Війна Росії проти України триває вже понад чотири роки, радикально змінюючи обличчя сучасних бойових дій та міжнародних відносин. Повномасштабна агресія Росії охопила не лише передову, а й економіку, інформаційний простір та світову політику, ставши випробуванням для держав, союзів та громадянського суспільства. Протягом цього часу Україна змогла здобути значну автономію у виробництві озброєння та мобілізувати міжнародну підтримку, тоді як Росія стикається з економічними труднощами, внутрішніми репресіями та деградацією стратегічного впливу.
Про це, а також про ключові події останнього року війни, зміни у тактиці, глобальні наслідки та перспективи подальшого розвитку ситуації я поговорив із незалежним військовим аналітиком та експертом з питань безпеки, автором YouTube-каналу, присвяченого аналізу збройних конфліктів, військових технологій та геополітики капітаном Мацеєм Лісовським.
За його словами, останній рік ознаменувався якісною зміною характеру бойових дій. Війна дедалі більше перетворюється на протистояння безпілотних систем, які витісняють піхоту з передової:
«Останній рік — це абсолютне домінування нового виду військ, а саме — військ безпілотних систем. Домінування на полі бою полягає в тому, що найбільших втрат обидві сторони зазнають саме від дронів — як у живій силі, так і в техніці. Дрони воюють із дронами. Обидві сторони, попри те, що Росія має значно більший людський ресурс, відчувають нестачу так званої живої сили. Кожна зі сторін намагається замінити піхотинців на полі бою дронами. Тому сфера дронів і роботизованих систем стрімко розвивається. Протягом останнього року обидві сторони перейшли неписану межу, яку колись описав Айзек Азімов у своїх «законах робототехніки»: робот не мав атакувати людину. Цю межу перейдено, адже різні автономні системи самостійно ухвалюють рішення про атаку на солдатів противника».
21:34 01ea5211.mp3 Капітан Лісовський: Це війна, де ядерна держава впродовж чотирьох років змушена радіти захопленню буквально майданчика для вигулу собак
Ще одним важливим моментом, який виділив капітан Лісовський, є те, що Україна поступово здобула автономність у виробництві далекобійної зброї, а міжнародна підтримка змінила свій баланс — провідну роль дедалі більше відіграє Європа:
«Україна значною мірою здобула автономію у сфері далекобійної зброї. Йдеться як про дрони, так і про крилаті ракети. Таким чином Україна значною мірою стала менш залежною від свого донедавна головного постачальника — Сполучених Штатів. Це своєрідна альтернатива американським ракетам цього класу — не скажу, що це «Томагавки», але близько до того. Останній рік — це також своєрідні «американські гірки» у ставленні США під керівництвом Дональда Трампа до України.
Відбулося значне обмеження підтримки та перехід від допомоги до продажу озброєння. Але це не ті ж обсяги, що були раніше. Продаж означає фінансове навантаження на Україну або країни-спонсори. І ці обсяги менші, ніж колишня безоплатна допомога. Відбулася зміна ролей між США та Європою. Якщо раніше протягом понад двох років головним донором були США, то приблизно півтора року тому почалися зміни, а з моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому стало фактом, що Європейський Союз та група інших держав у «мюнхенському форматі» надають Україні більше фінансової та військової підтримки, ніж США.
І нині ця підтримка є стабільнішою. До України надходить уже не лише стара техніка зі складів, а й дедалі сучасніші зразки, особливо в галузі протиракетної оборони. Втім, цього все ще недостатньо, оскільки Західна Європа довгий час виробляла замало озброєнь, і лише тепер тривають інвестиційні процеси для нарощування виробництва».
