних легіонерів вже дозволяли діяти за цими стандартами, застосовуючи відповідну тактику та озброєння.
За думкою деяких аналітиків, це був підрозділ, який не лише воював на фронті, а й задавав планку професійності та підготовки міжнародного рівня. Окремо варто згадати створену в легіоні систему рекрутингу іноземців, яка свідчить і про високу довіру до підрозділу, і про мотивацію добровольців воювати за Україну, продовжує комбат спецназу, майор у відставці Ігор Лапін:
«Ідея іноземних легіонів полягала в тому, що одні воюють, інші приїжджають до знайомих, ті до своїх знайомих, і так формувалася позитивна динаміка притоку добровольців до України. На відміну від Росії, яка шукала іноземців по світу за гроші та контрактами, до нас їхали саме добровольці, а не найманці — у цьому була принципова різниця. Однак із появою штурмових військ і підпорядкуванням їм іноземних підрозділів ця модель фактично зламалася. Легіон мав власну специфіку, оснащення, часто отримане з-за кордону від родичів і волонтерів, і готувався під різні завдання, але все звели до однієї функції — штурмів. Це призвело до деморалізації особового складу», — пояснює Ігор Лапін.
Це розформування відбувається на тлі зростання тиску на полі бою та постійної нестачі особового складу в Україні. У деяких іноземних добровольців така реструктуризація викликала занепокоєння щодо мовних бар'єрів та довгострокової ролі міжнародних легіонерів у війні, і багато хто з легіонерів вже розглядає можливість розірвання своїх контрактів.
«Іноземці не підлягають мобілізації, вони служать лише за контрактом на визначений термін. Якщо термін закінчився, людина може піти. Є випробувальний термін: якщо його не пройшли — контракт розривається, або сам військовий може відмовитися. Але якщо контракт уже набрав чинності та після цього змінюють умови служби, боєць має право його розірвати відповідно до законодавства України», — розповідає Ігор Лапін.
Розформування Міжнародного легіону ЗСУ може мати стратегічні наслідки. Йдеться про ризик втрати досвідчених іноземних військових, які мали бойову підготовку за стандартами НАТО та формували окрему, згуртовану систему управління. Їх переведення до інших підрозділів здатне як посилити окремі бригади, так і спричинити демотивацію та відтік частини добровольців. Водночас це рішення може вплинути й на міжнародний імідж України, адже легіон був символом міжнародної підтримки у війні проти російської агресії.
«Гадаю, тут питання до відповідних органів. Якщо управлінські рішення призвели до відтоку іноземних військовослужбовців і масових дострокових розірвань контрактів, а це, своєю чергою, негативно вплинуло на обороноздатність держави, такі обставини повинні отримати правову оцінку. Логіка проста: потрібно зіставити показники. Скільки було іноземних легіонів і особового складу до змін, і скільки залишилося після. Якщо кількість зменшилася через розірвання контрактів і відсутність нових надходжень, це свідчитиме про хибність управлінського рішення. Якщо ж, навпаки, показники зросли, тоді рішення можна вважати виправданим», — каже Ігор Лапін.
Тоді як Україна створює перепони для залучення іноземного військового досвіду, Тайвань навпаки активно вивчає та застосовує уроки інших держав. Особливо це стосується досвіду війни в Україні, який впливає на розвиток тайванської стратегії оборони. Завдяки такому підходу країна здатна швидше адаптувати технології та вдосконалювати власні системи безпеки. На тлі стрімкого розвитку безпілотних технологій Тайвань активно формує власну стратегію у сфері оборонних інновацій. Важливу роль у цьому процесі відіграє аналітичний центр Research Institute for Democracy, Society and Emerging Technology (DSET), який досліджує технології подвійного призначення, геополітичні ризики та міжнародну співпрацю у сфері безпілотних систем.
