На тлі стрімкого розвитку безпілотних технологій і зростання ролі дронів у сучасних конфліктах та війнах Тайвань активно формує власну стратегію у сфері безпеки та оборонних інновацій. Важливу роль у цьому процесі відіграє аналітичний центр Research Institute for Democracy, Society and Emerging Technology (DSET) у Тайбеї, який досліджує технології подвійного призначення, геополітичні ризики та міжнародну співпрацю у сфері безпілотних систем.
Під час журналістської резиденції від Міжнародного радіо Тайваню я поспілкувався з аналітикинями DSET Самарою Дюрр, а також Кеті Фанг про «дипломатію дронів», співпрацю Тайваню зі США, уроки війни в Україні, розвиток морських безпілотників і те, як Тайвань готується до нової ери технологічної безпеки.
Розвиток тайванської програми безпілотників стартував у 2022 році за ініціативи тодішньої президентки Цай Інвень. Відтоді підхід Тайваню до дронів кардинально змінився — особливо під впливом досвіду війни в Україні. Кеті Фанг розповіла:
«Прогрес Тайваню у сфері дронів почався у 2022 році — з формування національної команди безпілотників за президентства Цай Інвень. Відтоді країна зробила значний ривок уперед. Я б виділила чотири ключові напрями, і перший із них — це державні закупівлі. Перший тендер відбувся у 2023 році під керівництвом Міністерства економіки. У його межах було закуплено 3 400 дронів у 2024 році з постачанням до 2027-го. Але нинішній план — це вже майже 100 000 безпілотників, тобто — зростання у 29 разів. Крім того, відповідальність за другий тендер перейшла від Міністерства економіки до Міністерства оборони, що означає чіткий зсув у бік ударних дронів. Перший тендер був майже повністю зосереджений на ISR-дронах (розвідка, спостереження, рекогностування). Тепер ситуація інша: із приблизно 48 000 запланованих апаратів більшість — це FPV-дрони, а чотири з п’яти типів — ударні. Тут чітко видно уроки України: саме FPV домінують на полі бою, а масовість і доступність дронів мають критичне значення. Раніше в Тайвані точилися дискусії про баланс між якістю та кількістю. Але зараз стає зрозуміло: кількість так само важлива, як і якість. Це прямий висновок із українського досвіду».
14:25 01e926bb.mp3 Дрони та дипломатія: як Тайвань вчиться на війні в Україні і будує альтернативу Китаю
Паралельно з переозброєнням власної армії Тайвань активно розбудовує міжнародну присутність своєї дронової індустрії — через експорт, американську сертифікацію та технологічну співпрацю. Тайванська аналітикиня Кеті Фанг продовжує:
«Другий важливий напрям — міжнародний ринок. За експертними даними, у 2024 році Тайвань експортував лише близько 3 400 дронів. Зараз йдеться вже про 122 000 одиниць — зростання у 35 разів. Основними напрямками стали Чехія та Польща. Переважно це дрони першої та другої групи — малі FPV-апарати. Їхня середня ціна становить 500–800 доларів, що значно дешевше за дрони, які Тайвань закуповує у США. Великим проривом стала сертифікація. Компанія Thunder Tiger змогла внести свій FPV-дрон Overkill до так званого «блакитного списку» Міністерства оборони США. Це відкриває їй доступ до американських тендерів. У цьому списку лише 41 компанія, і всього шість із них — іноземні. Майже всі інші — американські. Тож для тайванської індустрії це справді велике досягнення. Останній напрям — технологічна кооперація. Провідну роль тут відіграє Національний інститут науки й технологій Чжуншань (NCSIST). Він уже підписав два контракти на закупівлі та чотири меморандуми про співпрацю з великими американськими компаніями. Крім того, відбувається B2B-співпраця з AIDC, а Thunder Tiger уклала угоду з Shield AI. Компанії Anduril і Shield AI відкрили офіси в Тайвані, що свідчить про поглиблення партнерства. Отже, прогрес тайванської дронової галузі сьогодні базується на чотирьох стовпах: державні закупівлі, вихід на міжнародний ринок, сертифікація у США та технологічна співпраця».
У розмові з представницями аналітичного центру DSET у Тайбеї Самара Дюрр, зі свого боку, відзначила, що Україна показала, що швидка адаптація технологій на полі бою і децентралізовані механізми закупівель значно підвищують ефективність дронових систем. Тайваню варто врахувати ці уроки для власного розвитку безпілотників. І це ще одні цінні уроки для її країни. Самара Дюрр зазначає:
«Важливо знайти баланс між спільним виробництвом і локалізацією, щоб масштабувати продукцію дронів. В Україні технології, які раніше давали перевагу на шість місяців або навіть рік, зараз втрачають цю перевагу вже через чотири–шість тижнів. Військові отримують щоденний або регулярний зворотний зв’язок, що прискорює інновації — тепер нові рішення впроваджуються за тижні, а не місяці чи роки. У Тайваню наразі немає формального механізму для такого швидкого циклу інновацій. Закупівлі проводяться через тендери і можуть тривати від одного до трьох років. Утримання переваги через швидке адаптування і модифікацію — це те, чому Тайвань може навчитися у України. Децентралізовані закупівлі працюють за схожим принципом. В Україні існують системи, як-от DOT-Chain Defence або система Impulse, де військові підрозділи можуть самостійно завантажувати дані та купувати необхідні дрони для конкретного фронтового середовища. Це створює прямий зворотний зв’язок між виробниками та військовими, скорочує час доставки і прискорює операційне використання. Ще один урок — локалізація та спільне виробництво. Все, що можливо зробити всередині країни, Україна намагається виробляти самостійно, щоб скоротити час доставки на фронт. Дрони більш високого рівня технологій часто виробляються спільно за кордоном. Всі ці різні методи спільного виробництва дозволяють використовувати інші виробничі лінії, а також створювати безпечні виробничі потужності, що сприяє залученню інвестицій — обмеження, з яким стикається Україна. У країни недостатньо фінансів для закупівлі, хоча потужності є, і вона не завжди може повністю їх використовувати. Завдяки таким партнерствам до України надходять інвестиції партнерів, що, у свою чергу, позитивно впливає на економіку країни».