Капітан Мацей Лісовський говорить теж про зміну позиції Сполучених Штатів після виборів та різко критикує підхід Дональда Трампа до війни Росії проти України, вважаючи його небезпечним для міжнародної справедливості та дипломатії:
«Повертаючись до Сполучених Штатів, найгірше, що могло статися і чого ми боялися ще до оголошення результатів президентських виборів у США, — це зміна симпатій. І я вважаю, що саме з таким явищем ми маємо справу у випадку Дональда Трампа. Його висловлювання, у яких задля того, щоб нав’язати мир — і я вважаю, що це дуже важливе слово: не виробити, а саме нав’язати мир — він готовий застосовувати підхід, якого хоче Москва, тобто Кремль, є найбільшою трагедією в інформаційному та дипломатичному просторі цього року.
Це означає, що на Америку вже не можна розраховувати як на сторону, яка просто діятиме чесно. Тому що Дональд Трамп і його розуміння ведення бізнесу, його знамениті «угоди», не мають нічого спільного з елементарною порядністю та справедливістю. Адже саме Україна є країною, на яку напали, а український народ — це народ, який втратив безліч своїх громадян, жорстоко вбитих і закатованих росіянами та російською армією, а він цього не бачить. У своєму вчорашньому зверненні про стан держави, попри те що стан американської держави зовсім не покращився і всі економічні показники падають, він узагалі не згадав про те, що саме Росія та Путін є причиною трагеді, якою є ця війна».
Війна набула масштабів, небачених із часів Другої світової війни. Масовані повітряні атаки та удари по стратегічній інфраструктурі стали ключовим елементом протистояння, продовжує Мацєй Лісовський, підкреслюючи головні зміни останнього року повномасштабної війни Росії, яку вона продовжує вести проти України:
«Останній рік приніс явища, яких не бачили з часів Другої світової війни — масовані нальоти. Тоді це були бомбардувальники, нині — переважно російські дрони та ракети. На щастя, завдяки інноваційності та оперативності української армії й компаній Україна здатна відповідати подібними ударами — можливо, не в такому масштабі, але ефективно. Ще ніколи в сучасній історії країна, що обороняється, не змогла в окремі моменти вивести з ладу до 40% ключової промисловості агресора — у цьому випадку нафтохімічної галузі Росії. Ніколи раніше агресор не зазнавав таких економічних втрат, ведучи війну, яку офіційно навіть не називає війною, але водночас заявляє, що постійно «перемагає».
Масові атаки — сотні, а тепер уже й до тисячі дронів — часто спрямовані проти цивільних об’єктів. Це приклад державного тероризму Росії й нині Дональд Трамп навіть не спроможний засудити це. Навпаки — він сердиться через те, що Україна обороняється, адже якби вона припинила захищатися, то, мовляв, мир уже був би укладений. А у своєму вчорашньому виступі з нагоди четвертої річниці так званої «спеціальної воєнної операції» Путін заявив, що вороги — тобто в цьому випадку він мав на увазі Україну — роблять усе, щоб знищити успіхи, досягнуті в мирному процесі.
Це є абсолютною брехнею, адже саме Путін постійно повертається до своїх цілком ірраціональних вимог. Він не вживає слова «справедливість» — він говорить про «інтерес Росії». І це є повною несправедливістю, якої нинішня адміністрація Білого дому не розуміє — і це потрібно сказати чітко».
Капітан Лісовський теж звернув увагу на хвилю громадянської солідарності у Польщі, яка знову посилилася через страждання мирного населення України під час суворої зими:
«Те, що нині цивільне населення України страждає в цю справді люту зиму, призвело до того, що попри певне ослаблення — а це, на жаль, після такого тривалого часу природно — розуміння й підтримки з боку сусідніх країн, країн-союзників і держав, які допомагають, люди знову, наприклад у Польщі, поставили себе на місце цих змерзлих мешканців України. Знову відбулися чудові збори коштів, нові благодійні акції, було передано велику кількість обладнання та спорядження, яке дозволяє не лише в Києві, а й у багатьох містах і населених пунктах України пережити цю дуже холодну зиму завдяки співпраці та взаємодопомозі. Час від часу відбувається такий сплеск суспільної солідарності з українським народом.