Розвиток тайванської програми безпілотників стартував у 2022 році за ініціативи тодішньої президентки Цай Інвень і кардинально змінив підхід країни до дронів, особливо під впливом досвіду війни в Україні. Як розповідає аналітикиня DSET Кеті Фанг:
«Прогрес Тайваню у сфері дронів почався у 2022 році. Зараз із приблизно 48 000 запланованих апаратів більшість — це FPV-дрони, а чотири з п’яти типів — ударні. Тут чітко видно уроки України, саме FPV домінують на полі бою, а масовість і доступність дронів мають критичне значення. Раніше в Тайвані точилися дискусії про баланс між якістю та кількістю. Але зараз стає зрозуміло: кількість так само важлива, як і якість. Це прямий висновок із українського досвіду», — каже експертка.
Паралельно з переозброєнням власної армії Тайвань активно розбудовує міжнародну присутність своєї дронової індустрії — через експорт, американську сертифікацію та технологічну співпрацю, продовжує тайванська аналітикиня Кеті Фанг:
«За результатами 2024 року Тайвань експортував близько 3 400 дронів. Зараз йдеться вже про 122 000 одиниць: зростання у 35 разів. Основними напрямками стали Чехія та Польща. Переважно це дрони першої та другої групи — малі FPV-апарати. Їхня середня ціна становить 500–800 доларів, що значно дешевше за дрони, які Тайвань закуповує у США.
Великим проривом стала сертифікація: FPV-дрон Overkill компанії Thunder Tiger потрапив до "блакитного списку" Міністерства оборони США, що дає доступ до американських тендерів. У списку лише 41 компанія, 6 із них іноземні, решта – американські, тож для Тайваню це значне досягнення», — розповідає Кеті Фанг.
Україна показала, що швидка адаптація технологій на полі бою і децентралізовані механізми закупівель значно підвищують ефективність дронових систем. Тайваню варто врахувати ці уроки для власного розвитку безпілотників. І це ще одні цінні уроки. На думку аналітикині DSET Самари Дюрр, Тайвань прагне позиціонувати себе як головну альтернативу Китаю у глобальних ланцюгах постачання дронів:
«Зараз більшість співпраці відбувається між компаніями (B2B), а не урядами, переважно у постачанні компонентів. За підсумками наших інтерв’ю, із 61 тайванської компанії, що займається безпілотниками, сім співпрацюють із українськими фірмами, часто працюючи з тими ж компонентами: акумуляторами, моторами, корпусами та, найважливіше, високотехнологічними електронними чіпами. Крім того, частина дронів експортується до України через Польщу та Чехію», — акцентувала Самара Дюрр з аналітичного центру DSET і додала, що Тайвань намагається закріпити за собою роль головної альтернативи Китаю у глобальних ланцюгах постачання дронів і компонентів, роблячи ставку на тристоронню співпрацю з європейськими партнерами та Україною:
«Тайвань зараз цього і прагне — позиціонувати себе як постачальника номер один для так званого "некитайського" (non-red) ланцюга постачання. Тайванські компанії працюють із польськими, а ті з Україною. Масштабування такої взаємодії допоможе інституціоналізувати альтернативний ланцюг постачання. Головне завдання зараз — забезпечити потрібну якість за правильною ціною. Саме над цим Тайвань зараз і працює, над масштабуванням виробництва та створенням умов, за яких це стане можливим».
Кеті Фанг пояснює, чому для Тайваню особливо важливо переймати реальний бойовий досвід через співпрацю зі США та так звану «дронову дипломатію»:
«Це справді великий виклик для Тайваню, адже Китай вчиться не лише на досвіді Росії, а й на досвіді України. Тут є і наступальний, і оборонний вимір. На жаль, у разі вторгнення Китай буде стороною наступу, а Тайвань — стороною оборони. Тож обидві сторони вивчають застосування дронів із різних позицій. Співпраця зі США допомагає заповнити прогалини — компанії Altavian, Enduro та Shield AI вже направляли дрони на українське поле бою, що дає Тайваню реальний бойовий досвід.
«Дронова дипломатія» розвивається у два етапи: постачання дронів країнам з офіційними відносинами для тестування та співпраця з дружніми державами, як Японія і Філіппіни, для обміну досвідом і спільних випробувань. Тайвань вчиться у тих, хто реально воює, поступово нарощуючи свої можливості», — пояснила Кеті Фанг.
Програму «На прицілі» можна послухати у прикріпленому аудіофайлі або на сторінці з подкастами.
Вікторія Машталер/Тарас Андрухович