Успіхи українського опору російській збройній агресії вщент розвіяли міф про непереможність російської воєнної машини, що десятиліттями панував у кабінетах європейських політиків. Навіть зміщення фокуса міжнародної уваги на операції США в Ірані лише підкреслило рішучість лідерів ЄС тримати «українське питання» в пріоритеті, про що свідчать жорсткі вимоги канцлера Німеччини Фрідріха Мерца до Вашингтона уникати сепаратних домовленостей з Путіним. Експерт центру «Об’єднана Україна» Дмитро Левусь сказав, що Україна вже стала невід'ємним елементом європейської архітектури безпеки, а її оборонно-промисловий комплекс інтегровано у стратегію розвитку ЄС.
Дмитро Левусь: «Україна є не просто країною, яка бореться за свою незалежність, вона водночас стала чинником європейської безпеки. Вже йдеться про те, що в недалекому майбутньому Україна може стати основою для спільної європейської армії, а український ОПК вже внесений до стратегії розвитку Європейського Союзу».
Водночас Росія продовжує розбудовувати мережу впливу всередині самого ЄС, використовуючи «троянських коней» в Угорщині та Словаччині. Ескалація конфліктів навколо постачання нафти та затримання українських активів в Угорщині демонструють участь окремих лідерів у антиукраїнських спецопераціях Москви. Проте виконавчий директор БФ «Акцент» Олег Лісний переконаний, що глобальність викликів змушує Європу нарешті «стати дорослою» та визнати історичну роль України як стіни, що стримує агресора.
Олег Лісний: «Я бачу усвідомлення в Європі, що ця війна не якась чужа, адже немає зараз локальних конфліктів, які не відображаються на всьому світі. Треба ставати дорослими, і я сподіваюся, що розуміння історичної ролі України як захисника Європи зараз перебуває у фінальній стадії формування».
Найбільш гостро російську загрозу відчувають держави Східної Європи, зокрема Молдова, яка десятиліттями потерпає від гібридної агресії та присутності російських військ у Придністров'ї. Редактор видання AVA.MD Андрій Андрієвський зауважив, що саме завдяки ЗСУ Молдова зберігає свою державність, оскільки апетити Кремля не обмежуються українськими територіями. Він акцентував на тому, що гібридна фаза — дезінформація та енергетичний тиск — завжди передує танкам, і цей досвід має бути закладений у всі нові концепції оборони континенту.
Андрій Андрієвський: «Україна воює не лише за себе, бо якби вона впала у 22-му році, то сьогодні не було б Республіки Молдова у тому вигляді, в якому вона є. Гібридна фаза завжди передує військовій — до того, як йдуть танки, йде дезінформація, розкол суспільства та підрив довіри до державних інститутів».
Паралельно з цим Європа звільняється від ілюзії, що високі витрати на армію шкодять соціальній стабільності. Досвід Латвії доводить, що мілітаризація промисловості може бути потужним стимулом для економічного зростання. У Німеччині ж, попри значний зсув у суспільній думці (де 60-70% підтримують посилення оборони), все ще бракує відчуття безпосередньої небезпеки через відсутність спільних кордонів з РФ. Директор центру «Европейська стійкість» Сергій Сумленний зазначає, що німецьке суспільство часто помилково вважає НАТО надто сильним для відкритого конфлікту, ігноруючи екзистенційний характер цієї війни.
Сергій Сумленний: «У німецькому суспільстві є розуміння, що безпекові питання важливі і вони досягаються технологічним шляхом через наявність війська. Проте існує ілюзія, що якщо Росія не може впоратися з Україною чотири роки, то вона не зможе протистояти НАТО, при цьому ігнорується тотальна мобілізація українського суспільства».
На противагу європейським змінам, економіка самої Росії демонструє ознаки виснаження. Економіст Іван Ус порівнює нинішню ситуацію з Першою світовою війною, коли Німеччина капітулювала саме через економічний колапс, а не військову поразку на полі бою. Зростання дефіциту російського бюджету на три роки вперед та відсутність інвестицій у майбутнє свідчать про те, що війна на виснаження (The War of Attrition) стає для Кремля непідйомним тягарем.
Іван Ус: «Ми бачимо, що в Росії бюджетний дефіцит прогнозується на 2026, 2027 та 2028 роки — у Радянського Союзу було сім таких років поспіль, а восьмого не стало, бо не стало самої держави. Економіка не дасть РФ продовжувати цю війну нескінченно, оскільки зростання відбувається лише у сферах, не пов'язаних зі споживанням чи інвестиціями».
Сучасна війна — це не лише економіка, а й битва технологій, у якій Україна стала світовим лідером. Політолог Микола Давидюк зазначив, що українські інновації в галузі дронів та штучного інтелекту змінили саму природу збройних конфліктів. Україна вже готова ділитися цим досвідом і технологіями з партнерами, проте вимагає чітких політичних перспектив вступу до ЄС, відмовляючись залишатися «сірою зоною» між цивілізацією та «рашистською дичиною».
Микола Давидюк: «Україна запустила маховик інновацій — дрони та ШІ дають шанс на перемогу, яка залежить від якості системи, а не лише від кількості людей. Ми хочемо бути не просто піхотною лабораторією для Заходу, а рівноправним партнером, який має чіткі дати вступу до європейського клубу».
Давидюк також застеріг Європу від програшу в інформаційній війні, де російський «Телеграм» став експортним продуктом для дестабілізації західних демократій. На його думку, Захід має діяти більш брутально, переносячи гібридні загрози на територію агресора, аби послабити ворога зсередини. Попри певні вагання окремих лідерів, аналітики одностайні: формування союзу Європи з Україною є єдиним шляхом до виживання континенту перед лицем східної загрози.
25:55 U 0308 SAWICKI_30500160_2026-03-07T22-24-56.046.mp3 Щит Європи: як український досвід трансформує континентальну оборону
Олександр Савицький