Я знаю це, бо ми часто проводимо різноманітні благодійні акції. Щомісяця глядачі каналу, який я веду на YouTube, надсилають медичну допомогу до різних підрозділів, а з цих підрозділів ми також знаємо, що вона потрапляє до цивільних мешканців. І ми постійно це робимо, тому що розуміємо — принаймні та група людей, з якою я співпрацюю, — у якій ситуації перебуває українське населення, яке не здається й продовжує боротися».
Водночас Мацєй Лісовський звернув увагу на тривожні події останнього часу: посилення внутрішніх репресій у Росії, використання росіянами терористичних методів в Україні та ймовірні операції під чужим прапором з метою дискредитації України, що чітко вказує на провали окупантів у цій війні:
«Але є одна тривожна річ. Росія, маючи дедалі більші внутрішні проблеми, обмежуючи доступ до інтернету, месенджерів, навіть до надзвичайно популярного Telegram, намагається повністю — як у часи Радянського Союзу — контролювати й поневолити суспільство. І що гірше, не виграючи цієї війни, вона починає вдаватися до дедалі більш негідних методів, особливо для держави, яка вважає себе ядерною наддержавою. Замах, який стався у Львові, а також ще два інші випадки — це використання ситуації.
Це були навіть не російські агенти, а звичайні місцеві мешканці, чия економічна ситуація змусила їх повірити російським агентам, які з ними контактували. Вони нічого не здобули — вони втратили все, втратили своє життя назавжди — і були готові здійснювати приховані, терористичні атаки з використанням вибухівки проти поліцейських, рятувальників або звичайних цивільних мешканців своїх міст і містечок. Ба більше, я переконаний, що нібито замах на одну зі станцій залізниці або метро в Москві, про який учора повідомив Путін, був операцією під чужим прапором, організованою російськими спецслужбами.
Чому? Тому що вони намагаються покласти провину за це на українців. Чому саме так? Тому що Сили спеціальних операцій і українська розвідка здійснювали замахи — але дуже вибіркові, спрямовані виключно на конкретні цілі — і ліквідували багатьох високопоставлених російських офіцерів, які несли відповідальність або були безпосередніми виконавцями численних убивств, атак на цивільне населення, бомбардувань тощо. Тобто це були люди, які планували ці злочини або їх здійснювали — і лише вони ставали об’єктами атак. Так само як колись американці атакували літак, у якому перебував адмірал Ямамото. Натомість росіяни повідомили про замах, спрямований проти цивільного населення.
У тих операціях, які здійснювали українські служби, не було жертв серед цивільних, не було випадкових постраждалих. Інцидент у Москві має зовсім інші ознаки, він повністю не відповідає тій моделі, яку можна спостерігати в діях українських служб. Я абсолютно не вірю, що українські спецслужби могли мати до цього замаху будь-яке відношення. Я глибоко переконаний, що це справа рук самих російських служб — з метою знову розпалити хвилю ненависті до українців у ситуації, коли Росія та її армія абсолютно не здатні компенсувати свої щомісячні втрати ні через мобілізацію, ні через набір контрактників чи найманців. Це чітко показує, що Росія цієї війни не виграє».
Капітан Лісовський, говорячи про ситуацію на фронті, зазначив, що жодна зі сторін наразі не має ресурсів для вирішального прориву, а війна набрала характеру виснажливого протистояння з мінімальними територіальними змінами:
«Жодна зі сторін наразі не має в резерві такої переваги, яку могла б використати для якогось істотного прориву на фронті. Україна наразі не має тих сил, якими могла б завдати потужного удару — для цього знадобилося б чимало бригад. Домінування дронів робить досягнення раптовості надзвичайно складним. До того ж Росія має чисельну перевагу на своїх основних напрямках, де було б доцільно здійснити український контрудар.