Наразі Тайвань вже почав співпрацю з Україною та її партнерами, головним чином у сфері виробництва компонентів для дронів. Подальший розвиток цих зв’язків може зміцнити обидві країни технологічно та економічно. Тайванська аналітикиня з think-tank DSET продовжує:
«Існує початкова співпраця між Тайванем і Україною. Як вже згадувалося, підписано два меморандуми про взаєморозуміння: один між компаніями TEDIBOA та львівською Iron Cluster, а інший із DITA — оборонною промисловістю та українськими й чеськими партнерами. Це допомагає будувати B2B-зв’язки. Зараз більшість співпраці відбувається між компаніями (B2B), а не урядами, переважно у постачанні компонентів. За результатами інтерв’ю, з 61 тайванської компанії з безпілотників сім працюють із українськими компаніями, часто на одних і тих же компонентах: акумулятори, мотори, корпуси та, найважливіше, високотехнологічні електронні чіпи. Також частково відбувається експорт дронів до України через Польщу та Чехію. Ці дрони коштують 500-1000 доларів і зазвичай належать до групи "dual-use" першого типу, тобто без бойового навантаження. Що стосується майбутньої співпраці, Тайвань має високий рівень експертизи у виробництві напівпровідників та високотехнологічних чіпів. Поєднання цієї компетенції з українською практикою аутсорсингу виробничих ліній може дозволити масштабувати виробництво дронів і створити стратегічну основу для подальшої співпраці».
Самара Дюрр із аналітичного центру DSET додала, що Тайвань намагається закріпити за собою роль головної альтернативи Китаю у глобальних ланцюгах постачання дронів і компонентів — роблячи ставку на тристоронню співпрацю з європейськими партнерами та Україною:
«Я думаю, саме цього Тайвань зараз і прагне — позиціонувати себе як постачальника номер один для так званого "некитайського" (non-red) ланцюга постачання. Уже сьогодні ми бачимо багато прямих тристоронніх форматів співпраці: тайванські компанії працюють із польськими, а ті — з Україною, і так далі. Масштабування такої взаємодії допоможе інституціоналізувати цей альтернативний ланцюг постачання. Але зараз ключове питання — чи зможе Тайвань забезпечити потрібну якість за правильною ціною. З інтерв’ю, які ми проводили, випливає: якщо Тайвань зможе запропонувати продукцію за ціною, прийнятною для України, і не буде кращої альтернативи, вибір буде очевидним — перевагу віддадуть Тайваню. Навіть за наявності політичних обмежень: якщо пропозиція справді унікальна, її використовуватимуть. Саме над цим Тайвань зараз і працює — над масштабуванням виробництва та створенням умов, за яких це стане можливим».
Наприкінці розмови аналітикиня DSET Кеті Фанг пояснює, чому для Тайваню особливо важливо переймати реальний бойовий досвід — через співпрацю зі США та так звану «дронову дипломатію»:
«Це справді великий виклик для Тайваню, адже Китай вчиться не лише на досвіді Росії, а й на досвіді України. Тут є і наступальний, і оборонний вимір. На жаль, у разі вторгнення Китай буде стороною наступу, а Тайвань — стороною оборони. Тож обидві сторони вивчають застосування дронів із різних позицій. Але, на мою думку, співпраця Тайваню зі США частково компенсує цей розрив. Деякі американські компанії — зокрема Altavian, Enduro та Shield AI — уже направляли свої дрони на українське поле бою. Навіть якщо відгуки про їхню ефективність були змішаними, завдяки партнерству з цими компаніями Тайвань може вчитися на їхньому реальному бойовому досвіді. Саме тайвансько-американська співпраця допомагає закривати цю прогалину. Ви також згадували про "дронову дипломатію". Тут можна виділити два етапи. Перший — постачання дронів до країн, із якими Тайвань має офіційні дипломатичні відносини. Для Тайваню це водночас і тестовий майданчик, адже в нас обмежені можливості для випробувань: ми не лише не маємо бойового досвіду, а й бракує полігонів для тестування. Тому ці партнерські країни з великими територіями стають простором для випробувань, а також для підготовки кадрів і навчання. Другий етап — співпраця з дружніми до Тайваню державами, такими як Японія чи Філіппіни. Спочатку йдеться про кооперацію у ланцюгах постачання, а згодом — про спільні випробування та обмін досвідом. Тайвань поступово рухається вперед. Але ми не є безпосередніми учасниками бойових дій, тому маємо вчитися у тих, хто реально воює, і переймати їхній досвід».
Нагадаю, це були аналітикині Кеті Фанг та Самара Дюрр із тайванського аналітичного центру DSET у Тайбеї, з якими я спілкувався під час перебування на журналістській резиденції у Тайвані. А говорили ми про стрімку трансформацію дронової стратегії Тайваню під впливом війни в Україні, розвиток ударних і морських безпілотників, співпрацю зі США та формування «некитайського» ланцюга постачання. Досвід України дедалі більше стає для Тайваню не лише джерелом військових уроків, а й основою для міжнародної кооперації та технологічного партнерства у новій реальності безпекових викликів.
Підготував Тарас Андрухович