Росіяни постійно діють методом безперервного тиску. Через це вони зазнають величезних втрат, здобуваючи при цьому мінімальні територіальні надбання. Це війна, в якій ядерна держава протягом чотирьох років змушена радіти захопленню буквально майданчика для вигулу собак, шиномонтажу, терикону біля шахти чи чогось подібного. Це не 1944 рік, коли вони брали місто за містом і закінчили в Берліні. Тут Росії це повністю не вдалося — і не вдасться».
Підсумовуючи, капітан Лісовський підкреслив, що війна перейшла у фазу виснаження, а також про внутрішні виклики України та посилення російської агентури й дезінформації в Європі:
«Протягом останнього року ця війна кілька разів змінювала свій характер. Нині вона переважно має форму війни на виснаження, у якій росіяни прагнуть змусити український народ чинити тиск на Зеленського, щоб той віддав їм те, чого вони хочуть. Натомість Збройні сили України та всі її структури безпеки, розвідки й контррозвідки роблять усе можливе, щоб показати росіянам: їхня держава не здатна перемогти навіть меншу країну, таку як Україна. Ціна цієї війни для обох сторін дуже висока.
Ми не знаємо і не можемо бути впевненими, як довго кожна зі сторін зможе витримувати цей тягар. Особливо з огляду на те, що Україна вперше за тривалий час сказала правду про масштаби так званих СЗЧ — самовільного залишення частин, тобто дезертирства. Вона також почала певною мірою боротися з корупцією, яка зачепила, зокрема, українські ТЦК. І добре, що це відбувається, бо українці, яких я знаю, навіть ті, що живуть тут, кажуть: нарешті хтось узявся за це. Щось почало змінюватися — навіть сьогодні одного з логістів української армії затримали на хабарі.
Добре, що цього не приховують. Тоді як Росія, попри уявлення про себе як про «велику державу», просто не помічає проблеми корупції у себе. Хіба що потрібно когось показово «прибрати», як це останнім часом траплялося в російській армії. Кілька генералів завершили кар’єру дуже погано, а їхні статки опинилися в приватних руках Путіна. Завдяки боротьбі з корупцією Україна має шанс змінити своє сприйняття в очах багатьох людей у Європі. Однак ми дійшли й до іншого моменту: після чотирьох років інтенсивної діяльності російської агентури в багатьох країнах виникли доволі потужні осередки дезінформації, які працюють на користь Кремля.
У Польщі навіть існує політична партія такого типу, і, на жаль, досі з нею належним чином не розібралися. У Німеччині неонацистська партія зробила співпрацю з Росією справою честі. Проникнення російської агентури в Європі є доволі значним, особливо в Німеччині. І лише тепер Європейська комісія розмірковує над тим, чи заборонити в’їзд на територію Європейського Союзу всім, хто брав участь на боці Росії в так званій «спеціальній воєнній операції. Можливо, за такі рішення взялися запізно — але краще пізно, ніж ніколи».
У розмові капітан Мацей Лісовський теж говорить про перспективи завершення війни, ризики проведення виборів під час воєнного стану, небезпеку можливого перемир’я та економічні чинники, які дозволяють Росії продовжувати війну:
«На жаль, цього року не відбудеться сталого завершення цього конфлікту, передусім через позицію Путіна. Те, що президент Зеленський узагалі заявив про можливість проведення виборів в Україні без завершення війни мирним договором — тобто навіть за умови лише припинення вогню — я вважаю вкрай небезпечним. Чому? Тому що таким чином можна, на жаль, здійснити так звану легітимізацію того, що Росія вкрала. Чому? Тому що якщо проводитимуться вибори — чи президентські, чи до Верховної Ради — вони мають відбуватися на всій території країни, і всі громадяни України повинні мати можливість узяти в них участь.
Отже, щодо тих, хто перебуватиме на окупованих Росією територіях, можливі два варіанти. Перший — вони не зможуть проголосувати. І тоді це означатиме, що раз там уже немає українців, раз вони не голосують, то це нібито вже російська територія. Це було б непрямим визнанням, що є дуже небезпечним. Другий варіант — росіяни представлять «докази», що багато людей, навіть із подвійними паспортами, проголосували, і що всі вони нібито підтримують у межах «референдуму» передачу цієї землі Росії. Що було б очевидною фальсифікацією.
Тому я вважаю проведення виборів у таких умовах небезпечним. Натомість будь-яке перемир’я вигідне виключно Росії, яка за цей час зможе зібрати більше сил — коштом власних громадян — щоб продовжити війну. Пам’ятаймо, що її непрямо підтримує Китай. Китайські компанії постачають різне обладнання, озброєння та дрони через посередництво інших країн. Зараз ми знаємо про Таїланд, а раніше це були численні держави Центральної Азії.
Отже, будь-яке перемир’я не буде в інтересах України як такої, бо це буде лише коротка пауза перед новим, ще сильнішим ударом. Чи може ця війна завершитися наступного року? Можливо, ймовірність дещо вища. Але скажу відверто: нинішні ціни на дорогоцінні метали, на жаль, стали для Путіна попутним вітром. Коли ціна на золото різко зросла, вартість його резервів, які щороку збільшуються — адже Росія видобуває понад 300 тонн золота на рік — також зросла. І значну частину того, що він втратив через падіння торгівлі газом і нафтою, йому вдалося компенсувати завдяки зростанню вартості золота.
І, на жаль, це стало новим «паливом» для Путіна, щоб підтримувати цю війну. Якби золото не було на таких високих рівнях, я вважаю, що Росія була б більш схильною до розсудливості в мирних переговорах. Але, на жаль, цього не сталося. Злам російської нафтохімії та експорту нафти відбувся — і це дуже добре. Це допомогло створити умови для можливих переговорів. Те саме стосується газу та фактичного захоплення до 60% внутрішнього ринку Росії китайськими компаніями — це також відбулося на шкоду Росії. Але тепер золото, на жаль, допомагає їй триматися».
Мацей Лісовський говорить про міжнародну підтримку України, спільну військову та економічну співпрацю з союзниками і перспективи стабільності всупереч викликам війни. Він нагадує теж про проєкти, які реалізуються:
«Вони стосуються як стабілізації бюджету України, так і надання підтримки у вигляді техніки, боєприпасів та всього необхідного. Групи підтримки України, а їх понад 40, на різні способи — кожна індивідуально та колективно — допомагають українським зусиллям. Водночас Україна частину свого військового виробництва почала інтегрувати з цими країнами-союзниками, завдяки чому навіть у ситуації проблем з енергопостачанням або руйнуванням виробничих потужностей в Україні вона забезпечує собі постійний доступ до необхідних матеріалів і ресурсів для ведення бойових дій.
Це дуже важливо і демонструє, що починає формуватися симбіоз, співпраця між Європейським Союзом та країнами, які підтримують Україну, і самою Україною. Бо Україна наразі є найбільшим і найтрагічнішим «лабораторним полігоном» війни у світі, і вся інформація, усі знання, які здобуває українська армія та українські компанії, також мають свою цінність. У зв’язку з цим перспективи, можливо, не ідеальні, але я вважаю їх стабільними — як у площині співпраці ЄС з Україною, так і з іншими державами. І швидше за все Росія спіткнеться сама об економіку та фінанси, ніж Україна відмовиться від боротьби за свою свободу та незалежність».
Ця війна — не просто випробування для українського народу, а серйозний виклик й загроза для всієї міжнародної спільноти. Попри репресії, дезінформацію і чисельну перевагу ворога, Україна продовжує боротися, адаптуватися і знаходити підтримку союзників. Чітко видно: агресор не здатний здолати волю українців, і навіть за чотири роки війни Україна залишається на шляху до перемоги.
Підготував Тарас Андрухович